Завдання пенітенціарної педагогіки.

Як і кожна галузь педагогічних знань, пенітенціарна педагогіка має свої завдання. Вона покликана:

• вивчати усі елементи педагогічної системи в їх взаємозв’язку та взаємозалежності; (Під ПЕДГОГІЧНОЮ СИСТЕМОЮ треба розуміти сукупність взаємодіючих та взаємозалежних компонентів, що створюють стійку структуру, яка включає в себе слідуючі елементи: мету, задачі і результати функціонування системи, зміст /напрямки виховання/; засоби, форми, методи та прийоми виховного впливу; суб'єкт і об'єкт виховання; умови, в яких виникають та протікають психолого-педагогічні відносини, виховний процес вцілому).

• розкривати та пояснювати закономірності процесу ресоціалізації засуджених;

• описувати педагогічні явища в УВП у їх взаємозв’язку з різними явищами соціальної дійсності;

• прогнозувати розвиток педагогічної системи УВП;

• досліджувати сам процес ресоціалізації, його зміст, засобів, методів і форм впливу, об’єкта та суб’єкта (як колективу так і окремої особистості) виховання.

• Формувати та закріплювати соціально-корисні знання та вміння їх правильно застосовувати самими засудженими.

Основні специфічні особливості педагогічного процесу в увп.

Будь-яке покарання має певну та конкретну мету. Пенітенціарна педагогіка у визначенні мети діяльності ВТУ виходить з того, що кримінальне покарання не тільки карає за скоєний злочин, але має також на меті виправлення та перевиховання засуджених.

Мета завжди розглядається в тісному зв'язку зі змістом та заходами, що в сукупності становлять педагогічний процес.

Педагогічний процес в умовах позбавлення волі має свої специфічні особливості:

• об’єкти впливу (засуджені) характеризуються значними відхиленнями в моральній і правовій свідомості, достатньо вираженою своєрідністю психічних станів і соціальних ролей;

• педагогічний процес реалізується в умовах ізоляції в педагогічно несприятливому середовищі і регламентується кримінально – виконавчим законодавством;

• у більшості випадків основні засоби перевиховання сприймаються засудженими як примусові;

• результати педагогічного впливу не завжди можна проаналізувати.

• процес перевиховання в місцях позбавлення волі організується в жорстких правових рамках.

Правова регламентація визивається, насамперед, необхідністю дотримання законності при виконанні кримінального покарання. В залежності від виду установи кримінально-виконавчої системи та режиму утримання, ступінь регламентації процесу перевиховання засуджених різна. (Так, у тюрмах регламентація його більш детальна та жорстокіша).

Правовому регулюванню піддаються практично всі основні елементи педагогічної системи: виробнича, суспільна, побутова та інші сфери життя засуджених; службова діяльність співробітників; взаємовідносини співробітників та засуджених; використання основних засобів виправлення та перевиховання, форм і методів педагогічного впливу; суворі педагогічні рамки несуть в собі позитивний виховний потенціал, сприяють виробленню відповідного відношення до закону, до вимог та традицій суспільства, формують дисциплінованість та відповідальність, вміння співвідносити свої здібності та можливості з потребами інших людей, груп, колективів.

Тим більше в реальному процесі перевиховання часто виникають протиріччя між педагогічною доцільністю та правовими наказами. (Наприклад, педагогічно невиправданим є надання побачень по суворій нормі положеності та інше).

Звісно правова норма не може відобразити в особі всю індивідуальність особистості та багаточисельність виникаючих педагогічних ситуацій. Вона є узагальнюючим наказом. Педагогічне ж рішення завжди персоніфіковані. Вони, визначаються ситуацією, особливостями особистості як вихованця, так і вихователя.

На виховному процесі відображається і такий фактор, як ізоляція засудженого від суспільства. Покликана необхідністю соціального захисту суспільства від злочинних елементів, ізоляція, як виховний засіб, досить суперечна. З одного боку, вона створює умови, що є перепоною для продовження злочинної діяльності особи, впливу на нього осіб або груп, що сприяють становленню на злочинний шлях, а також умов для постійного контролю за поведінкою та інше. З другого - веде до порушення соціально-корисних стосунків, сімейних відносин, формує байдуже відношення до долі близьких та своєї власної, породжує особливі психічні пограничні стани особистості - від повної фрустрації до афективної озлобленості чи агресивності, що набагато перешкоджає спілкуванню, виховній роботі.

Тривале примусове сумісне утримання формує особливе соціальне середовище. Це середовище впливає на формування специфічної системи міжособистісних відносин, як між об'єктом перевиховання, так і між окремими групами.

Визнаючи терміни позбавлення волі, міру покарання, суди враховують характер та тяжкість скоєного злочину, ступінь вини, особливості особистості злочинця, інші обставини. При цьому можуть виникати ситуації, коли тяжкість скоєного злочину не адекватна ступеню соціально-педагогічної запущеності особистості винного.

Наприклад, скоєння менш тяжкого злочину рецидивістом - особистістю з високим ступенем кримінальної зараженості, або навпаки, скоєння тяжкого злочину особистістю, яка не має суттєвих моральних чи кримінальних відхилень. Це призводить до того, що для досягнення виправлення срок покарання визначений судом, для одних осіб може бути недостатнім, для інших - перевищує необхідний.

Звідси об'єктивно складені протиріччя між терміном покарання та тимчасовими рамками спеціально організованого в умовах виконання кримінального покарання процесу перевиховання засуджених. Практика показала, що як тривалі (більше 7 років), так і короткі терміни (менше року) позбавлення волі в виховному відношенні малоефективні.

Оскільки процес перевиховання організується в умовах виконання кримінального покарання, то позитивно він сприймається засудженими через призму кари. Негативне відношення до кари переноситься і на інші виховні впливи. До того ж і здійснення кари, і організація інших впливів покладається на одних і тих же осіб. Все це впливає на формування відносин між адміністрацією та засудженими і викликає внутрішній опір навіть тим виховним впливам, які не ­несуть в собі елементів кари.