23. Регулювання монополій. Антимонопольне законодавство.

1. Більшість розвинутих країн світу прийняла законодавчі акти, згідно з якими утворення об’єднань картельного типу між підприємствами заборонено. Це зроблено з метою захисту конкуренції за цінами.

2. Одночасно законодавства передбачають реєстрацію товарних знаків і марок товарів для того, щоб зробити можливим диференціацію продуктів і конкуренцію за таким важливим параметром, як якість.

3. Державою регулюються й загальні умови угод, в яких може укладатись господарський договір. Значна частина текстів договорів заздалегідь визначається законодавцем і не може бути змінена сторонами, що домовляються.

4. Рівень концентрації в окремих галузях настільки високий, що в них існують такі великі господарські одиниці, які в змозі встановити своє панування над ринком і без укладання картельних угод. Тому в більшості країн законодавство регулює і це питання. Для цього виділяються різні критерії монополізації ринку.

5. Щоб визначити чи є ціни, за якими продаються товари, конкурентними чи монопольними, органи влади проводять їх аналіз, здійснюють контроль над прибутками та витратами, порівнюють з цінами на інших паралельних ринках.

Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» 1992 року:

1. монополіст – підприємство, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%.

2. зловживанням монопольним становищем вважається:

- нав’язування умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище;

- пропонування прийняти додаткові умови або купити непотрібні товари;

- обмеження чи припинення виробництва з метою створення або підтримки дефіциту на ринку і встановлення монопольних цін;

- часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення дефіциту і встановлення мінімальних цін.

3. визначається поняття недобросовісна конкуренція.

4. право антимонопольного комітету на:

- прийняття рішень про примусовий поділ монопольних об’єднань;

- накладання штрафів;

- вилучення до бюджету незаконно отриманий прибуток.

24. Попит, пропозиція і рівновага на конкурентних ринках факторів виробництва.

Основні фактори: праця; капітал; матеріали; земля.

Ринки факторів виробництва – це специфічні ринки, де збоку попиту виступають фірми, які споживають фактори виробництва, а збоку пропозиції – власники факторів. На ринку факторів виробництва визначаються ціни та обсяги використання факторів. Попит на фактори виробництва визначається попитом споживачів на ринках готових продуктів, тому попит на фактори виробництва є вторинним (похідним) попитом. Попит на фактори виробництва визначається:

а) продуктом, який створюється даним виробничим ресурсом;

б) доходом виробничого ресурсу;

в) затратами на одиницю даного ресурсу.

За умов досконалої конкуренції ціна праці формується як ціна всякого товару, тобто всі працівники отримують однакову зарплату, яка не залежить від того, на якому підприємстві вони працюють, і сприймається підприємством як задана величина. Тому для окремого підприємства пропозиція праці є абсолютно еластичною.

За зміни з/п на вибір працівника впливає як ефект доходу так і ефект заміщення. З підвищенням з/п робота стає привабливішою, тобто відмова від кожного часу дозвілля супроводжується збільшенням доходу. Ефект заміщення має той самий напрям зміни що й робочий час і з/п. Разом з тим зростання доходу підвищує цінність дозвілля як повноціного блага. Підвищення з/п викликає ефект доходу, який примушує людину віддавати більше часу дозвіллю.

Типовою ситуацією на ринку праці є монопсонія, коли підприємство у невеликому місті є головним (а фактично єдиним) покупцем, а тому має можливість вплинути на рівень зарплати. Це досягається шляхом скорочення чисельності найманих працівників. У результаті посилення конкуренції між працівниками їх зарплата знижується нижче рівноважного рівня. Двостороння монополія (монополія - монопсонія) виникає на ринку праці за умов, коли між профспілкою і спілкою підприємців укладено угоду. На такому ринку ціна однозначно не встановлюється, замість точки рівноваги існує область можливої згоди. Залежно від сили кожної із сторін ринкової угоди рівноважна ціна встановлюється в інтервалі між ціною, яка правиться профспілкою, і ціною, що заявляється монопсонією. При цьому перша з них завжди вище другої.

Земля є фактором виробництва довгострокового використання. ЇЇ особливістю є те, що вона обмежена, тобто пропозиція землі є стабільною, тобто пропозиція абсолютно нееластична, що означає, що ціни на землю визначаються рівнем попиту на окремі її ділянки.

Капітал є ресурсом тривалого користування, що створюється з метою виробництва більшої кількості товарів і послуг. Домашні господарства спрямовують гроші на капітальні блага шляхом заощадження грошей у вигляді різних фінансових активів: облігацій, акцій, а також вкладення грошей на різні заощаджувальні рахунки. Власники фінансових активів чи заощаджень сподіваються отримати деякий дохід. Його рівень характеризує процентна ставка (ціна, що сплачується власникові капіталу за використання взятих у позику засобів протягом певного періоду часу; ставка (норма) процента виражається у процентах). Розрізняють номінальну процентну ставку (ставка проценту з поточного курсу без поправки на інфляцію) та реальну процентну ставку (ставка процента, очищена від впливу інфляції). За умов досконалої конкуренції існує тенденція до встановлення єдиної процентної ставки. В реальних умовах діапазон ставок досить широкий, що обумовлено терміновістю і розміром позики, діючою системою оподаткування, структурою ринку капіталу тощо.

В ідеальних конкурентних умовах рівновага досягається тоді, коли конкуренція серед підприємств збиває дохід на інвестиції до рівня ринкової ставки процента. Попит на капітал є похідним і виводиться з гранич.продуктивності капіталу.