3. Гарантії забезпечення законності
Під основними засобами забезпечення законності в юридичній науці прийнято розуміти систему гарантій і методів забезпечення законності. (см рис 3).
Гарантії
Загальні
Юридичні
Економічні
(матеріальні)
Законодавство
Соціальні
Діяльність
судових органів
Політичні
Діяльність
правоохоронних органів
Конституційний
контроль
Ідеологічні
Президент
Рис. 3
Гарантувати законність значить зробити її непорушною.
Гарантії - це сукупність умов і способів, що дозволяють безперешкодно реалізувати правові норми, користуватися суб'єктивними правами і виконувати юридичні обов'язки.
Під гарантіями розуміються як об'єктивні умови існування суспільства, так і спеціально вироблені державою і громадськістю засоби, що забезпечують точну реалізацію норм права всіма суб'єктами.
Серед даних гарантій потрібно чітко розрізняти загальні умови і спеціальні засоби.
Загальні умови складають об'єктивні (економічні, політичні і т. д.) умови суспільного життя, в яких здійснюється правове регулювання. Ці умови створюють макросередовище реалізації права, його функціонування, зумовлюючи до певної міри і спеціальні засоби закріплення законності.
Розглянемо ці загальні умови, які виступають гарантіями законності детальніше.
Економічними (матеріальними) гарантіями є, перш за все, матеріальні умови життя суспільства, серцевину яких складають соціально-економічний устрій суспільства, існуючі форми власності, їх різноманіття, господарська самостійність приватних (фізичних) і юридичних осіб.
Соціальні гарантії включають весь комплекс суспільних заходів по боротьбі з правопорушеннями, відступами від ідеї законності. Це профілактична, діяльність по попередженню правопорушень, контрольна функція громадськості, використовування можливостей громадської думки тощо.
Політичні гарантії - це демократизм державного і суспільного ладу, відображений у функціонуванні політичної системи в цілому, з властивими демократичному суспільству політичним плюралізмом, реальним розділом влади, наявність правової держави (або хоча б тенденції до її побудови).
Однак безумовно основною політичною умовою стабільної законності є сильна державна влада. Сила державної влади визначається не величною армією, не потужністю репресивного апарату. Сильна державна влада - стійка, легітимна, яка користується підтримкою суспільства, дієздатна забезпечити реалізацію правових розпоряджень, що приймаються. Сильна держава гарантує стабільний розвиток суспільства, безпеку людей, ефективну боротьбу із злочинністю, корупцією і іншими антисоціальними явищами. В умовах же дезорганізації державно-владних структур, боротьби за владу, нездатності держави забезпечити реалізацію ухвалюваних рішень, низького рівня виконавчої дисципліни, розквіту бюрократизму, корупції законність не тільки не підвищується, але і знижується, причому до небезпечної межі. Сильна держава жодною мірою не означає централізацію державної влади, авторитарний режим, який не забезпечує, а, навпаки, заперечує законність. Важливою умовою зміцнення держави, забезпечення законності і правопорядку являється демократія. Демократична держава не слабка, аморфна влада. Це система сильної і у той же час цілком відповідальної перед народом влади, заснованої на демократичних принципах формування і функціонування.
Ідеологічні гарантії полягають в пануванні ідеології, на, базі якої розвиваються духовне життя суспільства, ідейне виховання громадян, включаючи всі форми суспільної свідомості, в першу чергу правова, глибока пошана до права як соціальної цінності.
Юридичні гарантії виступають як система спеціальних засобів зміцнення законності та правопорядку діяльність спеціальних правових органів по попередженню і припиненню правопорушень.
До спеціальних юридичних засобів слід віднести перш за все всі норми права, в яких виражено вимогу законності. Правова регламентація суспільних відносин ставить правоохоронні органи в чіткі правові рамки, позбавляє їх можливості діяти виходячи з інтересів доцільності.
Юридична вимога законності полягає в наступному:
справедливе покарання за невиконання норм права;
законодавче (конституційне) закріплення верховенства закону і визначення способів його охорони;
3) покладання на певні органи обов'язку охороняти законність, присікати її порушення, контролювати і здійснювати нагляд за виконанням законів і визначення повноважень цих органів по реалізації функції охорони законності і правопорядку;
4) законодавче закріплення за громадянами можливості відстоювати свої права, заборону використовувати їх на шкоду іншим особам, конституційне закріплення ідеї презумпції невинності. Ці способи закріплені в Конституції України, а в галузевому законодавстві одержали конкретизацію.
Стан законності як політико-правового явища обумовлений станом самого права, системи законодавства. Діюче законодавство повинно бути достатньо повним, стабільним, забезпечуватися високим рівнем юридичної техніки, необхідними механізмами реалізації і охорони. Важливе значення для реалізації права і рівня законності мають використовувані законодавцем правові засоби, методи, способи і типи правового регулювання, принципи, на яких будується законодавство. Так, відстаючи від динаміки розвитку суспільних відносин, законодавство певною мірою затрудняє боротьбу з злочинністю. Безумовно законодавство кожної держави є важливою гарантією законності, тому що законодавство на загальнообов’язковому рівні встановлює орієнтири побудови законності, якими в першу чергу керуються громадяни у виборі своєї поведінки. А якщо ці орієнтири хибні, то яка мова може йти про побудову міцної правової держави з високим рівнем законності. В такій державі буде панувати невизначеність щодо вибору поведінки в тій чи іншій ситуації, тому окремі особи, як і суспільство в цілому будуть вибирати хибні варіанти, які з позицій права є злочинними, тим самим підриваючи підвалини законності. В такому суспільстві на маю думку слід керуватися високою правовою культурою, високим рівнем моральної свідомості, яким однозначно володіє не кожне суспільство, а хибні орієнтири – формують хибну думку.
У сучасних умовах особливу важливість має нормативне закріплення обов'язків Президента України бути гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, що є немаловажно при закріпленні позицій законності, реального втілення закону у життя.
Велике значення в сучасних умовах набуває комплексна розробка системи заходів і державно-правових механізмів, покликаних захищати конституційні права і законні інтереси громадян, запобігати зловживанням своїми правами з боку державних органів, забезпечувати єдність правової системи.
Відсутність конституційного механізму відповідальності посадовців всіх гілок влади за ухвалюванні рішення дуже очевидна для юристів, його створення напрошується саме собою. В зв'язку з цим є прогресивними заходи по персоналізації відповідальності посадовців за виконання незаконних актів, наказів і розпоряджень, що вживаються законодавцем. "Законність" тоталітарної системи, яка будувалася на відомій формулі: "наказ начальника - закон для підлеглих" і понині, на жаль, служить посадовцям виправданням в ухваленні рішень, що принижують людську гідність, ваблять непоправні втрати економічного, політичного, етичного і соціального характеру
Список використаної літератури
Бахрах Д.Я. Питання законності в державному управлінні //Правоведення. 1992. № 3.
Борісов В.В. Правовий порядок розвиненого соціалізму. Саратов, 1977.
Боннер А.Т. Законність і справедливість в правозастосовчій діяльності. М., 1992.
Конституція України ( із змінами і доп.).- К.: Атака, 2006.-64 с.
Братусь З.Н. Юридична відповідальність і законність. М., 1984.
Корельській В.Д. Демократія і дисципліна в розвиненому соціалістичному суспільстві. М., 1977.
Кудрявцев В.Н. Про правосвідомість і законність // Держава і право. 1994. №3.
Кудрявцев В.Н., Казімірчук В.П. Сучасна соціологія права. М., 1995.
Лісюткин А.Б. Про поняття законності //Правоведення. 1993. № 5.
Лукашево. Е.А. Соціалістична правосвідомість і законність. М., 1973.
Мамашин В.С. Дисципліна і суспільство. М. 1996.
Правознавство//За ред. М. Настюка. - Львів: Світ. 1995.