3.2. Податкова політика, її напрями і принципи

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Саме через першу відбувається розвиток податкової системи держави. Основними принципами податкової політики є: фіскальна й економічна ефективність та соціальна справедливість.

Принцип фіскальної ефективності передбачає такі елементи: достатність .доходів, мінімізацію видатків на збирання доходів і запобігання ухиленню від здійснення платежів до бюджету, еластичність (або гнучкість) податкової системи, рівномірне розподілення податків між адміністративно-територіальними одиницями.

Запобігання ухиленню від сплати податків може бути досягнуто, по-перше, за рахунок побудови такої системи платежів до бюджету, яка б надто високим рівнем оподаткування не створювала зацікавленості в несплаті податків; по-друге, за допомогою створення ефективної системи контролю за правильністю та своєчасністю здійснення відповідних платежів. Слід підкреслити, що для мінімізації ухилень від сплати податків необхідно поєднувати обидва названі методи, оскільки за високого рівня оподаткування навіть дуже значне збільшення адміністративної системи контролю не забезпечує задовільного стягнення податків, у той час як видатки на її утримання надто зростають.

Показник еластичності системи доходів бюджету показує, як змінюється обсяг надходжень до бюджету залежно від зміни обсягу валового внутрішнього продукту (або якогось іншого макроекономічного показника). Податкова система з показником еластичності, близьким до одиниці, відповідає як інтересам бюджету, оскільки забезпечує автоматичне збільшення доходів в умовах економічного піднесення, так й інтересам платників, адже в період кризи з падінням промислового виробництва автоматично зменшуються і вимоги на сплату податків, що не веде до збільшення податкового тягаря в не найкращий для виробників період.

Принцип економічної ефективності в процесі формування податкової системи має неоднозначне трактування. Податкові відносини виникають на стадії перерозподілу національного доходу, і через податкову політику держава втручається у відносини перерозподілу. Отже, згадана політика так чи інакше впливає на економічні процеси, незалежно від волі держави. Цей вплив можна назвати пасивним. Оскільки головним завданням політики державних доходів є забезпечення достатнього обсягу надходжень до бюджету, вплив, насамперед, податкової політики на процеси відтворення має другорядне значення. До тих пір, доки доходи, які збирала держава, не становили значно питомої ваги в обсязі валового внутрішнього продукту, вплив податкової політики на відтворювальний процес був незначним і не привертав уваги політиків та економістів. Але за подальшого зростання такої ваги виникає потреба стягувати необхідні кошти найбільш раціональним способом, тобто зводячи до мінімуму негативні наслідки для розвитку економіки. Надалі дискусії про те, як це зробити, переросли а обговорення того, чи повинна Держава використовувати податкову політику в ролі активного регулятора відтворювальних процесів (тобто для досягнення інших цілей, крім фіскальних). Обговорення цієї проблеми продовжується і дотепер. З погляду проблем соціальної справедливості платниками податків мають виступати всі члени суспільства, котрі отримують доходи. Прямі й непрямі податки у вирішенні цієї проблеми мають різне значення. Традиційним є ставлення до останніх як до регресивних у соціальному плані. Суперечки точаться навколо питань необхідності прогресивного оподаткування високих доходів, оскільки з погляду соціальної справедливості особи, котрі мають високий рівень доходів, можуть; сплачувати до бюджету більшу у відносному розумінні їхню частину, за допомогою чого відбувається перерозподіл коштів між населенням. Але, в оподаткуванні виникають негативні наслідки, такі, як втрата платниками стимулів до більш інтенсивної праці й зацікавленість в ухиленні від сплати податків.