Коваленко Є.І., Бєлкіна Н.І. Історія зарубіжної педагогіки. Хрестоматія. — Київ, 2006.

Йоганн генріх песталоцці

Йоганн Генріх Песталоцці (1746—1827) — видатний швейцарський педагог-гуманіст, теоретик народної школи. Вся його праця була спрямована на пошук шляхів поліпшення життя народу. Великі надії він покладав на правильно організоване виховання і навчання дітей, на єдність розумового, морального і фізичного виховання в поєднанні з підготовкою до праці та участі в ній. Свою педагогічну теорію педагог виводив із основної мети виховання, яку він вбачав у розвитку всіх природних здібностей дитини з врахуванням її індивідуальних та вікових особливостей. При цьому виховання повинно формувати із дитини не просто гармонійно розвиненого індивідуума, а трудівника — члена людського суспільства.

Песталоцці обґрунтував теорію елементарної освіти, згідно якої діти в процесі навчання і виховання повинні засвоювати основні елементи знання, моралі, прийомів праці. Вчений намагався поставити і розв'язати одну із найважливіших дидактичних проблем — проблему відбору змісту освіти, яка повинна поступово ускладнюватися відповідно до індивідуальних та вікових особливостей дітей.

Розробляючи проблеми дидактики, Песталоцці велику увагу приділяв принципу наочності навчання, намагаючись пов'язати чуттєве сприйняття з розвитком мислення. Важливим завданням навчання вчений вважав розвиток логічного мислення, пізнавальних здібностей, вміння логічно і послідовно викладати свої думки, формулювати поняття.

Спираючись на свої ідеї розвиваючого навчання і елементарної освіти, Песталоцці поклав початок наукової розробки методики початкового навчання рідній мові, арифметиці, геометрії, географії.

Педагогічні погляди Песталоцці викладені у працях «Лебедина пісня,» «Як Гертруда вчить своїх дітей,» «Лінгард і Гертруда».

Лебедина пісня Визначення ідеї елементарної освіти

1. Ідея елементарної освіти, для теоретичного і практичного пояснення якої я пожертвував більшою частиною моїх зрілих років, щоб самому більш-менш ознайомитися з її обсягом, ця ідея є не що інше, як ідея про згоду з природою у справі розвитку здібностей і сил людського роду.

Природність освіти полягає в підпорядкував тваринної природи людини вимогам духу

2. Але для того, щоб хоч приблизно зрозуміти суть і обсяг прагнення до цієї природовідповідності, насамперед треба запитати: що таке людська природа? У чому, власне полягає суть, у чому — відмінні ознаки людської природи як такої? І я ні на хвилину не зважуся собі уявити, що істинною основою людської природи як такої може бути яка-небудь із сил і здібностей, спільна в мене з тваринами. Я не можу думати інакше; я повинен визнати, що справжньою суттю людської природи є вся сукупність здібностей і сил, якими людина відрізняється від усіх земних тварин, що не належать до числа людей. Я повинен визнати, що не моя смертна плоть і кров, не тваринне почуття людських бажань, а здібності моєї людської душі, мого людського розуму, так само як мої естетичні здібності, є те, що становить «людське» в моїй природі, або, що те саме, мою людську природу. З цього в такому разі природно випливає: на ідею елементарної освіти слід дивитись як на ідею природовідповідного розвитку сил і здібностей людської душі та людського розуму, а також естетичних здібностей.

Природність, якої добивається ця ідея для засобів розвитку та освіти наших сил і здібностей, унаслідок цього потребує також у повному обсязі підпорядкування вимог нашої тваринної природи вищим вимогам духовної божественної суті наших душевних, розумових і естетичних здібностей та сил, тобто по суті лише підпорядкування нашої плоті і крові нашому духові. З цього випливає: усі штучні способи при відповідному природі розвитку людських сил і здібностей передбачають якщо не точне знання, то, принаймні, живу, внутрішню свідомість необхідності того шляху, якого додержується сама природа при розвитку наших сил. Цей шлях ґрунтується на вічних, незмінних законах, які полягають у суті кожної окремої людської сили і зв'язані в кожній з них з непереборним прагненням її до розвитку. Всякий природний хід нашого розвитку істотно випливає з цього прагнення. Людина хоче всього, до чого вона почуває в собі сили, і повинна всього цього хотіти внаслідок цих властивих їй прагнень.