15 Клас. Судово-мистецтвознавчі.

16 Клас. Судові експертизи інтелектуальної власності.

48. Об’єкт судової експертизи.

Понятие объекта экспертизы также следует рассматривать с точки зрения науки и практики. Применительно к понятиям науки судебной экспертизы – объект судебной экспертизы – это род (вид) объектов, какой-либо класс, категория предметов, характеризующихся общими свойствами. В практической экспертной деятельности – это определенный предмет (предметы), поступающий на исследование эксперту. Это, в основном, вещественные доказательства. К ним относятся: отображения людей и животных, предметов, механизмов, агрегатов, части этих предметов, вещества, материалы, изделия, документы и полиграфическая продукция, трупы человека и животных и их части, разнообразные объекты растительного и животного происхождения и др.

Кроме того, к объектам экспертизы относятся события, факты, явления и другие нематериальные объекты, необходимость изучения которых в процессе расследования требуют специальных познаний и проведения экспертного исследования. Однако, изучение этих событий, фактов, явлений и других нематериальных объектов осуществляется путем исследования материальных носителей информации о них.

В словаре основных терминов судебных экспертиз (1980) под объектом экспертизы (экспертного исследования) понимаются “материализованные, определенные уголовно-процессуальным и гражданско-процессуальным законодательством источники информации - материалы уголовного либо гражданского дела. В качестве объектов экспертизы, в частности, выступают: вещественные доказательства, части трупа, вещная обстановка или фрагменты места происшествия, образцы, иные сведения, содержащиеся в различных материалах дела” [Словарь основных терминов судебных экспертиз. М., 1980. С. 53. ].

Существенными сторонами понятия “объект судебной экспертизы” являются:

• материальная природа объекта судебно-экспертного исследования;

• информационная роль объекта судебной экспертизы в установлении определенных фактических данных;

• связь установленных фактов с расследуемым или рассматриваемым событием [Основы судебной экспертизы. Общая теория. М., 1997. Ч. 1. С. 85.].

Материальный характер объекта судебной экспертизы как носителя информации обусловлен тем, что событие преступления как действия (бездействия) является совокупностью материальных процессов, вносящих изменения в окружающую обстановку, отражающихся в ее предметах.

В криминалистической литературе подчеркивается, что “конкретным объектом судебно-экспертного исследования всегда является материальная субстанция (человек, вещь, животное, вещество)” [Мирский Д.Я., Ростов М.Н. Понятие объекта судебной экспертизы // Актуальные проблемы теории судебной экспертизы. Сборник научных трудов ВНИИСЭ. М., 1984. С. 26.] В числе объектов экспертизы “...главная роль принадлежит вещественным доказательствам, вещной обстановке места происшествия, образцам для сравнительного экспертного исследования” [Шляхов А.Р. Судебная экспертиза. Организация и проведение. М., 1979. С. 8-9. ].

49. Неідентифікаційні завдання судових експертиз: поняття, шляхи використання в доказуванні.

50. Предмет судової експертизи.

Предмет експертизи повністю визначається питаннями, поставленими слідчим і судом. Предметом кожного виду судової експертизи є факти, які можна встановити за допомогою спеціальних знань у конкретній галузі науки, техніки.

Предмет експертизи визначається рівнем розвитку тієї або іншої галузі знання і практичною розробленістю методів встановлення певних фактів. Не всякий факт може бути предметом експертизи, а тільки такий, котрий відповідає двом критеріям. По-перше, він повинен бути апробований експертною практикою, і для його встановлення розроблені відповідні методики. По-друге, мати значення для розслідуваної справи. Другий критерій визначається обставинами, які підлягають встановленню слідчим. Одночасне урахування обох критеріїв дозволяє точно визначити конкретний предмет експертизи і відповідно – коло питань експерту.

51. Співвідносяться термінів «експертні методи»,«експертна методика» та «експертна технологія».

52. Структура та зміст висновку експерта.(стр60)

Висновок експерта – це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи (ч. 1. ст. 101 КПК). Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК висновок експерта є процесуальним джерелом доказів. Висновок експерта передається експертом стороні, за клопотанням якої здійснювалася експертиза.

Для повної, об'єктивної і всебічної оцінки висновку експерту слідчому необхідно знати його структуру, а також основні стадії експертного дослідження.

Структурно висновок експерта складається з трьох частин: вступної, дослідницької і заключної (тобто висновків).

У вступній частині вказується: коли, де, ким (прізвище, ім’я, по-батькові, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза (дата винесення постанови (ухвали) про призначення експертизи і хто її виніс; номер кримінального провадження); місце і час проведення експертизи та її найменування; номер експертного висновку; хто був присутній при проведенні експертизи; підпис експерта (експертів) про те, що його (їх) попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків; перелік питань, що були поставлені експертові; короткий виклад обставин справи; перелік об'єктів, представлених на дослідження; перелік питань, поставлених перед експертом.

У дослідницькій частині описується процес дослідження і його результати, а саме: відомості про стан упакування, у якому представлені досліджувані об’єкти та самих об'єктів дослідження; перелік засобів і методів, що були використані й отримані при цьому результати; виявлені в результаті дослідження ознаки і властивості об'єктів, результати оцінки встановлених збігів чи розходжень; попередні висновки по кожному дослідженню.

У висновках даються обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання. Вони повинні бути короткими, чіткими, не допускати двозначного тлумачення.

Якщо при проведенні експертизи будуть виявлені відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких не ставилися питання, експерт має право зазначити про них у своєму висновку. Висновок підписується експертом (експертами).

Допускаються наступні форми висновків: категоричний позитивний, категоричний негативний, ймовірно позитивний, ймовірно негативний, і висновок про неможливість рішення питання по суті .

До висновку експерта можуть додаватися фотознімки, схеми, плани, графіки й інші матеріали, що ілюструють хід і результати проведеного дослідження.

53. Оцінка висновку експерта.

Оцінка та використання висновку експерта - це розумовий процес, спрямований на виявлення значення цього засобу доказування для встановлення обставин розслідуваної події та прийняття слідчим подальших рішень. Установлені експертним дослідженням факти - це підстава уявного відновлення події злочину та її динаміки, а також основа планування наступних слідчих дій для збирання відповідних фактичних даних у справі.

Оцінка висновку експерта, як доказу, складається з двох етапів: по-перше, визначається наукова достовірність висновків із метою встановлення їх об'єктивної істинності та відповідності дійсності; другий етап - оцінка доказового значення факту, встановленого висновком експерта (В. Я. Колдін).

Напрямки оцінки висновку експерта:

1) підлягають розв'язанню питання дотримання законодавства щодо призначення експертизи (її призначення, порядку, проведенні тощо);

2) визначається істинність, наукова обґрунтованість і вмотивованість висновку;

3) визначається повнота зібраних матеріалів, їх якість, достатність, наукові методи (наскільки вони відповідають розвитку науки);

4) наскільки обґрунтовано використано наукові методи;

5) як повно описані перебіг і результати дослідження у висновку.

Достовірним є такий висновок експерта, правильність якого не викликає сумнівів, він постає єдино можливим і виключає будь-які інші підходи до розв'язання поставлених питань, тобто відповідає об'єктивній істині.

Визнання достовірним висновку експерта як джерела доказів потребує від слідчого детального аналізу такого висновку, перевірки його наукової обґрунтованості, сучасності та ефективності застосовуваних методів дослідження, внутрішньої логічної узгодженості висновків тощо. Оцінка достовірності висновку експерта потребує ознайомлення з методикою проведення експертом дослідження і розгляду питання, чи не вийшов експерт за межі своєї компетенції, поклавши висновки, зроблені під час такого дослідження, в основу розв'язання питання тотожності.

Однак на практиці висновок експерта, що відповідає усім матеріалам у справі, слідчі сприймають як цілком достовірний, що призводить до помилок у слідчій роботі. У всіх випадках доцільно дотримуватися загального правила, що експертний висновок, як і будь-який інший доказ, повинен піддаватися ретельній перевірці і критичній оцінці.

Особливу увагу під час розгляду питання про достовірність експертного висновку доцільно приділити вивченню послідовності та способів роздільного і порівняльного дослідження.

Критерій достовірності пов'язаний із науковою обґрунтованістю висновку, яка має коло спірних питань: правильність і доцільності вибору методів (методик) у конкретній ситуації і дотримання умов їх використання; оцінки результатів використання певної методики; перевірки науковості, апробованості використаних методів; встановлення логічної послідовності і зв'язку між результатами, отриманими під час дослідження, і сформульованими висновками експерта. У свою чергу наукова обґрунтованість залежить від повноти висновку експерта: достатності досліджуваного матеріалу, повноти його використання, опису виконаної експертом роботи.

Доказове значення висновку експерта, як і будь-якого іншого доказу, визначається відношенням встановленого факту до події злочину або окремих його обставин. Отже, основним завданням оцінки висновку експерта як доказу є вивчення зв'язку встановленого факту з розслідуваним злочином і вчиненням його певною особою.

Під час оцінювання висновку аналізу також підлягають його наукова достовірність, використані експертом методи дослідження, їх повнота, обґрунтованість висновку фактичними даними кримінальної справи і результатами експертного дослідження.

На сьогодні, за змістом чинного Кримінально-процесуального кодексу України, спеціаліст може надати слідчому консультаційну допомогу щодо оцінки експертного висновку. Якщо фактичні дані викладено у висновку експерта недостатньо чітко і зрозуміло слідчий має право допитати експерта з цього приводу або призначити додаткове експертне дослідження. Якщо встановлені під час експертного дослідження факти протилежні всім наявним даним у справі, у перебігу оцінки висновку експерта необхідно встановити, чи не стали вони результатом помилки експерта або ж додатково перевірити вірогідність інших доказів у справі чи призначити повторне експертне дослідження.

Отже, слідчий, оцінивши висновок експерта (або отримавши певну інформацію від спеціаліста з приводу оцінки висновку експерта), з метою реалізації результатів оцінної діяльності, може допитати експерта (ст. 201 КПК України), призначити додаткову або повторну експертизу (ст. 203 КПК України) тощо. Критерієм розмежування підстав щодо проведення допиту експерта й призначення додаткової експертизи є необхідність у проведенні додаткових досліджень: якщо для роз'яснення змісту висновку не має потреби в таких дослідженнях, проводиться допит експерта.

З метою одержання роз'яснень або доповнень із приводу висновку експерта, слідчий, згідно зі ст. 201 КПК України, має право допитати експерта на предмет проведеного дослідження. Роз'яснення висновку експерта - це показання експерта про обрану методику дослідження; використані науково-технічні засоби; про характер виявлених ознак; критерії, якими керувався експерт при визначенні ідентифікаційної сукупності ознак; можливі протиріччя між дослідженням і висновками; про окремі терміни й формулювання висновку; про літературу й практичні положення, які стосуються об'єкта дослідження.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що висновок експерта, як і будь-який інший доказ, підлягає оцінці з боку слідчого і суду. Оцінна діяльність зазначених суб'єктів полягає в перевірці процесуального порядку підготовки, призначення і проведення експертизи; в перевірці повноти висновку; оцінці наукової обґрунтованості висновку; встановлення відносності й допустимості доказових фактів, установлених у перебігу експертного дослідження, та їх місця в системі інших доказів у справі.

54. Особливості, що відрізняють судову експертизу від інших засобів доказування.

Проблема експертного висновку як засобу доказування в господарському процесі є безумовно важливою, так як мало хто з науковців її досліджував. Саме інститут судoвoї eкспертизи є oдним із нaйвaжливiших iнститутів гoспoдaрськoгo прoцесу. А тому судoвa eкспeртизa пoвиннa признaчaтися лишe у рaзі дiйснoї пoтрeби у спeцiaльних знaннях для встaнoвлeння фaктичних дaних, щo вхoдять дo прeдмeту дoкaзувaння, тoбтo у рaзі, кoли виснoвoк eкспeртa нe мoжуть зaмiнити iншi зaсoби дoкaзувaння. Якщo наявні у спрaвi дoкaзи є супeрeчливими, їх oцiнку в рaзi нeoбхiднoстi мoже бути здiйснeнo гoспoдaрським судoм з признaчeнням вiдпoвiднoї судoвoї eкспeртизи.

При розгляді судових справ у господарських судах часто виникає необхідність проведення експертного дослідження в процесі доказування позову однієї зі сторін господарського процесу. Процесуальний порядок проведення такого дослідження, одержання висновку та його оцінки визначений ГПК України. 

Тому одним із засобів доказування є висновок експерта, який, як і всі докази, відповідно до ст. 34 ГПК, має відповідати вимогам відносності й допустимості. Вимога відносності полягає в оцінці того, чи можна віднести даний доказ до розглядуваної справи, тому питання відносності вирішується ще до призначення експертизи. Відповідно до вимог про допустимість доказів, установлених ст. 34 ГПК, обставини справи, які відповідно до законодавства мають бути підтверджені визначеними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Таким чином, обставини, які можуть бути підтверджені тільки за допомогою спеціальних знань, мають бути підтверджені експертним висновком.

Висновок експерта є одним із джерел одержання доказів у справі, спростувати який іншими доказами, без проведення інших спеціальних досліджень (додаткової чи повторної експертизи) досить непросто. І тому досить важливим є питання про те, кому може бути доручено проведення експертизи. Частина 3 ст. 41 ГПК передбачає, що проведення судової експертизи має бути доручено державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу», тобто це можуть бути інші фахівці з відповідних галузей знань [1].

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про судову експертизу» судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань, а судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності [2]. За загальним правилом доручати проведення судової експертизи можливо лише тим особам, яких атестовано відповідно до Закону і включено до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладено на Міністерство юстиції України [3].

Відповідно до ст. 42 ГПК у випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу [1]. Тобто можна зробити висновок, що додаткова експертиза може бути призначена, якщо експертний висновок проведений не за всіма матеріалами, наданими для дослідження фахівцю, не на всі поставлені питання експерт дав вичерпні відповіді (неповнота висновку) чи в дослідженому судом висновку є неясності, які не можна роз’яснити за допомогою пояснень експерта в суді (неясність висновку). Що ж до проведення повторної експертизи, то відповідно до ст. 42 ГПК при необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту. Тобто її необхідність зумовлена, насамперед, необґрунтованістю висновку чи сумнівами в його правильності. В цьому випадку сумніви виникають саме в кваліфікації експерта, тому закон і передбачає доручення експертизи іншому експерту.

Висновок експерта – процесуальний документ, у якому викладаються підстави проведення експертизи, хід і результати експертного дослідження.

У висновку експерта варто розрізняти зміст (викладення встановлених фактів та їх професійна оцінка у висновку, який було зроблено експертом) і форму (висновок як акт). Обидва елементи є однаково важливими при визначенні доказової сили висновку експерта. Якщо суд визнає висновок недостовірним, то не розглядатиме його як судовий доказ; так само і недотримання форми, незважаючи на обґрунтований і об’єктивний висновок експерта, не дає можливості визнати його судовим доказом, так як недотримання процесуальних вимог не дозволяє розглядати отриманий висновок як належний доказ. 

Оскільки висновок експерта є доволі специфічним видом доказів (при його оцінці необхідно мати на увазі, що на відміну від інших доказів, він з’являється тоді, коли спірні відносини вже виникли, і вирішити їх у добровільному порядку неможливо), саме він може виступити тим об’єктивним критерієм, який допоможе встановити істину у справі.

55. Підстави призначення повторної та додаткової експертиз.

Повторна експертиза

Підставами для призначення повторної експертизи можуть бути:

а) некомпетентність експерта;

б) застосування ним сумнівної методики дослідження;

в) невідповідність висновків дослідній частині висновку;

г) сумнівність висновків внаслідок того, що експерт вийшов за межі 'своєї компетенції;

д) недотримання прав обвинуваченого та інші грубі порушення кримінально-процесуального закону при проведенні експертизи;

е) суперечність висновків експерта іншим зібраним у справі доказам.

Стаття 75 КПК України не конкретизує підстави призначення даної експертизи, а лише зазначає необґрунтованість висновку, суперечність його іншим матеріалам справи та сумнівність.

Повторна експертиза проводиться по тих самих фактичних даних для вирішення питань, з яких раніше вже був наданий висновок. Відповідно, повторна експертиза — це не обов'язково друга за рахунком, вона може бути третьою, четвертою і далі.

Суттєвою ознакою повторної експертизи є наявність тих самих вихідних даних, що й при первинній (попередній) експертизі. Повна зміна чи доповнення фактичних даних можуть бути підставою для призначення нової чи додаткової, а не повторної експертизи. Експертизу не можна назвати повторною, якщо надійшли нові документи дослідження чи з'явилися нові фігури підозрюваних осіб тощо.

Додаткова експертиза

Якщо ж неясність і неповнота висновку є наслідком неповноти дослідження, то необхідно вирішити питання про призначення додаткової експертизи. Вона доручається тому самому чи іншому експерту.

Висновок неповний не лише, коли експерт не вирішив певних питань, не застосував ефективних методів і засобів, а й коли для експертизи не були надані якісь вихідні дані. Додаткові експертизи призначаються й тоді, коли експерт з певних причин не відповів на усі поставлені додаткові питання щодо раніше досліджуваних матеріалів або потрібно роз'яснити методику і техніку дослідження, науково пояснити отримані результати.

Таким чином, на відміну від повторної експертизи додаткова призначається не для перевірки обгрунтованості висновку експерта, а для додаткового дослідження з деяких питань, роз'яснення методики проведення експертизи чи отримання відповідей на нові питання по матеріалах — об'єктах основної експертизи.

У разі постановки нових питань і надання експертові не досліджених раніше вихідних даних необхідно призначати не додаткову, а самостійну експертизу.

Додаткова експертиза може бути доручена експерту, який проводив основне дослідження, або іншому експерту, що залежить від рішення органу, який призначив експертизу. В установах судової експертизи додаткову експертизу прийнято доручати експерту, який надавав висновок раніше: при цьому скорочується, заощаджується час ма ознайомлення з матеріалами справи і вибір методик, полегшується оцінка результатів дослідження.

56. Правила формулювання запитань експертові.

57. Структура ухвали суду про призначення експертизи.

58. Форми і види висновків експерта.

Проведення експертизи завершується висновками, які бувають викладені у таких формах:

- категоричне (позитивне чи негативне) вирішення питання в повному обсязі;

- категоричне позитивне часткове вирішення питання (ймовірний висновок) з обґрунтуванням неможливості його вирішення у повному обсязі (усі виявлені характеристики об'єктів, що порівнюються, співпадають, але їх недостатньо для категоричного позитивного вирішення в повному обсязі; в цьому випадку замість ототожнення може бути визначена спільна родова або групова належність);

- висновок про непридатність об'єктів для вирішення поставленого питання (наприклад, непридатність речових доказів для встановлення факту контактної взаємодії через відсутність ознак механізму взаємодії);

- повідомлення про неможливість вирішення питання із детальним обґрунтуванням причин.

59. Використання висновку експерта в доказуванні.

Використання експертних висновків - це етап доказування, який складається у логічному та тактичному оперуванні інформацією, яка міститься в них з метою виконання завдань досудового слідства, при чому логічне оперування доказами складається у внутрішній, розумовій роботі слідчого, а тактичне – у зовнішніх діях, у їх практичній реалізації.

 

Цілями використання висновків експерта можуть служити:

1) в доказуванні - висунення та перевірка версій, перевірка інших доказів, отримання нових доказів, формування комплексів доказів;

2) в тактичному плані - моделювання механізму злочину, подолання протидії розслідуванню;

3) в організаційному плані – обґрунтування рішень, що приймає слідчий по розслідуваній справі.

Згідно ст.64 КПК України одною з обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі є подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину). За допомогою судових експертиз можна встановити окремі обставини, пов’язані з діями особи на місці злочину, за результатами цих дій, що у сукупності з іншими доказами по справі дозволяє судити про спосіб вчинення злочину. За допомогою ситуалогічного дослідження слідів на місці події, експерт може встановити кількість осіб, які там перебували; шлях, яким вони потрапили на місце події та покинули його; дії, які вони вчиняли, послідовність цих дій; сліди, які могли залишитися на їх одежі, тілі і т.п. Встановлюючи факт виконання тої чи іншої дії, експерт встановлює, чи мала місце дія взагалі (вирішення питання про виконання пострілу з вогнепальної зброї після останнього чищення); механізм дії (вирішення питання про механізм спричинення тілесного ушкодження – яким чином був нанесений удар, його сила, напрямок і т.д.); час дії, як реальний, так і відносний (одночасність, різночасність, давність, послідовність). Важливим є також встановлення причини дії, наприклад, встановлення того, яка саме несправність призвела до пострілу без натискання на спусковий крючок.

Тактичні прийоми, засновані на використанні результатів судових експертиз можуть використовуватись як самостійно, так і бути складовими частинами таких тактичних операцій як “Встановлення особи злочинця”, “Захист доказів” (наприклад, поновлення знищених матеріалів кримінальної справи, схилення особи, яка відмовляється від дачі показань до співпраці з правоохоронними органами), “Перевірка показань особи, яка зізналася у вчиненні злочину” (перевірка може здійснюватись шляхом проведення певних слідчих дій, у тому числі і проведенням відповідної судової експертизи).

60. Планування початкового етапу розслідування шахрайств.

Найбільш загальні типові слідчі ситуації на початковому етапі розслідування шахрайства такі:

1) є дані про подію злочину і особу злочинця;

2) злочинець затриманий відразу після вчинення злочину;

3) є дані про подію злочину, спосіб його вчинення, особа злочинця невідома;

4) є дані про подію злочину, але механізм вчинення шахрайства і особа злочинця невідомі.

Запропоновані типові ситуації передбачають висунення і перевірку слідчих версій. Основою для цього можуть бути такі загальні типові припущення: шахрайство мало місце; вчинено інший злочин; надійшла неправдива заява і злочинного діяння взагалі не було. Якщо передбачається, що шахрайство мало місце, то можливе існування таких типових версій: заволодіння матеріальними цінностями чи грошима могло бути вчинене за допомогою підроблених документів (доручень, накладних, кредитових авізо, договорів, посвідчень тощо); заволодіння майном могло бути вчинене за допомогою легальних форм підприємницької діяльності чи використання фіктивних підприємств; заволодіння майном припускається вчиненим за допомогою «ляльок» (речових чи грошових), підміни товарів або грошових знаків; заволодіння грошима (іншими цінностями) передбачається вчиненим за допомогою азартних ігор; заволодіння майном припускається вчиненим групою шахраїв-гастролерів та ін. Залежно від ситуації і версії, що перевіряється, слідчий обирає найбільш доцільні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, визначає їх послідовність і відповідний комплекс.

На початковому етапі розслідування шахрайства дії слідчого визначаються залежно від характеру даних, які в нього є. У процесі розслідування мають бути доведені такі обставини: подія шахрайства (час, місце, спосіб вчинення злочину та ін.); винність конкретної особи у шахрайстві і мотиви вчинення злочину; обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого; характер і розміри шкоди, заподіяної шахрайством; обставини, що сприяли вчиненню шахрайства.

Для перевірки версії про те, що шахрайства не було, необхідно встановити, чи мав заявник майно і цінності, на які він посилається як на предмет злочинного посягання, чи не міг він його розтратити. У такому разі необхідно детально допитати заявника про обставини передачі майна та його індивідуальні ознаки. У заявника доцільно з’ясувати, де і коли було придбане майно або цінності, хто знав про їх існування, яким чином відбувалася подія, за яких обставин, в якому місці, хто міг бачити передачу майна, хто перебував на місці вчинення злочину тощо.

У разі підтвердження заяви потерпілого порушується кримінальна справа. Якщо з часу вчинення злочину минуло небагато часу, організується спостереження в місцях найбільш ймовірної появи злочинця. За кримінальними обліками органів внутрішніх справ перевіряється, чи є у них дані про осіб, які мають властивості, притаманні шахраю, чи не зареєстровані нерозкриті шахрайства, що вчинені способом, аналогічним використаному підозрюваним. Інформацію про особу злочинця важливо отримати від потерпілого і свідків.

Як свідків допитують осіб, у розпорядженні яких перебувало майно, незаконно отримане шахраєм, інших осіб, які бачили чи мали контакт зі злочинцем до шахрайства або під час його вчинення.

При допиті свідків необхідно з’ясувати обставини передачі майна, ознаки зовнішності злочинців, їх одяг, прикмети. Слід визначити, коли їх бачили, про що розмовляли; які дії вказували на те, що злочинці переслідували шахрайські цілі та ін.

При допиті потерпілого необхідно з’ясувати: коли і за яких умов шахрай вчинив обман чи зловживання довір’ям і заволодів майном; чому потерпілий опинився в цьому місці; чи був він один або з ким-небудь з числа своїх знайомих; чи були будь-які особи разом з шахраєм; як вони поводилися; який спосіб шахрайства був застосований злочинцем; які предмети чи документи передано шахраю; хто мав відомості про наявність у потерпілого майна; коли і на підставі чого він запідозрив, що став жертвою злочину; які індивідуальні особливості майна, переданого злочинцям; в якому напрямі і за яких обставин злочинці втекли та ін. Цей перелік є приблизним і не охоплює усіх питань, що з’ясовуються при допиті потерпілого під час розслідування різних форм і видів шахрайства.

З метою виявлення, фіксації і вилучення слідів злочину та інших речових доказів, з’ясування обстановки події проводиться огляд місця події або огляд предметів чи документів.

Огляд місця події проводиться у тих випадках, коли передбачається можливість виявлення слідів злочину, відоме місце, де було вчинене шахрайство.

Огляд предметів і документів (записок, візиток, грошових чи речових «ляльок», доручень, договорів та ін.), отриманих потерпілим від шахраїв, проводиться негайно при їх виявленні. Під час такого огляду здійснюється індивідуалізація виявлених предметів, встановлення ознак підроблення документів, визначаються дані, що можуть бути використані для розшуку шахрая. У разі необхідності проводиться виїмка документів чи предметів.

Затримання підозрюваного має бути старанно підготовленим і несподіваним. Його необхідно проводити таким чином, щоб шахрай не зміг непомітно викинути чи знищити ті чи інші предмети, речі, документи. Після затримання шахрая проводиться особистий обшук затриманого, а потім обшуки за місцем його проживання та місцем роботи. У процесі обшуку здійснюються пошуки майна, отриманого шляхом обману, різного роду документів (у тому числі підроблених), інших предметів.

Допит підозрюваного повинен проводитись без зволікань. При цьому доцільно використовувати ефект раптовості. Перший допит підозрюваного має певною мірою розвідувальний характер, спрямований на з’ясування позиції допитуваного, його аргументів, отримання інформації про подію, що відбулася. Слідчий ще не має достатньої сукупності доказів для повного викриття підозрюваного у шахрайстві.

61. Типові слідчі ситуації на початковому етапі розслідування шахрайств.

Найбільш загальні типові слідчі ситуації на початковому етапі розслідування шахрайства такі:  1) є дані про подію злочину і особу злочинця;  2) злочинець затриманий відразу після вчинення злочину;  3) є дані про подію злочину, спосіб його вчинення, особа злочинця невідома;  4) є дані про подію злочину, але механізм вчинення шахрайства і особа злочинця невідомі.  Запропоновані типові ситуації передбачають висунення і перевірку слідчих версій. Основою для цього можуть бути такі загальні типові припущення: шахрайство мало місце; вчинено інший злочин; надійшла неправдива заява і злочинного діяння взагалі не було. Якщо передбачається, що шахрайство мало місце, то можливе існування таких типових версій: заволодіння матеріальними цінностями чи грошима могло бути вчинене за допомогою підроблених документів (доручень, накладних, кредитових авізо, договорів, посвідчень тощо); заволодіння майном могло бути вчинене за допомогою легальних форм підприємницької діяльності чи використання фіктивних підприємств; заволодіння майном припускається вчиненим за допомогою «ляльок» (речових чи грошових), підміни товарів або грошових знаків; заволодіння грошима (іншими цінностями) передбачається вчиненим за допомогою азартних ігор; заволодіння майном припускається вчиненим групою шахраїв-гастролерів та ін. Залежно від ситуації і версії, що перевіряється, слідчий обирає найбільш доцільні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, визначає їх послідовність і відповідний комплекс.  На початковому етапі розслідування шахрайства дії слідчого визначаються залежно від характеру даних, які в нього є. У процесі розслідування мають бути доведені такі обставини: подія шахрайства (час, місце, спосіб вчинення злочину та ін.); винність конкретної особи у шахрайстві і мотиви вчинення злочину; обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого; характер і розміри шкоди, заподіяної шахрайством; обставини, що сприяли вчиненню шахрайства.  Для перевірки версії про те, що шахрайства не було, необхідно встановити, чи мав заявник майно і цінності, на які він посилається як на предмет злочинного посягання, чи не міг він його розтратити. У такому разі необхідно детально допитати заявника про обставини передачі майна та його індивідуальні ознаки. У заявника доцільно з’ясувати, де і коли було придбане майно або цінності, хто знав про їх існування, яким чином відбувалася подія, за яких обставин, в якому місці, хто міг бачити передачу майна, хто перебував на місці вчинення злочину тощо.  У разі підтвердження заяви потерпілого порушується кримінальна справа. Якщо з часу вчинення злочину минуло небагато часу, організується спостереження в місцях найбільш ймовірної появи злочинця. За кримінальними обліками органів внутрішніх справ перевіряється, чи є у них дані про осіб, які мають властивості, притаманні шахраю, чи не зареєстровані нерозкриті шахрайства, що вчинені способом, аналогічним використаному підозрюваним. Інформацію про особу злочинця важливо отримати від потерпілого і свідків.  Як свідків допитують осіб, у розпорядженні яких перебувало майно, незаконно отримане шахраєм, інших осіб, які бачили чи мали контакт зі злочинцем до шахрайства або під час його вчинення.  При допиті свідків необхідно з’ясувати обставини передачі майна, ознаки зовнішності злочинців, їх одяг, прикмети. Слід визначити, коли їх бачили, про що розмовляли; які дії вказували на те, що злочинці переслідували шахрайські цілі та ін.  При допиті потерпілого необхідно з’ясувати: коли і за яких умов шахрай вчинив обман чи зловживання довір’ям і заволодів майном; чому потерпілий опинився в цьому місці; чи був він один або з ким-небудь з числа своїх знайомих; чи були будь-які особи разом з шахраєм; як вони поводилися; який спосіб шахрайства був застосований злочинцем; які предмети чи документи передано шахраю; хто мав відомості про наявність у потерпілого майна; коли і на підставі чого він запідозрив, що став жертвою злочину; які індивідуальні особливості майна, переданого злочинцям; в якому напрямі і за яких обставин злочинці втекли та ін. Цей перелік є приблизним і не охоплює усіх питань, що з’ясовуються при допиті потерпілого під час розслідування різних форм і видів шахрайства.  З метою виявлення, фіксації і вилучення слідів злочину та інших речових доказів, з’ясування обстановки події проводиться огляд місця події або огляд предметів чи документів.  Огляд місця події проводиться у тих випадках, коли передбачається можливість виявлення слідів злочину, відоме місце, де було вчинене шахрайство.  Огляд предметів і документів (записок, візиток, грошових чи речових «ляльок», доручень, договорів та ін.), отриманих потерпілим від шахраїв, проводиться негайно при їх виявленні. Під час такого огляду здійснюється індивідуалізація виявлених предметів, встановлення ознак підроблення документів, визначаються дані, що можуть бути використані для розшуку шахрая. У разі необхідності проводиться виїмка документів чи предметів.  Затримання підозрюваного має бути старанно підготовленим і несподіваним. Його необхідно проводити таким чином, щоб шахрай не зміг непомітно викинути чи знищити ті чи інші предмети, речі, документи. Після затримання шахрая проводиться особистий обшук затриманого, а потім обшуки за місцем його проживання та місцем роботи. У процесі обшуку здійснюються пошуки майна, отриманого шляхом обману, різного роду документів (у тому числі підроблених), інших предметів.  Допит підозрюваного повинен проводитись без зволікань. При цьому доцільно використовувати ефект раптовості. Перший допит підозрюваного має певною мірою розвідувальний характер, спрямований на з’ясування позиції допитуваного, його аргументів, отримання інформації про подію, що відбулася. Слідчий ще не має достатньої сукупності доказів для повного викриття підозрюваного у шахрайстві.

62. Тактичні операції при розслідуванні шахрайств.

63. Особливості допиту потерпілого та свідків при розслідуванні шахрайств.

64. Криміналістична характеристика розслідування присвоєння, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

Причини та мови злочину умови різноманітні: незадовільний стан господарсько-бухгалтерської звітності; відсутність ревізійного контролю; безконтрольність; бюрократичні перепони у документообігу; кругова порука (взаємне приховування недоліків у роботі).

ТИПОВІ СПОСОБИ:

1.Відкрите привласнення чи розтрата матеріально - відповідальною особою чи іншою особою, що має вільний доступ до державного чи колективного майна, ввірених їй цінностей.

При цьому злочинець може мати надію, що чергова ревізія чи інвентаризація будуть нескоро та він встигне погасити нестачу, чи нестача взагалі виявлена не буде. Відкриті розкрадання можуть вчинюватися у будь-якій сфері.

Такого роду розкрадання притаманні для підприємств торгівлі, де надлишки створюються шляхом завищення цін, «пересортування», тобто продажу товарів одного сорту за ціною другого, більш високого сорту, обвішування чи обмірювання покупців та ін. Отримані суми приходуються, а потім злочинці їх вилучають з виручки.

2. Розкрадання у банках, бухгалтеріях різних підприємств шляхом підробки первинних документів, підлогів у облікових записах, невірних бухгалтерських проводок та ін.

3. Злочинці із числа керівників підприємств (частіше невеликих, де слабко поставлений облік та контроль) створюють цехи, набувають списане, але ще гідне до роботи обладнання та налагоджують масове виробництво товарів, що користуються попитом: сумки, взуття, косметика, тощо.

ПРИХОВУВАННЯ:

- симуляція крадіжки;

- організація її за допомогою співучасників.

До числа обставин вчинення розкрадань відносять: час вчинення розкрадань, місце, де воно вчинювалося (іноді групові багатоепізодні розкрадання вчинюються на цілому ряді об’єктів, розташованих у одному місті або різних регіонах), характер діяльності відповідного СПД, порядок роботи, особливості підбору кадрів, соціально-психологічний клімат у колективі.

ОСОБА ЗЛОЧИНЦІВ

До числа особливостей особи крадіїв відносяться їх професійні знання та навички, риси характеру, наявність життєвого досвіду, досвід злочинної діяльності. Виключно важливе значення має службове становище. Рівень освіти також досить високий.

Ознаки розкрадань:

1. Нестача чи надлишок ТМЦ;

2. Наявність фіктивних документів на списання цінностей чи їх передачу з під обліку одної матер.- відповід. особи іншій (так звані «безтоварні операції»);

3. Підлог у документах, що відбивають операції з цінностями;

4. Транспортування вантажів без супровідних документів чи у великій кількості, ніж вказано у документах;

5. Продаж товарів одного сорту за ціною другого сорту;

Побічними о з н а к а м и розкрадань виступають:

1. Надходження на підприємство промисловості великого числа рекламацій у зв’язку із випуском недоброякісної продукції, якщо ця недоброякісність пов’язана із недовкладенням сировини у процесі виробництва;

2. Заниження кількісних та якісних показників продукції сільського господарства, що здається державі. За наявності побічних ознак кримінальні справи порушуються, якщо є не одна ознака, а їх сукупність.