6.5 Міжнародні торги
Міжнародні торги – засіб закупівлі товарів, розміщення замовлень та видачі підрядів, який припускає притягнення до певного, завчасно установленому терміну пропозицій від декількох постачальників чи підрядчиків різних країн і укладання контракту з тим з них, пропозиція якого найбільш вигідна замовнику (за цінами, комерційними та технічними умовами).
З точки зору організації і техніки внутрішньої торгівлі торги представляють собою одну з різновидностей угод з використанням механізму пропозиції та акцепту. На відміну від двосторонніх угод, де ці два акта частіше всього бувають необхідними та достатніми для укладення угоди, практика проведення міжнародних торгів включає в себе як найменше чотири етапи, на кожному з яких відбувається складання чи підпис відповідних документів.
На першому етапі замовник повідомляє претендентів на виповнення замовлення про свій намір вступити в угоду. При цьому складається документ, який називається в різних країнах як “пропозиція вказати ціну”, “запрошення до торгів”, “тендерна специфікація” чи “тендерна документація”.
На наступному етапі претенденти представляють замовнику свої тендерні пропозиції, які називаються також як “оферта” чи “тендер”.
Третій етап наступає при визначенні переможця торгів. Документально це відображається оформленням протоколу тендерного комітету, однак не є актом юридичного закріплення угоди, а веде до наступних переговорів між замовником та оферентом.
На останньому етапі в випадку успішних переговорів укладається формальна угода та підписується контракт.
Найчастіше до тендерних методів укладання контрактів удаються при необхідності укладання таких угод, при яких виникають складності з визначенням контрактної ціни. В українській та іноземній економічній літературі до таких угод відносять передусім такі, які залучають товарні групи з низьким ступенем стандартизації, високими ціновими показниками, а також великі партії товарів. Особливе поширення отримали тендерні методи укладення контрактів при комплексних замовленнях, які охоплюють як поставку товарів, виявлення технічних чи інженерно-будівельних послуг, так і довготривале технічне сприяння на стадії експлуатації предмета угоди.
Широкому поширенню торгів в сучасних умовах сприяє, те що збільшенню масштабів державних замовлень потребує об'єктивності в виборі тієї чи іншої фірми в якості постачальника чи підрядчика. В практиці бувають випадки, коли видача урядових замовлень, минаючи торги, приводила до серйозних політичних наслідків. Схожа тенденція поширилась в останній час і на акціонерні товариства, які неодноразово притягувалися до судової відповідальності за укладання прямих двосторонніх угод з “дружественными фирмами” за позовом акціонерів.
Таким чином, сучасна практика розвиває основні тенденції в становленні та еволюції тендерних методів комерційної діяльності. Основним мотивом залишається прагнення мінімізувати ціну угоди та аргументувати непередбачений вибір постачальника та підрядчика.
Основними елементами тендерної процедури, які відрізняють її від механізму двосторонньої угоди, є:
Публічний (гласний) характер;
Спільність вимог організаторів торгів для всіх учасників;
Попередня кваліфікація (відбір) учасників.
Остання носить в тендерній практиці більшості країн диспозитивний характер. Це означає, що за розсудом замовника в одних випадках до торгів запрошуються всі бажаючі претенденти, а в інших – число учасників торгів може бути обмежено замовником тими претендентами, які відповідають, з його точки зору, певним критеріям, які вказані в кваліфікаційному переліку вимог до потенційного оферента. Звичайно ці вимоги розбиваються на дві групи:
Технологічні, які зв'язані зі здатністю оферентів виконати замовлення на високому науково-технічному рівні;
Фінансові, які включають такі питання:
- Надійне фінансове положення оферента;
- Масштаби підрядної чи торгової діяльності, яку він здійснює;
- Здібність дотримуватися національних вимог, які пов'язані з здійсненням фінансових операцій в іноземній валюті.
Виходячи з мотивів, цілей та статусу замовників, найбільш поширеними видами торгів в теперішній час являються:
Відкриті торги
Відкриті торги з попередньою кваліфікацією;
Закриті торги (“торги за запрошенням”);
Одиничні торги.
При проведенні двох перших видів торгів оголошення про них публікуються в офіційних органах печаті, “торги за запрошенням” припускають участь лише тих оферентів, до яких звернувся замовник, а одиничні торги здійснюються при наявності одного оферента (наприклад, власника патенту) для проведення спеціальних робіт чи поставок.
Поведена класифікація міжнародних торгів являється узагальнюючою – в різних джерелах міжнародно-правового регулювання торгів є розходження. Так, в основоположному документі з питань торгів ГАТТ вказуються три види торгів:
Відкриті, в яких можуть прийняти участь всі зацікавлені постачальники;
Торги, “з відбором учасників”, в яких можуть приймати участь лише запрошені постачальники;
Одиничні торги.
Інше трактування питання утримується в документах ЄС. Тендерні процедури поділяються на:
Відкриті;
Обмежені, до яких допускаються лише запрошені організаторами;
“процедури з завчасним конкурсним відбором”, в яких після загального запрошення відбувається завчасна кваліфікація оферентів;
процедури переговорів без “завчасного конкурсного відбору”, тобто вступ в торгові переговори з підприємцем, якого вибрав замовник.
Публічне оголошення про намічені торги дозволяє організаторам обнародувати свої потреби та запросити всіх кваліфікованих претендентів до подачі своїх пропозицій. Після опублікування оголошень, де вказується адреса організаторів торгів, представники претендентів прибувають до організаторів та викупають за призначену плату тендерну документацію, в якій докладно описано вимоги замовника, які пред’являються до предмету торгів. Результати, більшості торгів, особливо в державному секторі, які включають ім’я та ціну переможця торгів, а також ціни, які запропоновані усіма іншими учасниками, оголошуються.
Продавець (підрядчик)
