5) Ефективність виправлення засудженого об'єктивно залежить від його власної активної діяльності по самовизначенню.

Багаторічна практика свідчить, що реалізація будь-якої кількості виховних заходів не приведе до бажаних результатів, якщо самі засуджені не захочуть уважно розібратися в особливостях свого характеру, критично поставитися до себе та свідомо, систематично займатися самовихованням, відновленням формуванням і розвитком позитивних рис, звичок тощо.

Лише зовнішні по відношенню до особистості умови і дії не можуть. забезпечити її розвиток та корекцію, оскільки їх вплив опосередкується внутрішнім світом засудженого, його поглядами, відношенням до навколишньої дійсності, його особистою активністю.

Теорією та практикою встановлено, що виховні впливи на засуджених найбільш ефективні саме тоді, коли вони доповнюються кропіткою роботою над собою самого засудженого.

Отже, виправлення неможливо розглядати однобоко - лише як результат впливу співробітників пенітенціарних установ, це ще і результат " самооцінки особистості засудженого в процесі її власної діяльності.

Інакше кажучи, засуджений повинен стати не тільки об'єктом, але і суб’єктом виховних впливів.

6). Переборювання негативних якостей особистості засудженого закономірно пов'язане з підходом до неї з оптимістичною гіпотезою, опору на позитивні риси та якості.

Іноді співробітники пенітенціарних установ всю індивідуальну роботу із засудженими спрямовують тільки на боротьбу з його недоліками і, не досягнувши відразу результатів, стверджують: "Ця людина не піддається перевихованню". Такий настрій передається засудженому, він втрачає віру в свої сили, не прагне працювати над собою.

Принципи пенітенціарної педагогіки.

Визначення найбільш загальних закономірностей виправлення та перевиховання засуджених дозволяє систематизувати знання про глибинні процеси по зміні особистості, виробити систему науково обґрунтованих принципів, для яких дані закономірності є об'єктивною методологічною основою.

Для правильного розуміння суті поняття "принципи пенітенціарної педа­гогіки" відносно ресоціалізації засуджених необхідно виходити з методологічного положення про те, що "принципи - це не мета, не програма, не тактика і не теорія". Вони відносяться до області стратегії перевиховання засуджених. Сформульовані, вони діють на протязі тривалого періоду часу, тривалість якого залежить від стабільності соціально-політичних та економічних умов держави. Визначаючи стратегію практики перевиховання правопорушників, ці основоположні принципи чинять прямий вплив на конкретну виховну роботу з засудженими, оскільки витікаючі з них вимоги містять в собі вказівки на засоби досяг­нення мети, орієнтують співробітників кримінально-виконавчої системи на вибір більш ефективних варіантів поведінки. Відмічені особливості принципів дозволяють говорити про їх універсальний та загальнообов'язковий характер.

Отже, принципи пенітенціарної педагогіки - це керівні ідеї, вихідні методо­логічні положення, що випливають із закономірностей, сутності та особливостей процесу ресоціаліазації та визначають його спрямованість, а також способи діяльності об'єкта цього процесу.