12. Правовий механізм здійснювання цивільно-правової відповідальності за екологічні правопорушення.

Материальная (имущественная или гражданско-правовая) ответственность за экологические правонарушения (деликты) - это вид юридической ответственности, которая предусматривает выполнение физическими и юридическими лицами обязанностей "связи по компенсации ущерба, причиненного собственникам или пользователям природных ресурсов нарушением экологического законодательства или экологических и других прав граждан .

Основания имущественной ответственности - наличие реального ущерба. 9

Условия, при которых наступает имущественная ответственность:

- Противоправность;

- Причинная связь между причиненным ущербом и противоправным действием

- Наличие вины лиц, которые наносят вред;

- Повышенный экологический риск и опасная деятельность.

Виды имущественной ответственности в зависимости от объекта правонарушения по:

- Земельные правонарушения;

- Недр (горных) правонарушения;

- Водные правонарушения;

- Лесонарушения;

- Фаунистические правонарушениях;

- Нарушение законодательства о атмосферный воздух;

- Нарушение законодательства об охране окружающей природной среды;

- Нарушение законодательства о природно-заповедном фонде;

- Нарушение требований и нормативов экологической безопасности;

- Нарушение законодательства о санитарно-эпидемическом благополучии населения;

- Нарушение требований радиационной ядерной безопасности

- Нарушение экологических прав граждан.

Способы (методы) исчисления ущерба, причиненного экологическими правонарушениями, которые предусматриваются экологическим законодательством:

13. Земля як об'єкт правової охорони і використання.

Земля виконує три важливі функції, які є ключовими для забезпечення нормальної життєдіяльності суспільства — економічну, соціальну та екологічну. Виконуючи економічну функцію, земля виступає як важливий матеріальний ресурс, що відіграє роль основного засобу виробництва і предмета праці в сільському господарстві та просторового базису для розвитку інших галузей економіки. Соціальне значення землі зводиться до того, що вона є місцем проживання всього людства. Екологічна функція землі виявляється в тому, що земля є центральним, цементуючим ресурсом екологічної системи, який значною мірою обумовлює функціональну стійкість як цієї системи в цілому, так і окремих елементів природного середовища. Отже, охорона земель має здійснюватися на основі комплексного підходу до земельних ресурсів з урахуванням необхідності збалансованого використання землі як економічного, соціального та екологічного ресурсу

Особливістю земельних ресурсів України є потенційно висока їх родючість. За різними оцінками Україна має від 8 до 15 % світових запасів чорноземів, які є найродючішою частиною земельних ресурсів нашої планети. Територія нашої країни становить 60,3 млн га, з них сільськогосподарські угіддя — 41,8 млн га, в тому числі рілля 32,8 млн гектарів. Розораність сільськогосподарського земельного фонду нашої країни є найвищою у світі і становить 72, а в деяких областях — 88 його відсотків. Водночас площа земель, зайнятих лісами, об'єктами природно-заповідного фонду та іншими природними ресурсами, що особливо охороняються, є явно недостатньою. Тому одним із завдань правової охорони земель на сучасному етапі розвитку нашої держави є забезпечення збалансованого використання земельної території не тільки для розвитку економічної сфери, а й для забезпечення екологічних пріоритетів.

Конституція України проголошує землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Так, статтею 5 Кодексу встановлено, що земельне законодавство базується на таких «землеохоронних» принципах, як принцип забезпечення раціонального використання та охорони земель та принцип пріоритету вимог екологічної безпеки. Це означає, що головним завданням Земельного кодексу України у галузі регулювання земельних відносин є охорона земель. А інші завдання Кодексу, такі як приватизація земель та досягнення економічної ефективності землекористування, можуть досягатися за умови забезпечення охорони земельних ресурсів.

Викладені в ЗК України принципи охорони земельних ресурсів конкретизовано в інших законодавчих актах, насамперед у Законі України від 19 червня 2003 р. «Про охорону земель»1. Згідно зі ст. 3 Закону принципами державної політики у сфері охорони земель є: 1) забезпечення охорони земель як основного національного багатства Українського народу; 2) пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні землі як просторового базису, природного ресурсу і основного 10

засобу виробництва; 3) відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства України про охорону земель; 4) нормування і планомірне обмеження впливу господарської діяльності на земельні ресурси; 5) поєднання заходів економічного стимулювання та юридичної відповідальності в галузі охорони земель; 6) публічність у вирішенні питань охорони земель, використанні коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів на охорону земель.

Основним завданням правової охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. Охорона земель є надзвичайно важливим чинником забезпечення продовольчої та екологічної безпеки країни. Держава шляхом виконання ряду своїх функцій, які закріплені в чинному законодавстві, відіграє важливу роль у здійсненні завдань правової охорони земель, зокрема: законодавчого регулювання земельних відносин; розробки та реалізації загальнодержавної та місцевих програм раціонального використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земельних ресурсів у комплексі 3 іншими природоохоронними заходами; передачі (продажу) земельних ділянок у власність та надання їх у користування, вилучення (викупу) земель для суспільних потреб; державної реєстрації прав на землю та інше нерухоме майно; поділу земельного фонду країни на категорії земель та визначення цільового призначення земельних ділянок; організації землеустрою; ведення державного земельного кадастру; здійснення моніторингу ґрунтів; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

У процесі здійснення державою, власниками і користувачами земельних ділянок та громадськістю землеохоронної діяльності реалізуються правові приписи щодо охорони земель, внаслідок чого забезпечується виконання чотирьох основних функцій правової охорони земель: регулюючої, стимулюючої, контрольної та каральної.

Регулююча функція правової охорони земель полягає у встановленні правил раціонального використання земельних ресурсів. Такі правила встановлюються у формі обов'язків власників і користувачів земельних ділянок щодо їх раціонального використання, нормативів допустимої експлуатації земель, нормативів їх якісного стану та допустимого антропогенного навантаження на земельні ресурси. Так, у статтях 91 та 96 ЗК України визначені обов'язки осіб, які використовують земельні ділянки. Власники землі і землекористувачі зобов'язані додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі, дотримуватись обмежень, пов'язаних із встановленням охоронних зон, зберігати протиерозійні споруди, мережі зрошувальних та осушувальних систем тощо.

Стимулююча функція правової охорони земель полягає в запровадженні економічних стимулів раціонального використання та охорони земельних ресурсів. Згідно зі ст. 205 ЗК України економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель спрямовано на підвищення заінтересованості власників і користувачів земельних ділянок у виконанні вимог законодавства щодо охорони земельних ресурсів. Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель включає: а) надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель; б) виділення коштів державного або місцевого бюджету громадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини; в) звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння, або поліпшення їх стану згідно з державними та регіональними програмами; г) компенсацію з бюджетних коштів зниження доходу власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих та малопродуктивних земель, що стали такими не з їх вини.

Контрольна функція правової охорони земель зводиться до здійснення відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування державного контролю за використанням та охороною земель. Провідна роль у здійсненні такого контролю належить Державній інспекції з контролю за використанням та охороною земель — урядовому органу державного управління, який діє у складі Мінприроди України. Крім того, державний контроль за використанням та охороною земель здійснюють Державний комітет лісового господарства України, Міністерство охорони здоров'я України та деякі інші центральні органи виконавчої влади. Нарешті, ЗК України на органи місцевого самоврядування покладений обов'язок здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель, які перебувають у комунальній власності, а також земель у межах відповідних населених пунктів. Органи місцевого самоврядування можуть також призначати громадських інспекторів з контролю за використанням та охороною земель з числа громадян, які не 11

є посадовими особами відповідних органів владі.

Каральна функція правової охорони земель виявляється у встановленні санкцій за порушення правил раціонального використання охорони земель та їх застосуванні до порушників земельного законодавства. Санкції за порушення норм земельного законодавства застосовуються судами, а також державними інспекторами з контролю за використанням і охороною земель та деякими іншими посадовими особами.

Правові положення щодо охорони земель виділяють як відносно самостійний об'єкт охорони ґрунтовий покрив, або ґрунти. Згідно із Земельним кодексом при здійсненні діяльності, пов'язаної з порушенням поверхневого шару ґрунту, власники земельних ділянок та землекористувачі повинні здійснювати зняття, складування, зберігання поверхневого шару ґрунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий, або на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей. Крім того, деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним, підлягають консервації з метою відновлення природних властивостей їх ґрунтового покриву.