3.2. Забезпечення платоспроможності страховиків:європейський та вітчизняний досвід.

Платоспроможність – одна з найважливіших економічних характеристик страхової компанії. Специфічна роль, яку відіграють страхові компанії у ринковій економіці, перетворює проблему забезпечення платоспроможності страховиків на об'єкт особливого контролю з боку держави.Особливої гостроти набуває проблема забезпечення платоспроможності в період членства України в Світовій Організації Торгівлі (СОТ). Це змушує відповідати жорстким законодавчим вимогам, які діють в Європейському Союзі. Одна з них - норматив платоспроможності страхової компанії. Страхова компанія, яка відповідає загальним вимогам, що пред'являються до суб’єкта господарювання в умовах ринку, має не менш значиму специфіку у формуванні як зобов'язань, так і коштів, призначених для їх покриття. Ця специфіка зумовлена такими чинниками:

– характером страхових відносин, в основі яких категорія ризику;

– участю страхової компанії в декількох видах діяльності (страховій, фінансовій, інвестиційній), кожна з яких спричинює формування ресурсів і зобов'язань певного типу.

Закон України «Про страхування» (ст. 30) зобов'язує страховиків дотримуватися вимог, які повинні забезпечити їх платоспроможність, а саме:

– наявність сплаченого статутного фонду та гарантійного фонду;

– створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

– перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності .

В Україні в законодавчому порядку встановлено мінімальний розмір статутного фонду, який можна розглядати як фінансову гарантію платоспроможності. Зокрема, для страховиків, що займаються страхуванням життя, статутний фонд встановлено в сумі, еквівалентній 1,5 млн. євро за обмінним курсом української гривні, а для страховиків, які займаються іншими видами страхування, - 1 млн, євро. Проте, на нашу думку, ця гарантія (статутний фонд) є недостатньою, оскільки не враховує загального обсягу страхових операцій. Згідно з українським законодавством страхові компанії формують два різних види страхових резервів: резерви з ризикових видів страхування і резерви зі страхування життя. Принцип розмежування резервів пов'язаний зі світовою практикою розподілу страхового бізнесу на загальне страхування (в Україні використовують термін «ризикове страхування») і страхування життя. З 1979 року діє Закон Європейського Союзу, який забороняє страховикам здійснювати загальне страхування і страхування життя одночасно. Це зумовлено природою самих страхових фондів, які кардинально відрізняються.Зі страхування життя формують так звані математичні резерви, а з ризикових видів (інших, ніж страхування життя) - технічні резерви. Резерви зі страхування життя, медичного страхування і обов'язкових видів страхування формуються окремо від резервів з інших видів страхування.Згідно зі ст. 31 Закону України «Про страхування» страховики можуть вести облік таких технічних резервів з ризикових видів страхування: резерв незароблених премій; резерв заявлених, але не виплачених збитків; резерв збитків, які виникли, але не заявлені; резерв катастроф; резерв коливань збитковості.Така структура максимально наближена до системи технічних резервів згідно з Директивами Європейського співтовариства. Базою для розрахунку розміру страхових резервів є страхова премія з укладених договорів, що надійшла в звітному періоді і розрахована відповідно до структури страхового тарифу з договорів страхування без врахування тієї частини, яка передана в перестрахування.Поняття незаробленої премії випливає із співставлення звітного періоду діяльності страховика з періодом дії конкретного договору страхування. Під незаробленою премією розуміють частину страхової премії, яка надійшла за договором страхування, що діяв у звітному періоді і належить до часу дії договорів страхування понад звітний період.Згідно з українським страховим законодавством оцінка платоспроможності здійснюється через співвідношення фактичного запасу платоспроможності і нормативного. Якщо фактичний запас платоспроможності перевищує нормативний, то страхова компанія є платоспроможною. В іншому випадку страховик повинен представити в уповноважений орган нагляду за страховою діяльністю план фінансового оздоровлення, і залежно від його виконання до компанії можуть застосовуватися ті чи інші санкції . У країнах Європейського Союзу для контролю за відповідністю фактичної платоспроможності страховиків до вимог страхового законодавства розроблено і використовується показник нормативної платоспроможності, який визначає нижню межу нормативу, і гарантує достатньо надійний рівень фінансової стабільності. Такий норматив ґрунтується на статистиці відносно стабільної економіки і страхового законодавства цих країн, і не може повністю враховувати ні умови походження окремих ризиків, ні зміни страхового законодавства пострадянського економічного простору, до якого належить і Україна. Сьогодні в Європейському Союзі застосовується дещо інший підхід щодо визначення платоспроможності. Принципи регулювання в більшості держав уніфіковані і виступають у формі мінімальних вимог. Страхові компанії Євросоюзу повинні мати у своєму розпорядженні визначений резерв платоспроможності, тобто мінімальні ресурси, якими повинна володіти компанія, у вигляді вільних активів. Розмір резерву платоспроможності залежить від обсягів операцій компанії у всьому світі. Отже, платоспроможність страхових компаній країн Європейського Союзу забезпечується:

– до початку діяльності - сплаченою часткою статутного капіталу, яка не може бути меншою за гарантійний фонд, і фонду на організаційні витрати;

– у процесі діяльності - резервним фондом, технічними резервами, які адекватні зобов'язанням страхової компанії за обсягом, відповідно до розміщених активів і резерву платоспроможності (1/3 резерву платоспроможності складає мінімальний гарантійний фонд).

Законодавство в сфері страхового бізнесу повинно максимально враховувати вимоги сучасного страхового ринку України та стандарти і вимоги європейського законодавства.