37. Спадкування за заповітом.

За загальним правилом право на спадкування мають особи, визначені в заповіті.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Заповіт складається в письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Він має бути особисто підписаний заповідачем за винятком окремих випадків, установлених законом, а також посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними в ЦК України.

Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати в майбутньому. Він може скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Заповідач має право призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього із цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших суб'єктів цивільних правовідносин.

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу із числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині, тобто які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, що належала б кожному з них у разі спадкування за законом, якщо цей розмір не зменшений судом. Право на обов'язкову частку мають: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки.

Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах.

Заповідач має право в будь-який час скасувати заповіт, внести до нього зміни або скласти новий заповіт.

38. Загальна характеристика сімейного права як галузі права.

Сімейне право - це система правових норм, встановлених чи санкціонованих державою, які регулюють взаємовідносини між подружжям, батьками та дітьми, усиновителями та усиновленими, іншими родичами, а також опікунами, піклувальниками та підопічними, патронами та вихованцями, які носять як майновий так і немайновий характер.

Завданнями сімейного законодавства є:

1) визначення засад шлюбу, особистих немайнових та майнових прав і свобод подружжя, підстав виникнення, змісту особистих майнових і немайнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів;

2) зміцнення сім'ї, як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;

3) утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї;

4) побудова сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

5) забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Предметом правового регулювання сімейного права є:

- сімейні майнові та немайнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими родичами;

- відносини щодо виховання, розвитку та утримання дітей;

- відносини, що тісно пов'язані із сімейними.

Ці відносини регулюються спеціальними нормативно-правовими актами, основним з яких є Сімейний кодекс України. Істотний вплив на них мають норми етики, моралі, звичаї та традиції.

Сімейне право регулює особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір’ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, а також деякі майнові відносини між іншими членами сім’ї. Але сімейне право не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником та між іншими родичами за походженням.

Система сімейного права складається з двох частин - загальної та особливої. Загальна визначає засади та джерела правового регулювання сімейних відносин, коло учасників, порядок реалізації прав і обов'язків суб'єктів. Особлива частина включає інститути шлюбу, батьківства, правового режиму майна подружжя, виплати та призначення аліментів, форм виховання дітей-сиріт та ін.