- •Відповіді на питання дкр соціологія
- •1.Поняття, об’єкт, предмет, методи соціології
- •2.Структура та функції соціології як науки та навчальної дисципліни
- •3.Міфи, епос та стародавня наука як джерела розвитку соціології
- •4.Концепція суспільства за Арістотелем
- •5.Вчення про суспільство в Середньовіччі. Блаженний Августин та Фома Аквінський
- •6.Вчення про суспільство у часи Ренесансу. Н.Макіавеллі
- •7.Загальна характеристика уявлень про суспільство в Новий час. Концепція ш.-л.Монтеск’є
- •8.Договірні концепції походження держави та суспільства т.Гоббса та Дж.Локка
- •9.Розвиток та початок впровадження методів точних наук та емпіричних досліджень розвитку суспільства у XVIII ст.: ж.Кондорсе, й.-п.Зюссмільх, а.Сміт
- •10.Поняття позитивізму та натуралізму. Загальна характеристика позитивістського підходу в соціології
- •11.Соціологічне вчення о.Конта
- •12.Рушійні сили та тенденції суспільного розвитку, підсистеми суспільства та типи суспільств за г.Спенсером
- •13.Соціологічне вчення к.Маркса та ф.Енгельса
- •14.Соціологічна концепція г.Зіммеля
- •Суспільство
- •15.Соціологічна концепція ф.Тьонніса
- •16.Соціологічна концепція е.Дюркгейма
- •17.Соціологічна концепція м.Вебера
- •18.Соціологічна концепція м.Драгоманова
- •19.Соціологічна концепція м.Грушевського
- •20.Проблеми розвитку соціології як науки та навчальної дисципліни в Україні у хх – на початку ххі ст.
- •21.Загальні тенденції та основні напрямки розвитку сучасної соціології
- •22.Структурний функціоналізм: загальна характеристика, концепції т.Парсонса та р.Мертона
- •23.Конфліктологічна соціологія. Концепції л.Козера та р.Дарендорфа
- •24.Символічний інтеракціонізм. Концепції Дж.Г.Міда та г.Блумера
- •Суспільство
- •Символічна взаємодія
- •Індивіди
- •Суспільство
- •Індивід→ Символічна взаємодія ←Колектив
- •25.Феноменологічна соціологія. А.Шюц
- •Суспільство
- •Інші → Духовна взаємодія ← Інші
- •Індивід
- •26.Соціологічна концепція п.Сорокіна
- •Культура
- •Суспільство Суспільство Суспільство
- •Група Група Група Група Група Група
- •Особа Особа Особа Особа Особа Особа Особа
- •27.Поняття суспільства та соціальної системи
- •28.Поняття соціальної структури суспільства та значення соціальних груп у ній
- •29.Поняття та різновиди соціальної стратифікації
- •30.Поняття та різновиди соціальної мобільності
- •31.Поняття «людина», «індивід», особистість та їх співвідношення у соціології
- •Співвідношення вищезазначених категорій у соціології:
- •32.Поняття сім’ї в соціології. Сім’я як соціальна група
5.Вчення про суспільство в Середньовіччі. Блаженний Августин та Фома Аквінський
Середньовічні уявлення про суспільство:
Уявлення про християнський провіденціалізм (замість фаталізму) – світом керує Провидіння Боже, а не сліпий рок.
Переорієнтація на особистість, а не на поліс. Особистість розглядається як творча сила в суспільних відносинах.
Стверджується свобода індивідуального вибору, однак відповідальність – насамперед перед Богом.
Виправдання наявних соціальних відносин – не стільки економічне, скільке ідеологічне: християнське уявлення про волю Бога.
Блаженний Августин (354-430 рр.). «Про Град Божий». Жив в часи занепаду Римської імперії та поширення впливу Християнством. Поділ суспільства на «Град Божий» - людей, що обрали для себе настанови Бога і поставили за мету життя жити за Правдою Божою, та «Град Земний» - людей, що обрали за мету здобуття тимчасових земних благ та задоволень. Історія – прояв Божої волі, мета якої – спасіння людини та світу. Державу та владу Августин вважав тимчасовими, але даними Богом за гріхи людини, вважав за необхідність для людини коритися законному правителю у питаннях, що стосуються організації земного життя. Але це не стосується питань віри, якщо держава прагне нав»язати хибну віру. Духовні спільноти Августин вважав міцнішими за державні, які з часом йдуть до занепаду і загибелі. Фома Аквінський (1225-1274 рр.). Праця – «Сумма теології». прагнув виправдати феодальний лад. За вченням Фоми Аквінського, світ заснований на ієрархії: Бог – духовний світ – матеріальний світ. Тому церква стоїть в ієрархії вище за державу. Фома Аквінський вважав, що світській владі підвладні лише тіла людей, але не їх душі. Верховна, всеохоплююча влада, в тому числі і право розпоряджатися духовним життям, належить церкві. Наскільки Бог вище людини, настільки духовна влада вище влади земного володаря. Тому Папі Римському - наміснику Бога на Землі - мають, як васали, підкорятися всі світські володарі. З урахуванням таких положень Фома Аквінський розвиває теорію теократичної влади. Державна влада - це результат волі Бога. Проте не кожен окремий правитель поставлений безпосередньо Богом, освячена не будь-яка дія правителя. Володар, як і кожна людина, має свободну волю і тому здатний чинити зло, тобто віддавати суперечливі божественним законам накази. В таких випадках визначити законність походження і використання влади володаря належить церкві – найвищому судді.
6.Вчення про суспільство у часи Ренесансу. Н.Макіавеллі
Перехід від теоцентризму до антропоцентризму. Сфера людських відносин розглядається на рівних з духовною. В центр стає людина, яка вважається здібною сама визначати своє життя, місце в суспільстві, впливати на зміни в ньому. Суспільство та держава розглядаються як суто земні матеріальні організації, управління ними – людське мистецтво. Гуманізм – орієнтація на людину, її земні інтереси, ідея гармонії розвитку душі і тіла, насолоду земним життям, що не суперечила духовності. Антропоцентризм в політичній думці знайшов вияв в уявлення про політику як про земне мистецтво управління. Ніколо Макіавеллі (1469-1521): автор праць «Державець» та «Роздуми про першу декаду Тіта Лівія». Держава – політичний стан суспільства, відношення між правителями та підвладними, наявність організованої політичної влади, її установ та законів. Взяв за основу класифікацію Арістотеля «правильних» та «неправильних» устроїв, обгрунтував їх циклічну зміну: монархія – тиранія – аристократія – олігархія – демократія – безлад. Зміни форм правління пов»язує з тенденцією занепаду, деморалізації владних еліт. Прихильник об»єднання Італії, що переживала добу роздробленості та політичної нестабільності. Поставив питання ролі особистості в житті суспільства: необхіден здібний правитель, що володіє політичним мистецтвом, здатний об»єднати країну та привнести в її життя стабільність. У своєму обходженні з союзниками та противниками мав мати здібності «лева і лисиці». Якщо його діяльність виявиться ефективною, його аморальні вчинки, невиконані обіцянки, жорстокість згодом будуть виправдані. Водночас, його правління має базуватися на згоді підвладних, правитель не має викликати їх ненависті. Виправдовував ідею загального військового обов»язку та необхідності періодичного ведення війн, аби суспільство не поглинув застій, бездіяльність.