8.Призначення бюджетної класифїкації

Бюджетна класифікація - єдине систематизоване згрупування доходів, видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Бюджетна класифікація України застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Бюджетна класифікація України є єдиною для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, її використовують у бюджетному плануванні в процесі складання проектів бюджетів різних рівнів, розробці індивідуальних і зведених кошторисів витрат для бюджетних установ. При цьому забезпечується взаємозв'язок державного плану економічного і соціального розвитку країни і фінансових планів міністерств і відомств з бюджетом, єдиний порядок складання бюджетів окремих регіонів, зведення показників державного та місцевих бюджетів.

Бюджетна класифікація використовується на всіх стадіях бюджетного процесу. Вона дозволяє враховувати надходження доходів і фінансування витрат згідно з затвердженим бюджетним розписом. На підставі бюджетної класифікації складається звітність про виконання бюджету України.

Використання бюджетної класифікації дозволяє проводити аналіз надходження доходів за кожним видом, фінансування витрат за їхніми

направленнями, співставлення кошторисних витрат за однотипними установами.

На її основі здійснюється статистична обробка бюджетних показників, в процесі якої відслідковується динаміка і тенденції розвитку показників, розробляються прогнози щодо розвитку бюджетних відносин.

Бюджетна класифікація має велике організаційне значення. Вона:

• створює умови для порівнянності показників державного бюджету та місцевих бюджетів.

• приводить кожен бюджет до оглядуваного;

• полегшує розгляд бюджетів та їх економічний аналіз;

• спрощує контроль за виконанням бюджету, своєчасністю і повнотою акумуляції коштів, використанням їх за цільовим призначенням;

• забезпечує можливість синтетичного та аналітичного обліку доходів та видатків у бюджетних установах та організаціях.

Бюджетна класифікація дозволяє також порівняти асигнування з видатками, що допомагає дотримуватись фінансової дисципліни, економне витрачати кошти, здійснювати контроль за виконанням програм соціально-економічного розвитку держави.

Бюджетна класифікація має юридичне значення, а саме: віддзеркалює правову основу організації складання бюджету; здійснює юридичне закріплення устрою і компетенції органів влади і управління; висвітлює законодавчі акти і правила, що регулюють бюджетний процес.

З метою досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв'язку між функціональними призначеннями і економічним характером видатків бюджету Міністр фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та інформує про це в обов'язковому порядку Верховну Раду України.

Так, наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 року за № 604 "Про бюджетну класифікацію та її затвердження" на виконання статті 8 Бюджетного кодексу України та з метою запровадження у 2002 році в Україні затверджено нову бюджетну класифікацію, яка включає такі складові частини:

I класифікація доходів бюджету;

II класифікація видатків бюджету;

III класифікація фінансування бюджету;

IV класифікація боргу.

Водночас затверджено тимчасову класифікацію видатків місцевих бюджетів (з перехідною таблицею до нової функціональної класифікації видатків бюджету), яка використовується до впровадження програмно-цільового методу при складанні та виконанні місцевих бюджетів.

Повноваженнями щодо надання роз'яснень з питань застосування бюджетної класифікації наділені:

класифікації доходів бюджету, функціональної класифікації видатків бюджету, класифікації фінансування бюджету та класифікації боргу -Департамент по бюджету Міністерства фінансів України;

економічної класифікації видатків бюджету - Державне казначейство України.

При складанні та поданні звітності у 2002 році Державне казначейство України повинно застосовувати:

у звіті про виконання Зведеного бюджету України - функціональну класифікацію видатків бюджету;

у звіті про виконання Державного бюджету України - програмну класифікацію видатків державного бюджету, затверджену у відповідному додатку до закону про Державний бюджет України, та функціональну класифікацію видатків бюджету, яка затверджується цим наказом;

у звіті про виконання місцевих бюджетів - тимчасову класифікацію видатків місцевих бюджетів та функціональну класифікацію видатків бюджету, які затверджуються цим наказом.

Питання 9.

Ст. 13 Бюджетного кодексу передбачає загальні підстави структури бюджету (незалежно від його рівня), його вертикальний та горизонтальний розподіл. Так, вертикальний розподіл бюджету дає змогу вирізнити у його складі загальний та спеціальний фонди, тоді як горизонтальний - визначає склад доходів (ст. 29 - за Державним бюджетом, ст. 64-69 - за місцевим) і видатків (ст. ЗО, 31 - за Державним бюджетом, ст. 70 - за місцевим).

Загальний фонд складається з фінансування видатків бюджету за рахунок усіх дохідних надходжень, крім призначених для зарахування до спеціального фонду. Цей фонд забезпечує фінансування виконання основних функцій і завдань держави, територіальних громад, які певною мірою є узагальненими.

Спеціальний фонд передбачає предметно-цільове використання бюджетних коштів за бюджетним призначенням (ст. 2 Бюджетного кодексу), яке виступає як повноваження, надане головному розпорядникові бюджетних коштів Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні й часові обмеження і дозволяє надавати бюджетні асигнування. Останні ще більше коригують мету використання коштів, оскільки означають повноваження, надане розпорядникові бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету. До спеціального фонду належать бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; гранти або дарунки (у вартісному виразі), одержані розпорядниками бюджетних коштів з конкретною метою; різниця між доходами й видатками спеціального фонду бюджету.

Поділ бюджету на загальний і спеціальний фонди, джерела формування спеціального фонду, рішення про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету, передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету здійснюються виключно згідно із законами.

Створення спеціального фонду сприяє посиленню централізованого регулювання коштів бюджетних установ. Перелік їхніх власних надходжень визначає Кабінет Міністрів України, враховуючи плату за послуги, що надаються бюджетними установами (від господарської або виробничої діяльності, оренди майна тощо) та інші надходження (гранти й дарунки, отримані бюджетними установами; кошти, які отримують бюджетні установи на виконання певних доручень). Вперше спеціальний фонд у складі Державного бюджету України було виділено у 2000 р. з метою запровадження казначейського обліку та використання коштів бюджетних установ, які раніше враховували та обліковували поза бюджетом.

У складі бюджету може бути сформований резервний фонд. Акумульовані в ньому грошові кошти використовують для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету. Порядок використання коштів резервного фонду бюджету визначає Кабінет Міністрів України. Рішення про виділення цих коштів приймають відповідно Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевого самоврядування.

Питання 10.

 Надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

1) податок на прибуток підприємств (крім податку на прибуток підприємств і фінансових установ комунальної власності) відповідно до додаткових ставок такого податку, у розмірах, визначених законом з питань оподаткування;

При цьому надходження від податку на прибуток підприємств (крім податку на прибуток підприємств і фінансових установ комунальної власності) відповідно до додаткових ставок такого податку, встановлених районними радами, розподіляються у розмірі: 30 відсотків - до бюджетів розвитку бюджетів сіл, селищ, міст районного значення; 70 відсотків - до бюджетів розвитку районних бюджетів;

2) єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

3) дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є майно Автономної Республіки Крим, комунальна власність;

4) плата за надання місцевих гарантій (відповідно до статті 17 цього Кодексу);

5) кошти від відчуження майна, що належить Автономній Республіці Крим, та майна, що перебуває в комунальній власності, кошти від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них;

6) 90 відсотків коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебувають у державній власності до розмежування земель державної і комунальної власності (крім земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об’єкти, що підлягають приватизації), при цьому від продажу земельних ділянок, які знаходяться на території Автономної Республіки Крим: 35 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим, 55 відсотків - до сільських, селищних, міських бюджетів Автономної Республіки Крим;

7) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних програм (проектів);

8) кошти від повернення кредитів, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності цим Кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними;

9) місцеві запозичення, здійснені у порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України;

10) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради.

2. До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:

1) погашення місцевого боргу;

2) капітальні видатки, включаючи капітальні трансферти іншим бюджетам (крім капітальних видатків, що здійснюються за рахунок визначених пунктами 2-15 частини другої статті 69 цього Кодексу надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів);

3) внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування до статутного капіталу суб’єкта господарювання;

4) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, що підлягає продажу відповідно до статті 128 Земельного кодексу України, за рахунок авансу, внесеного покупцем земельної ділянки.

3. Капітальні видатки бюджету розвитку спрямовуються на: соціально-економічний розвиток регіонів; виконання інвестиційних програм (проектів); будівництво, капітальний ремонт та реконструкцію об’єктів соціально-культурної сфери і житлово-комунального господарства; будівництво газопроводів і газифікацію населених пунктів; будівництво і придбання житла окремим категоріям громадян відповідно до законодавства; збереження та розвиток історико-культурних місць України та заповідників; будівництво та розвиток мережі метрополітенів; придбання вагонів для комунального електротранспорту; розвиток дорожнього господарства; придбання шкільних автобусів та автомобілів швидкої медичної допомоги; комп’ютеризацію та інформатизацію загальноосвітніх навчальних закладів; інші заходи, пов’язані з розширеним відтворенням.

4. Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів.

5. Кошти бюджету розвитку розподіляються за об’єктами за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради при затвердженні місцевих бюджетів та при внесенні змін до них. За об’єктами, строк впровадження яких довший, ніж бюджетний період, визначаються індикативні прогнозні показники бюджету розвитку у складі прогнозу місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди та враховуються при затвердженні місцевих бюджетів протягом усього строку впровадження таких об’єктів.

Бюджет розвитку є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів.

Питання 11.

Важливість державного бюджету для соціального розвитку регіонів полягає у тому, що держава гарантує своїм громадянам надання певних соціальних гарантій та послуг, проте делегує ці обов'язки місцевим органам влади, а витрати, які при цьому здійснюють місцеві органи влади, компенсуються з державного бюджету, в результаті чого виникають міжбюджетні відносини.

Головною ознакою міжурядових відносин у будь-якій країні є організація та способи переміщення фінансових ресурсів від одного рівня влади до іншого, основним інструментом якого є система бюджетних трансфертів.

Україна згідно з Конституцією є унітарною державою, але так історично склалося, що рівень економічного розвитку областей є різним. Для сталого соціального забезпечення необхідно застосовувати механізм перерозподілу між доходами і видатками областей через державний бюджет. Така ж ситуація наявна і всередині самих областей, між її окремими містами та районами.

Бюджетні відносини — це перш за все розподіл повноважень між органами державної влади і органами місцевого самоврядування, а вже потім — розподіл обов'язків за видатками і джерел доходів між бюджетами різних рівнів.

Міжбюджетні відносини — відносини між державою, АР Крим і місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України (рис. 4.1).

Мета регулювання міжбюджетних відносин — забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами і бюджетними ресурсами, які мають забезпечувати виконання цих повноважень.

У Бюджетному кодексі України передбачено спеціальний механізм міжбюджетних трансфертів, які у свою чергу базуються на фінансових нормативах бюджетної забезпеченості та відповідних коригуючих коефіцієнтах.

Механізм міжбюджетних відносин має:

— сприяти гармонійному соціально-економічному розвитку регіонів;

— враховувати зацікавленість місцевих органів влади;

— базуватися не лише на нинішньому економічному стані регіонів, а й враховувати потенційні можливості.

Структуризація місцевих бюджетів засвідчує, що понад 92 % усіх бюджетів є дотаційними, і лише 8 % — це бюджети, які є донорами в умовах чинної системи бюджетного регулювання, або удвічі менше порівняно з 2001 р.

Міжбюджетні трансферти як одна із форм реалізації засад міжбюджетного регулювання одночасно є інструментом формування бюджетної політики та організації бюджетного процесу в Україні за умов передачі повноважень щодо використання ресурсів від бюджетів одного рівня до бюджетів іншого рівня. На практиці бюджетний рівень забезпечує:

1) компенсацію бюджетам нижчого рівня затрат на організацію заходів загальнонаціонального значення, вартість яких перевищує бюджетні можливості місцевого органу влади;

2) сприяння розв'язанню проблем, зумовлених особливостями бюджетної сфери та нерівномірністю у мобілізації доходів бюджету;

3) сприяння розв'язанню соціальних проблем, пов'язаних із специфікою розвитку регіонів, економічною спроможністю окремих територій;

4) підтримку і заохочення місцевих органів влади до проведення адміністративних чи політичних реформ.

Трансфертна політика має базуватися на прозорих правових нормах і стабільних формулах розподілу ресурсів, передбачаючи стимули для пошуку додаткових власних джерел доходів бюджету та скорочення витрат. В Україні до міжбюджетних трансфертів належать: дотація вирівнювання, субвенції, кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів, інші дотації (рис. 4.2).

Питання 12.

Бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування реалізуються щодо Державного бюджету України, власного бюджету і бюджетів нижчого рівня, оскільки місцеве самоврядування ґрунтується на засадах:

• законодавчого забезпечення компетенції органів місцевого самоврядування;

• належної кількості фінансових ресурсів, необхідних для виконання своїх функцій місцевим самоврядуванням;

• державної політики підтримки місцевого самоврядування через перерозподіл фінансових ресурсів.

Кожний орган місцевого самоврядування бере участь у здійсненні державних повноважень у межах і формах, визначених Конституцією України та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Зокрема, вони зобов'язані забезпечувати надходження на своїх територіях від загальнодержавних податків і зборів, а також мають право залишати частину з цих надходжень у своїх бюджетах у межах, встановлених вищим органом влади відповідним рішенням про бюджет на поточний бюджетний період.

У разі неможливості покриття поточних видатків за рахунок власних, закріплених і регулюючих доходів, місцеві органи влади мають право на фінансову підтримку у формі дотацій вирівнювання або цільових субвенцій із вищестоящих бюджетів.

Міське фінансове управління складається з таких структурних підрозділів:

1. Керівництво;

2. Відділ фінансів галузей соціальної сфери;

3. Відділ доходів:

3.1. сектор прогнозування та аналізу доходів;

3.2. сектор фінансових ринків, цінних паперів, місцевих податків та зборів;

4. Відділ обліку та звітності;

5. Відділ аналізу виконання бюджету;

6. Відділ контрольно-економічної роботи;

7. Комп'ютерний відділ;

8. Відділ фінансового забезпечення органів влади;

9. Відділ фінансів житлово-комунального господарства: 9.1. сектор цільових програм і субвенцій;

10. Відділ фінансів соціального захисту населення;

11. Відділ бюджетної політики та міжбюджетних трансфертів: 11.1. сектор міжбюджетних відносин;

12. Відділ програм і заходів галузей соціальної сфери;

13. Обслуговуючий персонал.

Пропозиції щодо утворення структурних підрозділів вносяться начальником управління та затверджуються міським головою, одночасно з затвердженням штатного розпису управління. Кожний відділ очолює начальник відділу.

Специфіка інституційного розвитку фінансової системи обумовила створення системи органів державної податкової служби, на які покладено функції забезпечення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством [3].

До системи органів державної податкової служби належать:

- Державна податкова адміністрація України;

- спеціалізовані державні податкові інспекції;

- державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

- державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах.

У виконанні бюджетів України особливу організаційно-технічну роль відіграє Державна казначейська служба України. Державне казначейство України було утворене 1995 року з метою реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

Основними завданнями Казначейства України є внесення пропозицій щодо формування та реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Казначейство України відповідно до покладених завдань:

- здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів;

- управляє ліквідністю субрахунків єдиного казначейського рахунку;

- за погодженням з Мінфіном України залучає на поворотній основі кошти єдиного казначейського рахунку для покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України та для надання середньострокових позик місцевим бюджетам;

- здійснює відкриття та закриття рахунків поточного бюджетного періоду, а також відкриття рахунків наступного бюджетного періоду;

- здійснює беззастережне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду;

- здійснює беззастережне вилучення коштів з місцевих бюджетів відповідно до Бюджетного кодексу України;

- здійснює повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету;

- здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між місцевими бюджетами відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю;

- проводить взаємні розрахунки між державним бюджетом та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між місцевими бюджетами у порядку, встановленому законодавством;

- веде базу даних про мережу розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, складає та веде єдиний реєстр розпорядників та одержувачів бюджетних коштів;

- веде облік бюджетних асигнувань, доводить до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів витяг з розпису державного бюджету та зміни до нього;

- складає та подає відповідним місцевим фінансовим органам звітність про виконання місцевих бюджетів тощо [17].

Основні учасники бюджетного процесу, які здійснюють безпосереднє витрачання бюджетних коштів - цеголовні розпорядники, розпорядники та одержувачі бюджетних коштів [2].

Головні розпорядники бюджетних коштів - це міністерства, інші центральні органи державної влади, виконавчі органи Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації в особі їх керівників, установи в особі їх керівників, які отримують бюджетні повноваження шляхом установлення бюджетних призначень, що визначаються в законі про Державний бюджет України, постанові Верховної Ради Автономної Республіки Крим про бюджет Автономної Республіки Крим, рішеннях обласної, районної, міської, селищної чи сільської ради про обласний, районний чи місцевий бюджет. Вони готують бюджетні запити на стадії складання бюджету, розподіляють бюджетні асигнування, затверджують кошториси доходів та видатків підвідомчим розпорядникам бюджетних коштів, подають звіти про виконання цих кошторисів.

Розпорядники бюджетних коштів - це бюджетні установи та організації в особі їх керівників, які надають відповідні послуги, виконують функції, не пов'язані з отриманням прибутку, що покриваються за рахунок бюджетних коштів. До їх повноважень у бюджетному процесі належить оформлення та надання бюджетних запитів головним розпорядникам, підготовка кошторисів доходів і витрат, витрачання бюджетних коштів на цілі, передбачені затвердженим кошторисом в межах отриманих асигнувань, подання звітності про використання бюджетних коштів.

Досить специфічним учасником бюджетного процесу є одержувачі бюджетних коштів - фізичні або юридичні особи, які не належать до бюджетних установ, але згідно з затвердженим бюджетом мають право на отримання коштів з бюджету через відповідного розпорядника коштів на підставі рішення відповідного органу державної влади, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування. До цієї категорії належать громадські об'єднання, творчі спілки, засоби масової інформації, фермери, підприємці тощо, яким, згідно з чинним законодавством, на певних умовах виділяються бюджетні кошти. їх питома вага у витрачанні бюджетних коштів є незначною.

Національний банк України не є безпосереднім учасником бюджетних відносин, але виконує чимало завдань, які впливають на стан місцевих фінансів та діяльність місцевих органів влади, а саме: проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн.

Установи комерційних банків приймають на рахунки від місцевих органів влади тимчасово вільні бюджетні кошти (депозити), укладають договори на надання кредитів місцевим бюджетам, а також є посередниками між платниками податків та територіальними органами казначейства під час розрахунків за бюджетними платежами.

Національна комісія з цінних паперів і фондового ринку визначає порядок та умови випуску облігацій внутрішньої місцевої позики, здійснює державне регулювання та контроль за їх обігом, має право встановлювати граничні тарифи на послуги рейтингових агентств, які оплачуються за рахунок коштів місцевих бюджетів