Висновки

Історія української державності другої половини XVII – XVIII ст. не була стабільною. Постійних змін зазнавали її територія і кордони, неодноразово переносилася столиця (а такою вважалася резиденція гетьмана). Змінювалося правове становище козацької державності, оскільки кожен новий гетьман Лівобережної України при своєму обранні був змушений підписувати нові договірні статті з Російською державою, які все більше обмежували автономію українських земель. Змінювалося також і становище станів українського суспільства, їх економічні права і привілеї, а також кількісне співвідношення.

Особливо негативне значення для української державності мав період громадянської війни другої половини XVIIст. (доба Руїни), внаслідок якої у 1663 р. відбувся територіальний розкол України на дві державні частини: Лівобережну і Правобережну із власними державними структурами. Андрусівське перемир’я 1667 р. юридично закріпило розподіл українських земель сусідніми державами: під контролем Росії опинилася Лівобережна Україна (Гетьманщина), під владою Польщі – Правобережжя, Запорозька Січ перебувала під опікою обох держав (до зникнення турецької загрози). Туреччина з 1672 до 1699 рр. окупувала Поділля.

Після ліквідації Правобережного гетьманства 1676 р. польська влада через деякий час відновлює козацький устрій на Правобережній Україні і використовує козацтво у власних інтересах – для боротьби проти Туреччини та колонізації спустошеного краю. УXVІIIст. польська політика була вкрай несприятливою для Правобережжя, що викликало розгортання гайдамацького руху і занепад самої Речі Посполитої. Лівобережне гетьманство, інкорпороване до складу Російської держави, поступово втрачало свої автономні права. Запорозька Січ була усунута з політичної арени, а запорозьке козацтво використовувалося в усіх військових кампаніях Російської держави, що призводило до значних людських втрат та зубожіння козацтва. Українські землі, розділені сусідніми державами, зазнали у ХVІІІ ст. посилення польських феодально-кріпосницьких порядків на Правобережжі, а на Гетьманщині, Слобожанщині та Запорожжі – посилення Російською державою централізації та ліквідації автономії. Наприкінці ХVІІІ ст. українські землі перетворилися на звичайну провінцію Російської імперії.

Список літератури

Бойко, О. Д. Історія України: посібник / О. Д. Бойко. – К.: Академія, 2002. – С. 167-203.

Борисенко, В. Занепад Української держави за гетьманування Івана Виговського / В. Борисенко // Пам’ять століть. – 1999. – № 5. – С. 3-18.

Герасименко, Н. О. Данило Апостол – гетьман Лівобережної України (1727 – 1734 рр.) / Н. О. Герасименко // Український історичний журнал. – 1992. – № 3. – С. 92-102.

Горобець, В. М. Українсько-російські політичні відносини другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст.: тенденції, характер, етапи / В. М. Горобець, О. К. Струкевич // Український історичний журнал. – 1997. – № 1. – С. 22-43.

Гуржій, О. Іван Скоропадський / О. Гуржій. – К.: Альтернативи, 2004. – 312 с.

Гуржій, О. Українська козацька держава в другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст.: кордони, населення, право / О. Гуржій. – К.: Основи, 1996. – 222 с.

Гуржій, О. І. Гетьманська Україна / О. І. Гуржій, Т. В. Чухліб. – К.: Альтернативи, 1999. – 304 с.

Даниляк, П. Г. Барська конфедерація: хід подій та наслідки / П. Г. Даниляк // Український історичний журнал. – 2007. – № 5. – С. 134-145.

Дорошенко, Д. І. Нарис історії України в 2-х томах. Т.2 (від половини ХVІІ століття) / Д. І. Дорошенко.– К.: Глобус, 1991. – С. 51-267.

Запорозькі Січі // Історія українського козацтва: нариси: у 2 т. Т.1 / відп. ред. В.А. Смолій. – К.: Києво-Могилянська академія, 2006. – С.558-688.

Історія України / за ред. В. А. Смолія. – К.: Альтернативи, 1997. – С. 94-136.

Історія України: Джерельний літопис / за ред. В. І. Червінського, М. І. Обушного. – К.: Дирекція ФВД, 2008. – С. 185-239.

Кресін, О. В. „Пакти й конституції законів і вольностей Запорізького Війська...” 1710 р. / О. В. Кресін // Український історичний журнал. – 2005. – № 2. – С. 192-203.

Липинський, В. Україна на переломі. 1657 – 1659. Замітки до історії українського державного будівництва в ХVІІ-ім століттю / В. Липинський // Український історичний журнал. – 1992. – № 2, 4, 5.

Мельник, Л. Г. Правління гетьманського уряду (1733 – 1735 рр.) / Л. Г. Мельник // Український історичний журнал. – 2001. – № 5. – С. 81-91.

Мельник, Л. Г. Українсько-турецькі взаємовідносини і політичні проекти П. Орлика / Л. Г. Мельник // Український історичний журнал. – 1997. – № 6. – С. 24-34.

Олійник, О. Л. Ще раз про причини ліквідації Запорозької Січі / О. Л. Олійник // Український історичний журнал. – 1992. – № 2. – С. 33-39.

Смолій, В.А. Українська національна революція ХVІІ ст. (1648 – 1676 рр.) / В. А. Смолій, В. С. Степанков. – К.: Києво-Могилянська академія, 2009. – С.304-360.

Станіславський, В. В. Гетьман Правобережної України Андрій Могила / В. В. Станіславський // Український історичний журнал. – 2002. – № 4. – С. 110-121.

Станіславський, В. В. Політичні відносини Запорозької Січі з Річчю Посполитою та Правобережною Україною в 1686 – 1699 рр. / В. В. Станіславський // Український історичний журнал. – 1998. – № 6. – С.3-11; 1999. – № 1. – С.18-31.

Стороженко, І. С. Збройні сили України від останньої третини ХVІІ ст. до кінця ХVІІІ ст. / І. С. Стороженко // Український історичний журнал. – 1998. – № 1. – С. 87-93.

Ступак, Ф. Я. Доброчинна діяльність гетьмана І. Мазепи / Ф. Я. Ступак // Український історичний журнал. – 2005. – № 1. – С. 138-148.

Чухліб, Т. В. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663 – 1713) / Т. В. Чухліб. – К.: Києво-Могилянська Академія, 2004. – 288 с.

Чухліб, Т. В. Україна та Польща під час правління короля Яна ІІІ Собеського: пошуки втраченого миру / Т. В. Чухліб // Український історичний журнал. – 2002. – № 1. – С. 38-52.

Швидько, Г. К. Історія держави і права України (Х – початок ХІХ ст.): навч. посібник / Г. К. Швидько. – Д.: Вид-во Дніпропетров. унів-ту, 1998. – С. 99-110.

Яворницький, Д. І. Історія запорозьких козаків: у 3 т. – К.: Наук. думка, 1990-1991. – Т. 2, 3.

Яковенко, Н. М. Нарис історії середньовічної та модерної України. – К.: Критика, 2005. – С. 370-428, 465-528.

Яковлєва, Т. Г. Кримсько-турецький фактор у політиці гетьманів України у 60-ті рр. XVIIст. / Т. Г. Яковлєва // Український історичний журнал. – 2003. – № 2. – С. 14-24.

Яковлів, А. Українсько-московські договори в ХVІІ – ХVІІІ віках / А. Яковлів // Український історичний журнал. – 1993. – № 4-8, 9, 11-12; 1994. – № 1-4, 6; 1995. – № 2, 6.

1 Виговський Іван (? – 1664) походив зі старовинного українського шляхетського православного роду, який осів у с. Вигове Овруцького повіту Київського воєводства. Після закінчення Києво-Могилянської колегії в 30-х роках служив у державних установах. Воєнні дії 1648 р. застали його у польському війську. Викуплений з татарського полону Б. Хмельницьким, став одним із його найближчих соратників (як генеральний писар брав активну участь у розробці й ухваленні всіх важливих рішень козацького уряду, а інколи був співавтором гетьманських листів та універсалів).

2 Немирич Юрій (1612 – 1659) походив зі старовинного панського роду Київщини і належав до найбагатших аристократів Речі Посполитої. Отримав блискучу освіту в кількох європейських університетах (Лейден, Амстердам, Оксфорд, Кембридж, Сорбонна), автор наукових праць з історії і теології. Визвольну війну спершу не сприйняв, однак незабаром підтримав політику компромісів з Козацькою державою. Протестантські релігійні переконання підштовхнули його в 1655 р. перейти на бік шведів. У липні 1657 р. зрілий 45-річний політик переїжджає до Чигирина, де вступає на козацьку службу та переходить у православну віру. Ці карколомні вчинки були незрозумілими для сучасників і викликали до нього недовіру як у Польщі, так і в Україні.

3 Хмельницький Юрій (1641 – 1685) – син гетьмана Б. Хмельницького. Отримав добру домашню освіту, навчався в Києво-Могилянській колегії. Був обраний гетьманом України в 1657 р. та в 1659 – 1663 рр. Відмовившись від булави, у 1663 р. постригся в ченці під іменем Гедеона. У 1677 – 1681, 1683 – 1685 рр. був відправлений турецьким султаном завойовувати Україну з титулом князя Сарматії та України, володаря Війська Запорозького. Столицею його володінь став Немирів (нині Вінницької області). Не успадкував здібностей і волі свого батька, був надто вразливим і побожним, випещеним та імпульсивним, хворим на епілепсію. Це зробило його сліпою іграшкою в руках долі.

4 Павло Тетеря (бл. 1620 – 1671) – гетьман Правобережної України у 1663 – 1665 рр. Родом із київської, а за іншими даними, волинської шляхти; генеральний писар за часів І. Виговського, а потім головний радник Ю. Хмельницького.

5 Іван Брюховецький (? – 1668) – гетьман Лівобережної України в 1663 – 1668 рр. За найбільш імовірними даними походив з дрібної службової шляхти Волині. При дворі Б. Хмельницького займався вихованням гетьманича Юрія, а також виконував дипломатичні доручення. Блискуче володів ораторськими здібностями, мистецтвом популістських заходів, тонким розумінням людської психології, що забезпечило йому авторитет серед козацьких низів Запорожжя.

6 Дорошенко Петро (1627 – 1698) – гетьман Правобережної України у 1665-1676 рр. Народився в козацькій родині в Чигирині; отримав непогану освіту (можливо, у Києво-Могилянській колегії); був активним учасником Визвольної війни і одним з найближчих соратників Б. Хмельницького, борцем за незалежність України. Після складення гетьманських повноважень у 1677 р. переїхав до Москви, з 1679 до 1682 рр. служив воєводою у В’ятці. Після служби проживав у маєтку у с. Ярополчому під Москвою. Далекою правнучкою гетьмана від шлюбу у Ярополчому стала дружина Олександра Пушкіна Наталія Гончарова.

7 Упоминки – щорічна данина (грішми, хутрами та іншими коштовностями), яку з кінця XV до кінця XVII ст. сплачували Польща та Велике князівство Литовське, а також Московська держава Кримському ханству, а згодом Османській імперії. Упоминки мали утримувати кримських татар від грабіжницьких нападів на сусідні землі, але досягти цього ніколи не вдавалося.

8 Іван Самойлович (? – 1690) – гетьман Лівобережної України у 1672 – 1687 рр., син священика з Правобережжя. Здобув освіту у Києво-Могилянській колегії. Під час служби у козацькому війську був писарем Красноколядинської сотні, сотником, значковим товаришем, полковником, генеральним суддею. У 1687 р. був скинутий з гетьманства і засланий до Сибіру.

9 У 1709 р. С. Палія було повернуто із заслання і призначено білоцерківським полковником, однак наступного року він помер.

10 Українська укріплена лінія – це збудована у 1731 – 1733 рр. система фортифікаційних споруд від впадіння Орелі у Дніпро до Сіверського Дінця, призначена для оборони проти татарських нападів.

11 Мануфактура – перше капіталістичне підприємство, в основі якого лежить розподіл праці, але зберігається використання ручної праці.

27