3. Винайдення радіозв’язку

Перші досліди з безпроводового телеграфування почалися зі спроб використовувати магнітне поле, що повільно змінюється. У 80-х рр. ХІХ ст. англійський інженер Пріс намагався передати телеграфні знаки Морзе за допомогою магнітного поля, що виникало навколо провідника, вздовж якого протікав струм. При цьому він використовував явище електромагнітної індукції, відкрите ще у 1831 р. англійським фізиком Майклом Фарадеєм. Однак дальність такого зв’язку не перевищувала 500-2000 м.

Безпроводовий зв’язок на великі відстані міг виникнути тільки після відкриття електромагнітного поля, що являє собою сукупність взаємозв’язаних змінних полів – електричного і магнітного.

Основні положення теорії електромагнітного поля були розроблені математично англійським вченим Джеймсом Максвеллом та опубліковані в 1873 р. у праці «Трактат про електрику та магнетизм». Вперше електромагнітні хвилі спостерігав німецький фізик Генріх Герц, який опублікував результати своїх дослідів у 1888 р. Експерименти Герца показали здатність електромагнітних хвиль заломлюватися на границі двох середовищ та відбиватися від металічних поверхонь.

Досліди Герца були відтворені та вдосконалені багатьма фізиками того часу. Значних успіхів досягнув англійський фізик О. Лодж, який застосував для виявлення електромагнітних хвиль скляну трубку з металевою тирсою. На кінцях цієї трубки, яка називалася когерером, були поміщені контакти, через які тирса вмикалася в коло батареї. Когерер має цікаву властивість: його опір електричному струмові може змінюватися під впливом електромагнітного поля.

У звичайному стані провідність когерера мала внаслідок великого перехідного опору між частинками тирси. Але при ввімкненні розташованої поблизу індукційної котушки, що створює електромагнітне поле, провідність когерера швидко зростає. Це пояснюється наведенням у кожній частинці електрорушійної сили, під дією якої між частинками виникають електричні розряди, що призводять до «спікання» тирси. Для відновлення нормального стану когерера його потрібно струснути, порушивши зв’язок між частинками тирси.

Ці та інші роботи створили передумови для створення радіотелеграфу.

Появою радіо ми завдячуємо талановитому вченому Олександру Степановичу Попову. Працюючи на морському флоті, він розумів гостру необхідність у безпроводовому електричному зв’язку. Їм була успішно розв’язана задача по створенню чутливого автоматизованого пристрою для реєстрації електромагнітних хвиль. Спочатку створений ним прилад використовувався для реєстрації електромагнітних випромінень, що виникали при грозових розрядах. В одному з листів О. С. Попов назвав його грозовідмітчиком.

7 травня 1895 р. відбулася перша публічна демонстрація пристрою для прийому електромагнітних хвиль А. С. Поповим в Петербурзі. Цей день увійшов в історію як день винайдення радіо.

У 1899 р. О. С. Попов побудував телеграфну радіолінію протяжністю 52 км.

У подальших роботах О. С. Попов разом зі своїм асистентом П. Н. Рибкіним значно збільшив дальність радіозв’язку, у 1901 р. вона складала вже 148 км.

Крім О. С. Попова, радіотелеграфією займалися багато інших вчених та інженерів, а також підприємців. Найбільшого успіху досягнув італійський винахідник та підприємець Г. Марконі, який у червні 1896 р. запатентував в Англії «вдосконалення в передачі електричних імпульсів і сигналів та в апаратурі для цього». Г. Марконі, що працював з групою вчених та інженерів, довів дальність зв’язку у 1901 р. до 350 миль (більш як 560 км). Незабаром відбулася радіопередача через Атлантику на відстань 2800 км.