1.5 Галичина й Буковина під російською окупацією

Набагато гірші часи настали, коли російські війська окупували Галичину, Буковину й Закарпаття, утворивши Галицько-Буковинське генерал-губернаторство. Граф О. Бобринський оголосив Східну Галичину й Лемківщину аж до Нового Сонча споконвічною частиною великої Росії, запровадив тут великодержавно-шовіністичну політику Петербурга. Окупаційна адміністрація закрила українські установи, школи, клуби, бібліотеки, союзи, в тому числі «Просвіту» та НТШ (Наукове товариство ім. Шевченка), редакції українських газет, пограбувала музеї, заборонила продаж та поширення українських книг і газет.

Як писав у спогадах польський історик М. Бобжинський, «зграя російських чиновників залила край, запроваджуючи до урядування російську мову і російську систему разом з хабарництвом. У школах порядкували вчителі з Росії, а для вчителів-русинів відкрили курси російської мови». Тисячі українців, насамперед еліту Галичини, депортували на схід. У заслання потрапив і М. Грушевський — видатний український історик. Нещадних репресій зазнала Українська греко-католицька церква (УГКЦ), а її митрополита — Андрія Шептицького заарештували і вивезли в глиб Росії, де він перебував до Лютневої революції 1917 р. Тоді ж було депортовано чимало поляків та євреїв, а також значну частину населення Волині, Холмщини, Білорусі. Після цих акцій та досвіду життя в російській глибинці полуда москвофільства спала з очей багатьох галичан, і ця течія в суспільно-політичному житті Галичини тоді майже зникла.

1.6 Хід воєнних дій у 1915 році

Не досягнувши вирішальних успіхів у Франції, Німеччина вирішила перенести головні воєнні дії на Східний фронт. До того ж треба було допомогти Австро-Угорщині, яка намагалася виправити становище і вже в лютому 1915 р. відбила Чернівці. Поблизу лемківського містечка Горлиця командувачем Східного фронту П. Гінденбургом та австрійським генералом Макензеном було сконцентровано потужні сили і 2 травня (19 квітня) 1915 р. німецькі та австро-угорські війська перейшли в наступ. «Горлицький прорив» армій Центрального блоку привів до очищення від російських військ майже всієї Галичини й частини Волині. Внаслідок наступного удару німців — по Ризі — росіяни з тяжкими втратами відступили з Польщі, Холмщини й Підляшшя, частково з Прибалтики й Білорусі. При цьому російська армія провела масову евакуацію українського населення Холмщини та Підляшшя, спалила там багато українських сіл. Це призвело до тяжких демографічних наслідків для цих етнічних українських земель. Однак вивести з війни Російську імперію з її величезними людськими ресурсами (не випадково її називали «паровим котком») Німеччині не вдалося.

Війна затягувалася, ставала позиційною, перетворювалася на війну економічних потенціалів держав, що воюють. Найгостріше, особливо для країн Центрального блоку, стояла проблема постачання армії зброєю, боєприпасами і провіантом.

Уряди шукали вихід у дедалі більшій експлуатації трудящих, що загострювало економічну та політичну кризи, в посиленні національного гноблення. Так, на українських землях, що перебували під Росією, було заборонено політичну й культурну діяльність, у тому числі й «Просвіту». Така національна політика мала тяжкі наслідки для Російської, Австро-Угорської та Османської імперій, особливо якщо врахувати нерозв'язаність у Росії аграрного питання.

До того ж у Російській імперії цар Микола II став знаряддям у руках придворної камарильї, у якій велику роль відігравав «старець» Григорій Распутін (Черних) — шарлатан, розпусник і п'яниця. І хоча Распутіна було вбито внаслідок змови у грудні 1916 p., однак авторитет царя й самодержавства був безповоротно втрачений. Вибухали конфлікти і в середовищі панівної верхівки, між представниками різних політичних течій і партій. Цим уміло скористалася ліворадикальна опозиція на чолі з більшовиками, яка дістала потужну фінансову допомогу від німецького уряду. Останній вважав, що перевороти й хаос приведуть до виходу Росії з війни і це дасть можливість країнам Центрального блоку здобути перемогу.

1916 рік було ознаменовано, в першу чергу, кривавими битвами під Верденом («Верденська м'ясорубка») та на р. Соммі у Північній Франції, де обома сторонами було втрачено близько 2 млн (!) вояків, але суттєвих змін на цьому театрі війни не сталося. Не надто насичений військовою технікою Східний фронт був рухливішим.