1.2. Громадянське суспільство, його розвиток в демократичній державі

Ідея громадянського суспільства є одним з найцінніших досягнень світової політико-правової думки. Поняття «громадянське суспільство» склалося не відразу, зміст його формувався та збагачувався поступово. Протягом декількох століть виникали і розвивалися нові концептуальні уявлення щодо сутності громадянського суспільства, його структури та ознак.

Процес формування громадянського суспільства у юридичній науці умовно поділяють на певні етапи. В основу такого поділу покладено співвідношення громадянського суспільства і держави та визначення місця названого вище суспільства у загальній структурі людського суспільства.

Термін «громадянське суспільство» використовувався для характеристики типу політичної асоціації, члени якої підкоряються дії її законів, завдяки чому забезпечуються мирний порядок і добре правління. За цією давньою традицією, витоки якої йдуть від ідеї поліса у Арістотеля (koinoia politike — громадянське суспільство); sosietas civilis у Ціцерона — громадянське суспільство і держава ототожнюються: бути громадянином держави означає бути членом громадянського суспільства, поводитися відповідно до його законів.

Однак, починаючи з другої половини XVIII ст., класична концепція громадянського суспільства набуває змін і вже до середини цього століття громадянське суспільство та держава (традиційно пов'язані концепцією sosietas civilis) розглядаються як різні поняття. [5,ст.105-106]

Отже, громадянське суспільство – це історичний етап у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика. Це сукупність вільних і економічно незалежних громадян, громадських організацій, партій, форумів, які активно впливають на діяльність держави та державних органів, у формуванні її політики і законодавства.[7]

Характеризуючи взаємовідносини між громадянським суспільством і державою, слід підкреслити, що суспільство повинне мати пріоритет над державою, а не навпаки, бо остання існує як регулятор суспільних відносин і гарант здійснення прав особи.

Згідно з сучасним поняттям, поряд з державою повинно існувати громадянське суспільство, але так, щоб ці дві сили перебували в діалектичному взаємозв’язку. Головне для держави – створення передумов для формування плюралізму державних і приватних суб’єктів, тобто потрібна держава, яка б

[5]- Загальна теорія держави і права: навч.посіб./ За ред. О.В.Зайчука, Н.М.Оніщенко.-К.: Юрінком Інтер, 2008.-400с.

[7]- Конспект лекцій / Недогреєва А.І.

більше гарантувала соціальні права і менше займалася оперативним управлінням.

Від ступеня розвиненості громадянського суспільства залежить ступінь демократизму держави. Альтернатива ознак та цінностей держави й громадянського суспільства не означає антагоністичності цих сфер суспільного життя, а, навпаки, взаємозумовлює їх. Без держави нема громадянського суспільства, без останнього неможлива правова держава. Партнером держави громадянське суспільство виступає лише у правовій державі за демократичного політичного режиму.

Зв’язок громадянського суспільства й держави проявляється й через права і свободи особи. З одного боку, конституційне проголошення і закріплення прав і свобод особи є політико-правовою основою розмежування громадянського суспільства й держави. З другого боку, права і свободи є найголовнішою ланкою, котра з’єднує громадянське суспільство й державу: завдяки наявності у громадян політичних прав вони підпорядковують державу своєму впливові та здійснюють контроль над нею.[10]

Утвердження громадянського суспільства вітчизняним законодавцем визначено однією з основних засад внутрішньої політики Української держави, гарантією її демократичного розвитку. Отже, першочерговим завданням держави має стати забезпечення сприятливого політико-правового середовища для інституціонального розвитку громадянського суспільства, активного залучення його інститутів до публічної політики, процесів вироблення та ухвалення важливих суспільних рішень, формування і реалізації державної та місцевої політики.[2]

[10]-Політологія для вчителів: навч.посібн.для студ.педадогічних ВНЗ / За заг.ред.: К.О.Ващенка, В.О.Корнієнка.-К.:Вид-во ім. М.П.Драгоманова,2011.(posibnyky.vntu.edu.ua)

[2]- Закон України “Про засади внутрішної і зовнішньої політики” від 01.07.2010р.