Тема 3. Тембральні особливості інструментів симфонічного оркестру.
Існує багато різних типів оркестру: військовий складається з духових – мідних і дерев'яних інструментів, оркестри народних інструментів, струнні оркестри. Найбільшим за складом і найбагатшим за своїми можливостями є симфонічний оркестр.
Само слово оркестр походить від грецького слова «Оркестр» – так називався в античній Греції майданчик перед театральною сценою. На орхестру виходив хор, а згодом на аналогічному місці стала розташовуватися група музикантів, яка отримала найменування оркестру. Пізніше цей термін набув більш широкого значення і став означати не тільки групу музикантів театру, а й будь-який великий колектив музикантів-інструменталістів.
Симфонічний оркестр формувався протягом століть. Його розвиток довгий час відбувався в надрах оперних і церковних ансамблів. Такі колективи в XV-XVII ст. були невеликими і різнорідними. До їх складу входили лютні, віоли, флейти з гобоями, тромбони, арфи, барабани. Поступово чільне місце завоювали струнні смичкові інструменти. Місце віол зайняли скрипки з їх більш соковитим і співучим звуком. На початок XVIII ст. вони вже неподільно панували в оркестрі. Об'єдналися в окрему групу і духові (флейти, гобої, фаготи). З церковного оркестру перейшли в симфонічний труби і литаври. Неодмінним учасником інструментальних ансамблів був клавесин.
Такий склад був характерний для І. С. Баха, Г. Генделя, А. Вівальді.
З середини XVIII ст. починають розвиватися жанри симфонії та інструментального концерту. Відхід від багатоголосого стилю зумовив прагнення композиторів до тембрової різноманітності, рельєфного вичленовування оркестрових голосів.
Змінюються функції нових інструментів. Клавесин з його слабким звуком поступово втрачає провідну роль. Незабаром композитори зовсім відмовляються від нього, спираючись головним чином на струнну і духову групу. До кінця XVIII ст. склався так званий класичний склад оркестру: близько 30 струнних, 2 флейти, 2 гобоя, 2 фагота, 2 труби, 2-3 валторни і литаври. Незабаром до духових приєднався кларнет. Для такого складу писали Й. Гайдн, В. Моцарт. Такий оркестр в ранніх творах Л. Бетховена.
Розвиток оркестру йшов в основному за двома напрямками. З одного боку, збільшуючись в складі, він збагачувався інструментами багатьох видів (в цьому велика заслуга композиторів-романтиків, в першу чергу Берліоза, Ліста, Вагнера), з іншого боку – розвивалися внутрішні можливості оркестру: звукові барви ставали чистішими, фактура – ясніше, виразні ресурси – економніше (такий оркестр Глінки, Чайковського, Римського-Корсакова). Значно збагатили оркестрову палітру і багато композиторів кінця XIX - 1-ої половини XX ст. (Р. Штраус, Малер, Дебюссі, Равель, Стравінський, Барток, Шостакович та ін.)
Сучасний симфонічний оркестр складається з 4-х основних груп. Фундаментом оркестру служить струнна група (скрипки, альти, віолончелі, контрабаси). У більшості випадків струнні є основними носіями мелодичного начала в оркестрі. Кількість музикантів, що грають на струнних, складає приблизно 2 / 3 всього колективу. До групи дерев'яних духових інструментів входять флейти, гобої, кларнети, фаготи. Кожен з них має звичайно самостійну партію. Поступаючись смичковим в тембровій насиченості, динамічних властивостях і різноманітності прийомів гри, духові володіють великою силою, компактністю звучання, яскравими барвистими відтінками. Третя група інструментів оркестру – мідні духові (валторна, труба, тромбон, труба). Вони вносять в оркестр нові яскраві фарби, збагачуючи його динамічні можливості, надають звучанню міць і блиск, служать також басової та ритмічної опорою.
Все більшого значення набувають у симфонічному оркестрі ударні інструменти. Основна їхня функція – ритмічна. Крім того, вони створюють особливий звукошумовий фон, доповнюють і прикрашають оркестрову палітру колористичними ефектами. За характером звучання ударні діляться на 2 типи: одні мають певну висоту звуку (літаври, дзвіночки, ксилофон, дзвони та ін), інші позбавлені точної звуковисотності (трикутник, бубон, малий і великий барабан, тарілки). З інструментів, що не входять в основні групи, найбільш істотна роль арфи. Епізодично композитори включають в оркестр челесту, фортепіано, саксофон, орган та інші інструменти.
Характеристика звучання груп музичних інструментів: дерев'яних духових, мідних духових, ударних, струнних. Інструменти по за групами (рояль, арфа, челеста і та ін.)
Характеристика тембрального звучання окремих інструментів. Образно-емоційне сприйняття тембрального звучання сольних інструментів.
Література:
Барсова И. Книга об оркестре. Изд. 2-е. М., «Музыка», 1978.
Газарян С. В мире музыкальных инструментов: Кн. для учащихся ст. классов. – 2-е узд. – М.: Просвещение, 1989. – 192 с.: ил.
Гинзбург С. Л. Что надо знать о симфоническом оркестре, Л., 1967;