- •Тема 5 Міжнародний поділ праці та кооперація виробництва
- •5.1 Суть та форми розвитку міжнародного поділу праці
- •5.2 Фактори розвитку і причини участі країн у міжнародному поділі праці
- •5.3 Основні тенденції міжнародного поділу праці
- •5.4 Форми і напрямки розвитку міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва
- •Матеріали для самостійного опрацювання
- •5.5 Показники участі країни в міжнародному поділі праці
- •5.6 Нові тенденції в розвитку міжнародного поділу праці і світової економіки
- •5.7 Проблеми участі України у міжнародному поділі праці
- •Висновки до лекції за темою 5:
- •Література до лекції за темою 1:
5.4 Форми і напрямки розвитку міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва
МПП нерозривно пов’язаний з міжнародною спеціалізацією і кооперуванням виробництва, які є формами його прояву і його елементами.
Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміють таку форму поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції понад внутрішні потреби.
МСВ розвивається в двох напрямках - виробничому і територіальному. Виробничий напрямок передбачає міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію, а також спеціалізацію окремих підприємств, компаній та об’єднань. У територіальному напрямку виділяють спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві певних видів продукції та їх частин для світового ринку.
Міжгалузева спеціалізація- це взаємовідносини між державами з обміном продуктами різних галузей виробництва. Така форма переважала в 30-ті роки у взаємовідносинах між комплексними галузями (наприклад, обробної промисловості загалом і сільського господарства). В 50-60-ті роки ця форма діяла вже на рівні первинних галузей (автомобілебудування, хімічна промисловість тощо). В 70-80-ті роки на перший план вийшла внутрішньогалузева спеціалізація, яка основана на поділі виробничих програм у межах однієї й тієї ж галузі.
Основними формами прояву МСВ є предметна, подетальна (повузлова) та технологічна (постадійна) спеціалізації.
Перша з них (предметна) передбачає спеціалізацію підприємств різних країн на виробництві та експорті повністю закінченого і готового до споживання виробу. Подетальна спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн у випуску вузлів та деталей, а технологічна - на здійсненні окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу.
Найрозвиненіші всі форми спеціалізації в машинобудуванні, приладобудуванні тощо.
З розвитком МПП в МСВ виникли такі поняття, як "міжнародноспеціалізована галузь" та "міжнародноспеціалізована продукція". Перша з них (міжнародноспеціалізована галузь) характеризує ті галузі, які беруть найактивнішу участь в МПП. Для них характерна висока частка продукції на експорт та високий рівень внутрішньогалузевої спеціалізації.
Міжнародна спеціалізована продукція- це продукція, яка є предметом двосторонніх та багатосторонніх угод про розподіл виробничих програм і за умови виготовлення в одній чи декількох країнах значною мірою задовольняє потреби світового ринку в ній.
Основними показниками рівня міжнародної спеціалізації галузі є такі:
• коефіцієнт відносної експортної спеціалізації розраховується за формулою 5.1:
(5.1)
де Ек - питома вага товару в експорті країни; Eс - питома вага товару в світовому експорті.
Якщо Кг> 1, то галузь або товар вважаються міжнародноспеціалізованими;
• експортна квота у виробництві галузі розраховується за формулою 5.2:
(5.2)
де E - обсяг експорту за даний період; Qвн - обсяг внутрішнього виробництва за той же період.
Експортна квота характеризує значення експорту продукції певної галузі для економіки країни.
Міру участі національного господарства в МПП характеризує індекс товарності, t розраховується за формулою 5.3:
(5.3)
де Е - річний експорт; І - річний імпорт; Р - річний валовий внутрішній продукт.
Другим елементом у МПП є міжнародне виробниче кооперування, тобто об’єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопераційні зв’язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях.
У міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперування:
1) здійснення спільних програм;
2) договірна спеціалізація;
3) створення спільних підприємств.
Реалізуються спільні програми, своєю чергою, у двох формах: підрядне кооперування, за якого виконавець за дорученням замовника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою частиною продукції замовника; організація спільного виробництва об’єднанням різних видів ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, науково-технічних тощо) партнерів та закріплення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.
Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублюванню виробництва та прямої конкуренції на ринку між виробниками - учасниками виробничого кооперування. Суть її полягає у розмежуванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.
Характерними рисами такої форми кооперування, як створення спільних підприємств, є об’єднання на пайовій основі власності партнерів, спільне управління підприємством, спільне нараження на виробничий і комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору. Найпоширеніші в усьому світі спільні підприємства у формі товариств з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариств.
Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери співробітництва, головними серед яких є:
а) виробничо-технічне співробітництво (розроблення і погодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, якості продукції, виконання будівельно-монтажних робіт; передача ліцензій та прав власності; удосконалення управління виробництвом тощо);
б) співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції;
в) співробітництво у післяпродажному обслуговуванні кооперованої продукції.
У світовому господарстві міжнародне кооперування класифікують за його основними характеристиками:
за видами -економічне, виробниче, науково-технічне, у сфері збуту тощо;
за стадіями -передвиробниче, виробниче, комерційне;
за методами, що використовуються, -виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення СП;
за структурою зв’язків -внутрішньо- і міжфірмове, внутрішньо- і міжгалузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане;
за територіальним охопленням — між двома і більше країнами, в межах регіону, міжрегіональне, всесвітнє;
за кількістю суб’єктів - дво- і багатостороннє;
за кількістю об’єктів - дво- і багатопредметне. Міжнародне кооперування праці повністю базується на МПП і самостійно існувати не може, тоді як МПП не обов’язково вимагає для свого існування і розвитку міжнародного кооперування праці.