4.4. Розповсюдження буддизму. Основні напрями та форми буддизму

Розповсюдження буддизму пов’язане деякими особливостями.

Одна з них полягає у тому, що чим глибше просувався буддизм на схід і чим міцнішими ставали його позиції в країнах Південно-Східної Азії, тим помітніше зменшувався його вплив на батьківщині – Індії, де зараз кількість буддистів не перевищує декількох відсотків від загальної чисельності населення.

Друга особливість розповсюдження буддизму – те, що він зміг органічно вписатися в культурні традиції найрізноманітніших народів Південної та Південно-Східної Азії.

Третя особливість розповсюдження буддизму полягає у тому, що, зумівши прижитися в багатьох країнах і зрештою перетворившись на світову релігію, буддизм розділився на численні напрями, помітно відмінні один від одного.

Напрями буддизму. Перший напрям – хінаяна (букв. школа старої мудрості) – називають ще «малою колісницею». Його прихиль­ники бачать у Будді Великого Вчителя, який тільки вказав шлях до порятунку, але не повів по ньому. Досягнення нірвани видаються їм можливими тільки для небагатьох обраних ченців, які беззастережно слідують букві буддійського ритуалу. Всі інші, вважають послідовники тхеравади, випробують на собі дію «закону залежного існування». Тому прості віруючі можуть боротися тільки за часткове поліпшення своєї карми за рахунок «малих заслуг» – дотримання заповідей, відвідин монастирів і «священних місць», участі в релігійних церемоніях, щедрої милостині ченцям та Сангхи в цілому.

Тхераваду ще називають «південним буддизмом», оскільки вона поширена в країнах, які розташовані на південь від Індії: Таїланд, Шрі-Ланка, Камбоджа, Лаос.

Другий напрям – махаяна (букв. велика колісниця) має власне коло священних текстів – «Праджняпараміта сутри» («Повчання про постійну мудрість»), які вважалися Одкровеннями Будди. Проте, зважаючи на надзвичайну складність розуміння їх змісту, вони неначе були набагато століть приховані від людей. Коли ж настав відповідний час, повернув їх людям великий вчитель Нагарджуна (200 р. н. е.). До їх числа входять різні за розміром твори – від сутр, займаючих всього одну сторінку, до величезних сутр у 18, 25 і навіть 100 тис. віршів.

Махаяна розглядає Будду не як конкретну особу, а як уособлення вищого начала – абсолютної мудрості, абсолютної досконалості тощо, і допускає можливість порятунку не тільки для ченців, але й для мирян. Це стає можливим завдяки трьом віроповчальним та культовим моментам – вченням:

• про тотожність нірвани і сансари;

• бодхисатв;

• майбутній прихід Майтрейї.

В основі вчення про Майтрейю лежать уявлення про циклічне функціонування нашого Всесвіту, які доповнюють і розширюють картину трьох світів у тхераваді. Кожний з нескінченної кількості світів, з яких складається Всесвіт, розвивається за законами циклу. Один цикл – кальпа («махакальпа», «велика кальпа») триває близько 4 млрд років. Кінець одного циклу означає тільки початок іншого. Не кожна кальпа відмічена появою Будд – бувають і такі, коли вони не народжуються зовсім. Наша ж кальпа воістину Буддоносна» – в ній має з’явитися 1008 Будд, поодинці на кожні п’ять тисяч років. У циклі виділяються декілька періодів – малих кальп, або просто кальп, у кожній з яких з’являються п’ять Будд. Ми живемо в еру четвертого Будди – Будди Шак’ямуні. Початок її обчислюється з моменту його переходу в нірвану. Через п’ять тисяч років після відходу Просвітленого в нірвану з’явиться останній, п’ятий Будда – Будда Майтрейя.

Махаяна – це «північний буддизм», оскільки він набув поширення в країнах, розташованих на північний схід від його прабатьківщини – в Кореї, Китаї, Японії, Непалі, Бірмі.

Третій напрям у буддизмі – ваджраяна, або тантризм (санскр. таємне знання). Саме слово «ваджра», від якого походить назва цього напряму, спочатку означало удар блискавки бога Індри; пізніше воно стало уживатися в значенні особливої субстанції, якій властиві яскравість, прозорість і незруйновність діаманта. Тому ваджраяна часто переводиться як «діамантова колісниця». Ця дивна, таємна течія зародилася в Індії у середині I ст. н. е. Через свою таємничість воно майже не вивчене. Його можна схарактеризувати як різновид махаяни, оповитий окультним, містичним і магічним туманом.

Ваджраяна прагне проникнути за зовнішні прояви речей і знайти прохід у пустку, де людина може злитися з абсолютом. Для досягнення цієї мети використовуються достатньо специфічні засоби:

1. Магічна сила впливу особливих магічних засобів – заклинань-мантр (всього 2606), жестів-мудр і символів-мандал.

2. Різного роду езотеричні культові дії, серед яких уяву європейця найбільше вражає ритуал одночасного використовування алкоголю, риби, м’яса, смажених яєчок тутового шовкопряда і статевого акту. Сильний еротичний елемент особливо характерний для Тибету й особливо привабливий для європейських послідовників тантри, не має нічого спільного з тим сексуальними надмірностями, які стали звичними для західного суспільства другої половини XX в. Віруючі, виконуючи ритуали, зовні схожі на оргії, насправді пізнають відвічний зв’язок речей, бо статеві відносини, як ніякі інші, дозволяють вийти за межі індивідуального егоїстичного Я, відчути єдність з Іншим.

3. Як у всіх релігіях подібного напряму, у ваджраяні необхідно керуватися повчанням гуру і бути готовим цілком присвятити себе справі віри.

Тим, хто слідує цим принципам, гарантується порятунок – швидка, як блискавка «ваджра», яка випускалася богом Індрою. Таких налічується приблизно 2,5% від загального числа віруючих буддистів. Не варто і говорити, що цією школою нехтують інші, суворіші прихильники буддизму.

Висновки. Світові релігії – вища стадія розвитку релігії. У них одержує своє логічне завершення віровчення у формі монотеїзму (єдинобожжя), стає регулярним і стійким культ, з’являється централізована та ієрархізована форма релігійної організації – церква.

Буддизм – найранній за часом виникнення зі світових релігій. Він виник у середині I тисячоліття до н. е. на півночі сучасної Індії. Засновником буддизму був напівлегендарний індійський принц на ім’я Сіддхартха Гаутама (Будда Шак’ямуні). Буддизм формується в середовищі індуїзму і запозичує у нього основні положення віровчення та частково культової практики. Але в той же час він відмовляється від кастової системи індуїзму. Саме це і дозволило йому в короткий термін перетворитися із секти індуїста в світову релігію.

Віровчення буддизму засноване на уявленні про ілюзорність і непостійність навколишнього світу. Сприйняття цього світу як реального приводить людину до страждань. Буддизм розглядає шлях звільнення від страждань як серединний (між крайнощами аскетизму і плотських надмірностей). Основоположним принципом буддійської етики проголошується принцип ненасильства (ахимса), неспричинення шкоди всім живим істотам. У буддизмі вперше в історії релігії зароджується інститут чернецтва – людей, що повністю присвятили себе і своє життя служінню Богу, які відмовилися від земних благ.