3) Виправлення засудженого закономірно залежить від особливостей різних видів його діяльності і тих відносин, які виникають в її процесі.

Зміна, розвиток, виправлення особистості - це результат не механічною впливу середовища на людину. Тому вирішальним фактором е активна взаємодія людини з середовищем за допомогою предметної, конкретної діяльності. У відомому змісті, все життя людини - це сукупність, система змінюючих один одного видів діяльності - гра, навчання, пізнання навколишнього світу, трудова суспільна діяльність.

За допомогою діяльності зовнішні умови перетворюються у внутрішні якості та властивості, що в реальному педагогічному процесі диктує необхідність визначення спрямованості видів діяльності, в яких формуються відношення особистості. Тут просліджуються такі об'єктивно існуючі зв'язки, як залежність формування особистості від трудової, суспільної, інтелектуальної, пізнавальної діяльності та інше. Не випадково законодавець в якості основних засобів виправлення та перевиховання засуджених визначив режим, суспільно корисну працю, виховну роботу, навчання, так як саме в них реалізуються вказані види діяльності, що мають суспільно корисну спрямованість та сприяють формуванню та розвитку моральних властивостей та якостей особистості.

4) ЕФЕКТИВНІСТЬ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ засудженого закономірно залежить, від відповідності змісту, форм і методів виховного впливу особливостей особистості, як цілісного психологічного феномену, зокрема відношення засудженого до скоєного злочину та кримінального покарання за нього.

Особистість засудженого являє собою певну динамічну систему, в якій всі якості та властивості знаходяться в тісному зв'язку та у взаємодії. Розвиток однієї якості, або властивості залежить від інших і в свою чергу, чинить зворотній вплив на них. Тому і в процесі перевиховання особистість засуджених повинна сприйматися як деяка цілісність, а виховні впливи повинні бути спрямовані на формування потреб, розвиток свідомості та поведінки, придбання знань, відпрацювання практичних вмінь та навичок, на укріплення волі та формування моральних почуттів.

Практика свідчить, що в тому випадку, коли засуджений вважає себе зовсім невинним у скоєному злочині, не розкаюється, а до міри кримінального покарання ставиться як до несправедливої, то у нього закономірно з'являється негативне відношення і до педагогічного впливу.

У пенітенціарних установах непоодинокими є випадки, коли засуджені, особливо за крадіжки, грабежі, розбійні напади, вважають себе сучасними "Робін Гудами", несправедливо засудженими, і мотивують це тим, що грабували "незаконно багатих", "вибивали неповернуті борги" Деякі виправдовують себе тим, що і серед високопоставлених керівників є чимало злочинців, які з вкраденими у держави коштами втекли за кордон. А засуджені за зґвалтування іноді намагаються виправдовуватися тим, що потерпілі спровокували злочин своєю попередньою "легкою" поведінкою з іншими чоловіками або спільним розлиттям спиртного.

Виправлення таких та інших засуджених може бути успішним лише тоді, коли вдається сформувати у них почуття вини за скоєні злочини, каяття, відношення до покарання, як до справедливої міри, а до професії співробітник пенітенціарних установ, як до важливої, необхідної та соціально-значущої.

Зрозуміло, що форми і методи виховного впливу, наприклад, на засуджених вперше і на особливо небезпечних злочинців, або неповнолітніх та осіб інших вікових категорій повинні відрізнятися. Варто враховувати також, що кожна особистість унікальна, для кожного засудженого треба знайти свій „ключик”, спробувати проникнути у потаємні надра його внутрішнього світу.