1.2. Порядок складання, розгляду, затвердження та виконання кошторису, плану асигнувань та штатного розпису

У тижневий термін після опублікування відповідного рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад Мінфін Автономної республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні довідки. Згідно із зазначеними лімітними довідками головні розпорядники та розпорядники вищого рівня уточнюють розпорядникам нижчого рівня річні обсяги бюджетних асигнувань, проводять помісячний розподіл асигнувань із загального фонду та доводять до них відповідні лімітні довідки за формою, затвердженою Міністерством фінансів України. [5]

Лімітні довідки за бюджетними асигнуваннями – це документи, в яких зазначаються затверджені бюджетні призначення (встановлені бюджетні асигнування) і їх місячний розподіл, а також інші показники, які мають оцінюватись на основі відповідних нормативів згідно законодавства.

Розпорядники нижчою ріння уточнюють проекти кошторисів, складають проекти планів асигнувань і подають зазначені документи розпорядникам вищого рівня для уточнення проектів введених кошторисів та складання проектів зведених планів асигнувань. [37]

Розпорядники згідно з бюджетними асигнуваннями та іншими показниками, що доведені лімітними довідками, приводять у відповідність з ними свої витрати. Для цього чисельність працівників установи, що пропонується до затвердження за штатним розписом, повинна бути приведена у відповідність з визначеним фондом оплати праці, а інші витрати – у відповідність з іншими встановленими асигнуваннями таким чином, щоб забезпечити виконання покладених на установу функцій. Штатний розпис складається за формою, затвердженою Міністерством фінансів України.

Проекти кошторисів і планів асигнувань, що подаються установами головним розпорядникам або розпорядникам вищого рівня, повинні розглядатися у разі необхідності в присутності керівників відповідних установ. При ньому установи, які розглядають проекти кошторисів і планів асигнувань, зобов'язані:

• забезпечити чітке виконання вимог законодавства, а також вказівок щодо складання кошторисів на наступний рік;

• дотримуватися режиму економії;

• не допускати включення до кошторисів асигнувань, не зумовлених необхідністю;

• забезпечити в проектах кошторисів і планів асигнувань додержання доведених у лімітних довідках річних обсягів асигнувань та обсягів їх помісячного розподілу з урахуванням термінів проведення окремих заходів і можливості здійснення відповідних видатків протягом року;

• не допускати прийняття в кошторисах сум, не підтверджених розрахунками та економічними обґрунтуваннями.

Головні розпорядники у тритижневий термін після одержання лімітних довідок подають уточнені проекти зведених кошторисів та складені проекти зведених планів асигнувань Мінфіну Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам для складання і затвердження річного розпису призначень відповідних бюджетів (розпису річних бюджетних призначень, затверджених у відповідному бюджеті для загального і спеціального фондів в розрізі головних розпорядників, за повною економічною класифікацією, що відповідає зведенню усіх проектів кошторисів) та помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів (розпису річних бюджетних призначень, затверджених у відповідному бюджеті для загального фонду в розрізі головних розпорядників, за скороченою економічною класифікацією помісячно, що відповідає зведенню усіх планів асигнувань). При цьому показники уточнених проектів кошторисів та планів асигнувань повинні відповідати введеним лімітним довідкам.

При запровадженні казначейського обслуговування місцевих бюджетів за доходами та видатками місцеві фінансові органи направляють територіальним органам Державного казначейства для реєстрації, обліку та виконання копії затвердженого річного розпису призначень місцевого бюджету та помісячного розпису асигнувань загального фонду місцевого бюджету, яке у триденний термін доводить до головних розпорядників витяги із зазначених документів, що є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів і планів асигнувань усіма розпорядниками. [33]

Мінфін Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників витяги із затверджених річного розпису призначень відповідного бюджету та помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідного бюджету, що є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів і планів асигнувань розпорядниками. [6]

Кошториси, плани асигнувань та плани використання бюджетних коштів одержувачами повинні бути затверджені протягом 30 календарних днів з дня затвердження розпису відповідного бюджету.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 28 лютого 2002 р. № 228 "Про затвердження порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ", кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються керівником відповідної установи вищого рівня.

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи окремих установ затверджуються:

1. обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій – головами відповідних держадміністрацій за погодженням з Міністерством фінансів;

2. міністерств і відомств Автономної Республіки Крим, управлінь, відділів, інших підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських, районних держадміністрацій – Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями після попередньої експертизи у Міністерстві фінансів Автономної Республіки Крим, обласних, Київському та Севастопольському фінансових управліннях;

3. управлінь, відділів, інших підрозділів районних держадміністрацій – районними держадміністраціями після експертизи, виконаної, районними фінансовими управліннями. [3]

Плани використання бюджетних коштів одержувачами затверджуються їх керівниками за погодженням з розпорядниками, через яких вони одержують бюджетні кошти.

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи установ, які не мають галузевої організації вищого рівня (центральні районні, центральні міські лікарні тощо), затверджуються районними держадміністраціями або виконавчими органами відповідних місцевих рад.

Кошториси і плани асигнувань на проведення централізованих заходів затверджуються окремо за кожним заходом керівниками держадміністрацій та виконавчих органів місцевих рад, за планами яких виконуватимуться зазначені заходи. Такі кошториси та плани асигнувань можуть бути затверджені на загальний обсяг видатків. Для здійснення кожного конкретного заходу не пізніше ніж за місяць складається окремий кошторис на підставі календарних планів. Якщо виконання конкретних заходів покладається на розпорядників нижчого рівня, до кошторисів і планів асигнувань відповідних розпорядників вносяться зміни.

Кошторис затверджується за загальним і спеціальним фондами на рік без розподілу за періодами року в обсязі, який дорівнює сумі цих фондів. Кошториси і плани асигнувань підписуються керівником та головним (старшим) бухгалтером установи (централізованої бухгалтерії). Затвердження кошторисів, планів асигнувань та штатних розписів установ скріплюється гербовою печаткою і підписом керівників установ, уповноважених затверджувати такі документи, із зазначенням дати. [9]

Одночасно з кошторисом на затвердження подається план асигнувань та штатний розпис установи, включаючи її структурні підрозділи, які утримуються за рахунок власних надходжень. Зазначені документи затверджуються у двох примірниках, один з яких повертається установі, а другий залишається в установі, яка їх затвердила.

У тижневий термін після затвердження штатних розписів головні розпорядники подають Мінфіну Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам зведені показники за мережею, штатними розписами і контингентами установ та одержувачів за формами, встановленими Міністерством фінансів України. [51]

Установи, які отримують асигнування з державного бюджету і самостійно затверджують кошториси, плани асигнувань і штатний розпис за законодавством, протягом трьох тижнів подають до Міністерства фінансів України зведені кошториси, розрахунки, календарні плани, плани асигнувань і штатні розписи.

Затвердження кошторисів і планів асигнувань, а також видатків, сума яких перевищує асигнування затверджені в бюджеті, тягне за собою відповідальність згідно законодавству.

Мінфін Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи щороку, протягом трьох місяців після затвердження відповідних бюджетів, перевіряють правильність складення і затвердження кошторисів і планів асигнувань.

Скорочення зайвих і завищених асигнувань, виявлених у результаті перевірки правильності складання кошторисів, проводиться Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, місцевими фінансовими органами на підставі матеріалів перевірок. [44]

Вивільнені асигнування спрямовуються на проведення інших пріоритетних заходів, що плануються цим же розпорядником, шляхом внесення змін у встановленому порядку до їх кошторисів за рішенням Мінфіну Автономної Республіки Крим, місцевого фінансового органу на підставі обґрунтованого подання головного розпорядника.

Виконання кошторисів і планів асигнувань здійснюється наростаючим підсумком з початку року.

Для здійснення контролю за відповідністю асигнувань, визначених у кошторисах і планах асигнувань розпорядників, асигнуванням, затвердженим річним розписом призначень відповідного бюджету та помісячним розписом асигнувань загального фонду, органи Державного казначейства здійснюють реєстрацію та ведуть облік зведених кошторисів і планів асигнувань розпорядників вищого рівня у розрізі розпорядників нижчого рівня. [8]

Розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами і планами асигнувань, за наявності витягу із розпису, виданого органом Державного казначейства, що підтверджує відповідність цих документів даним казначейського обліку. З цією метою розпорядники, які отримали від органів Державного казначейства витяг, повинні подати цим органам дані щодо розподілу показників зведених кошторисів і планів асигнувань у розрізі розпорядників нижчого рівня. Зазначені показники доводяться до відповідних органів Державного казначейства за місцем розташування розпорядників нижчого рівня.

Здійснення видатків установ та одержувачів без затверджених у встановленому порядку кошторисів і планів асигнувань, планів використання бюджетних коштів одержувачами припиняється через 30 календарних днів після затвердження річного розпису призначень та помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів. [7]

До затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів одержувачами підставою для здійснення видатків є проекти кошторисів, планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів одержувачами, засвідчені підписами керівника та головного бухгалтера.

Після закінчення цього терміну органи Державного казначейства здійснюють операції з виконання видатків розпорядників коштів тільки відповідно до затверджених кошторисів і планів асигнувань, узятих на казначейський облік.

У разі не затвердження у визначений термін розпису бюджету на наступний рік, в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період наступного року. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові кошториси, які затверджуються їх керівниками. При цьому зведені тимчасові кошториси не складаються.

Під час складання річного розпису призначень бюджету, помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету та кошторисів і планів асигнувань установ на наступний рік ураховуються видатки, проведені згідно з тимчасовим розписом бюджету та тимчасовими кошторисами. [3]

Установи мають право брати зобов'язання щодо видатків загального фонду бюджету відповідно до плану асигнувань, виходячи з необхідності забезпечення виконання пріоритетних заходів та з урахуванням здійснення платежів для погашення зобов'язань минулих періодів.

Звіти про виконання кошторисів і планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів одержувачами подаються у порядку та за формою, встановленими Державним казначейством.

Як суб’єкт господарювання бюджетна установа згідно з чинним законодавством підлягає чотирьом видам фінансового контролю: державному, муніципальному, господарському і громадському.

Суб’єктами державного фінансового контролю є юридичні особи, які від імені держави, відповідно до врегульованих правових норм, здійснюють моніторинг та інші форми контролю за діяльністю бюджетної установи, щодо обігу фінансових ресурсів. [34]

Суб’єктами державного муніципального контролю є тимчасові контрольні комісії, рішення про створення та порядок роботи яких ухвалюють органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”.

Громадський фінансовий контроль здійснюється через утворені керівним органом (керівником) установи чи вищою організацією фінансово-економічної служби в межах визначених органом управління повноважень та/або шляхом залучення аудиторських фірм (аудиторів), які мають право на проведення аудиторської діяльності відповідно законодавства. Об’єктами господарського фінансового контролю і матеріальними ресурсами та іншими активами, що перебувають в управлінні або повному господарському віданні установи. Суб’єктами громадського фінансового контролю є об’єднання громадських наприклад професійні та творчі спілки, тощо. Він здійснюється структурними підрозділами цих об’єднань у формі моніторингу поточної діяльності бюджетної установи та її посадових осіб на предмет відповідності цієї діяльності нормам законодавчих актів і державної фінансової дисципліни. [42]

Фінансовий контроль поділяють на такі види:

1. попередній – той, що передує ухваленню управлінського рішення (цей контроль спрямований на запобігання незаконним і неефективним витратам, витратам фінансових ресурсів, а також недопущення порушення законодавства в ухваленні управлінського рішення);

2. поточний – здійснюється на стадії виконання управлінського рішення (контрольні заходи проводять безпосередньо під час здійснення операцій з фінансовими ресурсами);

3. наступний – здійснюється після закінчення терміну виконання управлінського рішення (контрольні заходи проводять по закінченні операцій з фінансовими ресурсами з метою встановлення рівня дотримання норм законодавства, а також виявлення прорахунків та поточного контролю).

Отже, фінансовий контроль за діяльністю бюджетної установи – це система заходів, які здійснюються органами влади і спрямовані на забезпечення законності дій посадових осіб бюджетної установи щодо використання бюджетних коштів, державного та комунального майна. [41]

Завданнями фінансового контролю в бюджетній установі є:

• запобігання ухваленню рішень, які можуть призвести до бюджетних правопорушень;

• запобігання правопорушенням;

• виявлення бюджетних правопорушень, вжиття заходів для їх припинення.

Контроль за діяльністю бюджетної установи організовують за принципами, які є складниками загальних принципів фінансового контролю.

1. Принцип незалежності. Органи уповноважені на проведення фінансового контролю, у своїх діях мають функціональну, організаційну, оперативну та фінансову незалежність, необхідну для об’єктивного та ефективного виконання завдань.

2. Принцип об’єктивності та неупередженості. Органи уповноважені на проведення фінансового контролю, своїх діях мають виходити з державних інтересів, дотримуватися професійної етики і не зловживати наданими їм повноваженнями.

3. Принцип повноти передбачає охоплення всієї сукупності дій бюджетної установи під час фінансового контролю і відображення виявлених фактів фінансових правопорушень.

4. Принцип обґрунтованості. Результати фінансового контролю ґрунтуються на законності та підтверджується документально.

5. Принцип публічності. Органи, уповноважені на проведення фінансового контролю, забезпечують доступність його результатів громадськості.

6. Принцип відповідальності. Кожен орган, уповноважений на проведення фінансового контролю, відповідає за свої дії або бездіяльність під час контролю.

Головним складником фінансового контролю за діяльністю бюджетної установи є бюджетний контроль, об’єктом якого є операції бюджетного процесу під час складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звітування про його виконання. [42]

Під час здійснення цього контролю місцеві фінансові органи на кожній стадії бюджетного процесу:

• контролюють дотримання інструкції з підготовки бюджетних запитів, порядку і термінів подання бюджетних запитів;

• забезпечують складання і затвердження бюджетного розпису та відповідність бюджетних асигнувань бюджетним призначенням;

• перевіряють правильність складання та затвердження кошторисів, планів асигнувань і штатних розписів бюджетних установ;

• контролюють у межах своїх повноважень використання бюджетних коштів;

• стежать за відповідністю показників місцевих бюджетів бюджетній класифікації;

• аналізують надану звітність на відповідність її законодавству;

• одержують від підприємств, установ та організацій усіх форм власності пояснення, матеріали та інформацію з питань, що виникають під час складання, розгляду, затвердження та виконання бюджетів і звітування про їх виконання;

• перевіряють правильність надання та виконання висновків на повернення платникам помилково та зайво оплачених сум;

• накладають на порушників бюджетного законодавства стягнення та/або застосовують до них заходи, передбачені законодавством.

Казначейство під час здійснення бюджетного контролю на стадії виконання бюджету та звітування:

• веде бухгалтерський облік операцій, пов’язаних з виконанням місцевих бюджетів, визначає єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій;

• контролює відповідність зобов’язань розпорядників бюджетних коштів бюджетним асигнуванням на етапі виникнення та реєстрації зобов’язань і відповідність платежів узятим зобов’язанням;

• контролює відповідність кошторисів розпорядників бюджетних коштів бюджетному розпису;

• накладає на порушників бюджетного законодавства стягнення та/або застосовує до них заходи, передбачені законодавством. [8]

Органи контрольно-ревізійної служби під час здійснення бюджетного контролю на стадії виконання бюджетів і звітування:

• проводять ревізії (перевірки, аудит) цільового та ефективного використання коштів бюджетів і аналізують використання коштів бюджетів усіх рівнів;

• проводять ревізії (перевірки) ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності про виконання бюджетних зобов’язань та операції з бюджетними коштами;

• накладають на порушників бюджетного законодавства стягнення та/або застосовують до них заходи, передбачені законодавством;

Контрольно-ревізійні підрозділи місцевих органів виконавчої влади здійснюють бюджетний контроль за:

• обґрунтованістю бюджетних запитів бюджетних установ, дотриманням бюджетної, кошторисної дисципліни, збереженням і цільовим використанням бюджетних коштів;

• ефективністю використання матеріальних ресурсів придбаних за бюджетні кошти, своєчасністю документального оформлення господарських операцій, повнотою виявлення та мобілізації внутрішньогосподарських резервів, усунення причин непродуктивних витрат;

• правильність ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності, своєчасністю і повнотою виконання зобов’язань перед бюджетом;

• виконання заходів, спрямованих на усунення вад виявлених ревізією.

1.3. Статі витрат кошторису, їх класифікація та нормування

Складання кошторису здійснюється відповідно до економічної класифікації видатків (Табл. 1.1.).

Таблиця 1.1.

Економічна класифікація видатків

Код видатків	Назва видатків
1000	Поточні видатки
1100	Видатки на товари і послуги
1110	Оплата праці працівників бюджетних установ
1111	Заробітна плата
1112	Грошове утримання військовослужбовців
1120	Нарахування на заробітну плату
1130	Придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг та інші видатки
1131	Предмети, матеріали, обладнання та інвентар
1132	Медикаменти та перев'язувальні матеріали
1133	Продукти харчування
1134	М'який інвентар та обмундирування
1135	Оплата транспортних послуг та утримання транспортних засобів
1136	Оренда та експлуатаційні послуги
1137	Поточний ремонт обладнання, інвентарю та будівель, технічне обслуговування обладнання
1138	Послуги зв'язку
1139	Оплата інших послуг та інші видатки
1140	Видатки на відрядження
1150	Матеріали, інвентар, будівництво, капітальний ремонт та заходи спеціального призначення, що мають загальнодержавне значення
1160	Оплата комунальних послуг та енергоносіїв
1161	Оплата теплопостачання
1162	Оплата водопостачання і водовідведення
1163	Оплата електроенергії
1164	Оплата природного газу
1165	Оплата інших комунальних послуг
1166	Оплата інших енергоносіїв
1170	Дослідження і розробки, державні програми
1200	Виплати процентів (доходу) за зобов'язаннями
1300	Субсидії і поточні трансферти
2000	Капітальні видатки
2100	Придбання основного капіталу
2110	Придбання обладнання і предметів довгострокового користування
2120	Капітальне будівництво (придбання)
2121	Будівництво (придбання) житла
2122	Будівництво (придбання) адміністративних об'єктів
2123	Інше будівництво (придбання)
2130	Капітальний ремонт, реконструкція та реставрація
2131	Капітальний ремонт та реконструкція житлового фонду
2132	Капітальний ремонт та реконструкція адміністративних об'єктів
2133	Капітальний ремонт та реконструкція інших об'єктів
2134	Реставрація пам'яток культури, історії та архітектури
2200	Створення державних запасів і резервів
2300	Придбання землі і нематеріальних активів
2400	Капітальні трансферти

Оплата праці працівників бюджетних установ (код 1110) включає оплату праці всіх працівників бюджетних установ та залучених за трудовими угодами згідно зі встановленими посадовими окладами, ставками або розцінками. Величина оплати праці відображається без нарахувань на фонд оплати праці. [26]

Нарахування на заробітну плату (код 1120) включає нарахування

бюджетних установ (організацій), на фонд оплати праці бюджетних установ, у тому числі:

• збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

• збір на обов'язкове соціальне страхування, включаючи збір на обов’язкове медичне страхування, обов'язкове соціальне стра­хування на випадок безробіття та збори на інші види страхування, передбачені законодавством.

Придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг та інших видатків (код 1130).

До цієї категорії належить придбання всіх предметів і мате­ріалів, оплата послуг, за винятком капітальних активів.

Ця категорія включає закупівлю матеріалів, канцелярського приладдя, предметів для поточних господарських потреб та потреб, безпосередньо пов'язаних з профілем діяльності установи чи організацій, обладнання вартістю до 500 гривень, а також швидкозно­шуваних предметів, що служать менше одного року, продуктів харчування, медикаментів та перев'язувальних матеріалів, довідко­вих, офіційних та періодичних видань. [26]

Сюди також зараховуються витрати на товари, що надаються працівникам безкоштовно або за зниженими цінами, включаючи державні закупівлі продовольства та обмундирування для Збройних Сил.

Видатки на відрядження (код 1140).

До цієї категорії належать видатки на оплату проїзду, добових, квартирних під час службових відряджень; оплату підйомних, проїзду, добових при переміщенні працівників; сесійних виїздів народних суддів; відряджень на курси і в навчальні заклади, на сесії, семінари, наради і конференції, тобто всі видатки на відрядження, що сплачуються за рахунок бюджетних коштів у випадках, передбачених законодавством України.

За цим кодом обліковуються видатки на придбання службових проїзних квитків та оплату проїзду за маршрутними листами.

Матеріали, інвентар, будівництво, капітальний ремонт та заходи спеціального призначення, що мають загальнодержавне значення (код 1150).

Ця категорія включає придбання товарів військового призна­чення, військової техніки, інвентарю як короткотривалого, так і довготривалого використання; військове будівництво (крім житла для військовослужбовців, будівництва об'єктів соціально-культурного та побутового призначення; придбання довгострокового обладнання для дитячих установ, соціально-культурних закладів тощо, що не відносяться до заходів спеціального призначення). [51]

Оплата комунальних послуг та енергоносіїв (код 1160).

Сюди належать платежі з оплати бюджетними установами (організаціями) комунальних послуг та енергоносіїв, включаючи оплату енергоносіїв для виробничих потреб: теплопостачання; водопостачання і водовідведення; електроенергії; інших комунальних послуг.

Дослідження і розробки, державні програми (код 1170).

До цієї категорії належать витрати з виконання національних (державних) багатоцільових програм, що мають комплексний характер, оплата яких здійснюється на підставі укладених угод з виконавцями проектів програм.

Виплата відсотків (доходу) за зобов'язаннями (код 1200).

Під відсотками розуміють платежі за користування грошовими позиками. Ці платежі відрізняються від виплати (погашення) основної суми боргу, яка класифікується як фінансування, а також від комісійних зборів, що виплачуються за сприяння в розміщенні боргових зобов'язань.

Субсидії і поточні трансферти (код 1300).

До цієї категорії належать усі невідплатні державні платежі, які не підлягають поверненню і передбачаються на поточні цілі. Таким чином, виключаються капітальні трансферти, що надаються з метою фінансування видатків на придбання капітальних активів або збільшення фінансового капіталу одержувача.

Капітальні видатки (код 2000).

Під капітальними видатками розуміють платежі з метою придбання капітальних активів, стратегічних і надзвичайних запасів товарів, землі, нематеріальних активів, або невідплатні платежі, що передаються одержувачам з метою придбання ними подібних активів, компенсації втрат, пов'язаних з руйнуванням чи ушкодженням основних фондів.

Придбання основного капіталу (код 2100).

Передбачає витрати на нові або існуючі товари тривалого користування, які купуються або створюються власними силами. До основних засобів належать необоротні активи, що мають матеріальну форму, і вартість яких становить понад 500 гривень за одиницю (комплект). Сюди належать такі види товарів тривалого користу­вання, як нерухомі основні фонди, в тому числі житлові споруди, меблі, обладнання, прилади, а також рухомі основні фонди, такі як транспортні засоби, устаткування, обчислювальна техніка, пральні машини, холодильники тощо. Ця категорія охоплює також платежі, направлені на модернізацію, продовження термінів служби основного капіталу, підвищення його продуктивності.

Створення державних запасів і резервів (код 2200).

Сюди включаються витрати на закупки товарів для створення стратегічних та надзвичайних запасів, запасів зерна та інших товарів, що мають особливо важливе значення для країни, зокрема, державні фонди дорогоцінних металів та каміння, а також державний мате­ріальний резерв. Не включаються звичайні запаси або оборотні матеріальні кошти, а також резервні фонди.

Придбання землі і нематеріальних активів (код 2300).

Ця категорія охоплює видатки з придбання землі, лісів, внутрішніх вод, родовищ корисних копалин, але не будівельних об'єктів і споруд, розміщених на них.

Також сюди включаються оплата права на використання надр, придбання нематеріальних активів.

Капітальні трансферти (код 2400).

Капітальні трансферти – це невідплатні односторонні платежі органів управління, які не ведуть до виникнення або погашення фінансових вимог. Вони передбачені на придбання капітальних активів, компенсації втрат, пов'язаних з пошкодженням основного капіталу, або збільшення капіталу одержувачів. До цієї категорії належать також трансфертні платежі підприємствам для покриття збитків, акумульованих ними протягом ряду років, або таких, які виникли в результаті надзвичайних обставин. Капітальними трансфертами вважаються невідплатні, безповоротні платежі, які мають одноразовий і нерегулярний характер як для донора, так і для їхнього одержувача (бенефіціара). Кошти, що виділяються з Державного бюджету як капітальні трансферти, мають цільове призначення. [40]

Захищеними статтями бюджетних видатків є такі, що фінансуються першочергово та не підлягають скороченню через недовиконання дохідної частини бюджету. [9]

Перегляд захищених статей може відбуватися разом зі змінами обсягів фінансових ресурсів держави, пріоритетів у використанні бюджетних коштів і тому, як правило, цей перелік визначається щорічними законами про державний бюджет України, які складаються на основі бюджетних резолюцій. Так обов’язково захищеними статтями можуть бути:

1. оплата праці працівників;

2. нарахування на заробітну плату;

3. забезпечення продуктами харчування;

4. придбання медикаментів і перев’язувальних матеріалів.

Нормування видатків – це визначення обсягу витрат на розра­хункову одиницю, яка характеризує обсяг діяльності відповідної бюджетної установи, наприклад, на один клас у школі. [16]

Видатки бюджету класифікуються за:

1. функціями (функціональна класифікація видатків) на здійснення функцій місцевого самоврядування;

2. економічною характеристикою (економічна класифікація видатків) поточні капітальні та кредитування;

3. ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);

4. за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків при формуванні бюджету за програмно цільовим методом).

Визначення обсягів фінансування ґрунтується на:

• показниках, що характеризують кількісні параметри діяльності бюджетної установи (оперативно-сітьові показники);

• норм бюджетних видатків на певний кількісний показник.

Оперативно-сітьові показники поділяються на такі групи:

• виробничі показники, які характеризують профільну діяльність установи (наприклад, кількість учнів у школі), що у свою чергу поділяються на:

• вхідні – об'єктивно існуючі на даний період часу;

• похідні – визначаються за певними нормами (кількість класів залежить від кількості учнів і норми граничної наповнюваності класів);

• загальні показники, які характеризують будівлю бюджетної уста­нови (наприклад, площа приміщень, їх санітарно-технічний стан ).

Бюджетне нормування передбачає встановлення єдиних ви­мірників видатків на однорідні, переважно масові об'єкти фінансу­вання, які мають однакові виробничі ознаки. Розрахунковою одиницею для розробки норм служать основні виробничі показники для відповідної установи (клас, ліжко та ін.). Число розрахункових одиниць визначається на підставі даних з мережі та контингенту (наприклад, кількість класів у школі), які у свою чергу встановлюються міністерствами та відділами держадміністрацій і затверджуються за станом на кінець року. Сума видатків бюджетної установи визначається як добуток розрахункових одиниць на норму видатків.

Норма видатків – це величина затрат на планову розрахункову одиницю (наприклад, на клас, на 1 м² площі та ін.). Для більшої конкретизації норми, як правило, встановлюються за однорідними видатками та однотипними установами.

Залежно від того, в яких одиницях вимірювання відображається норма, виділяють дві основні групи норм: матеріальні і грошові.

Матеріальні (натуральні) норми визначають затрати мате­ріальних ресурсів (у кількісному виразі) на розрахункову одиницю. Наприклад, склад та кількість продуктів харчування на одне ліжко в лікарні, кількість електроенергії на 1м² площі приміщення та ін. Матеріальні норми диференціюються за типами бюджетних установ. [57]

Грошова норма – це матеріальна норма, переведена в грошовий вираз, виходячи з чинних державних цін, тобто це вартісний вираз натуральної норми. Грошова норма може бути фінансовою та бюджетною. У тому випадку, коли бюджет є єдиним джерелом фінансування, то фінансова норма буде одночасно і бюджетною. Фінансові норми – це грошовий вираз матеріальної норми, виходячи із діючих державних цін. Фінансова норма також диференціюється за видами затрат. Розглядаючи фінансову норму необхідно виділити поняття – бюджетна норма. Якщо фінансова норма відображає усю суму грошових затрат на розрахункову одиницю, то бюджетна норма відображає ту частку видатків, яка покривається за рахунок бюджетних коштів. При наявності інших джерел фінансування фінансова норма поділяється на дві частини: одна фінансується з бюджету, а друга – за рахунок інших джерел (наприклад, за рахунок коштів батьків).

Залежно від методу побудови фінансові норми поділяються на індивідуальні, комбіновані й укрупнені.

Індивідуальні норми – це затрати за окремим видом видатків на розрахункову одиницю. Наприклад, норма харчування на одного хворого. За цими нормами складаються індивідуальні кошториси бюджетних установ. [35]

Комбіновані норми об'єднують групу індивідуальних норм за видом видатків, перерахованих на розрахункову одиницю, яка характеризує виробничу діяльність установи. Наприклад, норма видатків за видом "придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг та інші видатки" на 1 койко-місце у лікарні. Ця норма відображає загальну суму видатків, обладнання, медикаментів, перев'язувальних матеріалів, продуктів харчування та інших за кодом економічної класифікації 1130.

Укрупнені норми відображають всю суму затрат на розра­хункову одиницю. Наприклад, норма видатків на один клас у школі.

Комбіновані та укрупнені норми широко застосовуються на перших етапах складання кошторису і надають можливість фі­нансовим органам виконувати планові розрахунки і перевіряти їх виконання.

Норми видатків поділяються також на обов'язкові та розрахункові.

Обов'язкові норми встановлюються, як правило, урядом і не можуть змінюватися в процесі складання та виконання кошторису бюджетної установи. Це норми видатків на відрядження, продукти харчування та ін.

Розрахункові норми – це середні норми видатків на розра­хункову одиницю з урахуванням конкретних умов роботи установи. На їх основі визначається середній розмір окремих видів видатків бюджетних установ. [34]

РОЗДІЛ 2. Аналіз діючої системи кошторисного фінансування Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві