Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
12,23Цив.правоКЛ_ЗС_11ПЗ.doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
375.81 Кб
Скачать

Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля

Кафедра права

Електронний конспект лекцій

студентам заочної форми навчання

щодо вивчення дисципліни

«Цивільне право»

галузь знань 0304 – «Право»

напряму підготовки 6.030402 – «Правознавство»

Затверджено на засіданні кафедри

Протокол № 1 від 7 вересня 2011 р.

Дніпропетровськ

2011

Тема 1: Предмет цивільного права

Цивільне право належить до фундаментальних галузей права. Суспільні відносини, які регулює цивільне право, — це майнові та особисті немайнові відносини. Характерною ознакою цих відносин є те, що всі вони засновані на юридичній рівності, вільному волевияв­ленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК України).

Усі ці відносини мають дуже важливе значення для людини, адже вони визначають її життя.

Особливе значення у цивільному праві мають майнові відноси­ни, які складають основну сферу регулювання цивільного права. Характерною їх ознакою є те, що вони основуються на рівності їх учасників, є самостійними вольовими відносинами і їх учасники відокремлені один від одного майнове. Вони незалежні і виступа­ють один до одного як сторонні особи.

Майнові відносини, які належать до сфери цивільного права, ма­ють особливості, що стосуються характеру самих відносин і характеру учасників цих відносин.

За характером майнових відносин, що належать до сфери цивіль­ного права, вони можуть бути кваліфіковані як фактичні економіч­ні відносини, що підлягають правовому регулюванню і мають вар­тісний характер1.

Економічні відносини мають і інший аспект розуміння — це ви­робничі відносини, які складаються у процесі суспільної діяльності людей і не залежать від конкретної вольової діяльності окремих лю­дей. Такі відносини мають об'єктивний характер і не належать до сфери регулювання цивільного права.

Ринкова економіка передбачає активний обмін матеріальних благ і їх присвоєння. Правове регулювання цих процесів здійсню­ється за допомогою цивільного права, а саме таких його правових інститутів, як право власності і зобов'язальне право, спадкове пра­во, реорганізація і ліквідація юридичних осіб.

Розвиток товарообміну ґрунтується на розвитку товарно-грошо­вих відносин, тобто відносин, що обумовлюють перехід матеріаль­них благ від одних осіб до інших, тому цей розвиток пов'язаний як з характеристикою осіб, які беруть участь у товарообігу, так і з ха­рактеристикою самих процесів і форм товарообігу.

Особами, які беруть участь у товарно-грошових відносинах, є фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади.

Майнові відносини своїм предметом мають майно, їх організація має відмінності, пов'язані з тим зв'язком, який існує між майном і особою. Так, відносини власності ґрунтуються на ставленні особи до речі. Річ — це головне, що характеризує відносини власності і ви­значає відповідь на питання: моя це річ чи чужа.

Є й інший бік зв'язку між особою і річчю, який виражається в тому, що право власності особи існує серед суспільних відносин, тобто серед відносин інших людей, і визначається тим, що відноси­ни власності — це відносини між особами з приводу речі. Ці обидва напрями зв'язків особи і речі однаково важливі, але право власнос­ті тим і вирізняється, що в той час, коли всі інші правові відноси­ни — це відносини між людьми з приводу матеріального блага, від­носини власності головною метою мають створення такого зв'язку, коли людина-власник перебуває в центрі уваги і праву власності цієї людини нічого не може заважати. Людині-власнику протисто­їть невизначене коло осіб, які не повинні нічим його порушувати, тому право власності — майнове право, що вважається абсолют­ним.

Крім відносин власності, існують також майнові відносини, яким властивий інший характер. Відчуження і набуття прав на майно відбувається в процесі товарообігу, тут не існує абсолютного права на майно, відносини між учасниками товарообігу юридичне оформляються і мають відносний характер. Ці відносини завжди конкретні і виникають між конкретними учасниками. Найчастіше юридичне оформлення таких відносин відбувається з допомогою до­говору або позадоговірних зобов'язань. Так виникає зобов'язальне право, яке становить значну частину цивільного права.

У процесі розвитку товарно-грошових відносин в останні роки виникає така форма соціальних зв'язків, яка має на меті вико­ристання юридичних форм, заснованих на управлінні приватни­ми товариствами і корпораціями та їхнім майном, коли товарис­тва (корпорації) виступають як юридичні особи — власники май­на. Особлива форма організації взаємовідносин між учасниками товариства (корпорації) не змінює майнової орієнтації цих від­носин.

До предмета цивільного права належать не лише майнові, а й особисті немайнові відносини. З цього приводу в юридичній літера­турі існує традиційна дискусія. Є думка, що такі відносини не регу­люються цивільним правом, оскільки не мають оціночно-вартісного характеру (завдяки нематеріальній природі їх об'єктів). О. А. Красавчиков дав вичерпну характеристику концепцій, що виникли в процесі обговорення питання про місце особистих немайнових від­носин у структурі предмета цивільного права. З цього приводу він називає три точки зору: негативну концепцію, радикальну концеп­цію і позитивну концепцію1. Згідно з першою — цивільне право ре­гулює тільки особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, а решту відносин лише охороняє; згідно з другою — відносини, що стосуються благ, невід'ємних від особистості, створюють самостій­ний предмет правового регулювання; згідно з третьою — цивільне право не лише охороняє особисті немайнові відносини, а й регулює їх. Усі ці концепції мають свої позитивні риси і свої вади.

У даний час, враховуючи прийнятий Верховною Радою України ЦК, де мають місце глава 15 «Нематеріальні блага» і глава 20 «Особисті немайнові права фізичної особи», більш прийнятною слід вважати думку, що цивільне право не лише охороняє особисті немайиові відносини, а й регулює їх. Основою для цього слід вважати єдиний метод правового регулювання, який передбачає юридичну рівність сторін.

Метод цивільно-правового регулювання

Поняття методу цивільно-правового регулювання охоплює су­купність правових засобів і прийомів впливу на майнові та особис­ті немайнові відносини, які дістали відображення в цивільно-пра­вових нормах.

Визначальною ознакою методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин є юридична рівність сторін. Ні один із учасни­ків цивільно-правових відносин не може примусити іншого учасни­ка до певної поведінки за формою і суттю. З цією ознакою пов'язана й інша ознака, а саме: диспозитивність сторін у цивільно-правових відносинах. Поняття диспозитивності означає, що учасники можуть діяти на свій розсуд, вирішуючи питання щодо прав та обо­в'язків у даному правовідношенні. Взаємовідносини сторін визнача­ються лише їх узгодженою волею.

Можливість діяти на свій розсуд визначає ще одну рису методу цивільно-правового регулювання. Це — ініціативність сторін при встановленні їх взаємовідносин і зв'язків між ними.

Сторони цивільних правовідносин самостійні і незалежні у ви­рішенні питань своєї поведінки у власних взаємовідносинах, тому передбачається, що спори і спірні питання між ними вирішуються судом. Це може бути суд загальної юрисдикції, господарський або третейський суд.

Для учасників цивільних правовідносин, які не виконують своїх обов'язків, порушують права інших учасників цивільних правовід­носин, настає цивільно-правова відповідальність, що полягає у за­стосуванні до порушників засобів захисту і мір цивільної відпо­відальності, які мають переважно майновий характер.

Такі риси методу цивільно-правового регулювання в сукупності забезпечують вплив цивільного права на майнові та особисті не­майнові суспільні відносини, які становлять предмет цивільного права.

Принципи цивільного права

Принципи цивільного права тісно пов'язані з предметом і мето­дом регулювання цивільно-правових відносин. Вони мають визна­чальне значення при застосуванні цивільно-правових норм. До них належать принципи, що дістали відображення в ст. З ЦК України:

  1. неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

  2. неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених законом;

  3. свобода договору;

  4. свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена зако­ном;

  5. судовий захист цивільного права та інтересу;

  6. справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, до принципів цивільного права належить принцип юридичної рівності суб'єктів цивільного правовідношення перед за­коном, що міститься в ст. 1 ЦК України.

Принцип неприпустимості позбавлення права власності, крім ви­падків, встановлених законом, виражає непорушність права влас­ності. Непорушність права власності полягає в тому, що рівно допу­скається існування і власності приватної, і власності публічної. Крім того, всі види власності мають рівний режим і рівно перебу­вають під охороною права і держави.

Одним із найбільш вагомих є принцип свободи договору. Сторо­ни на власний розсуд у межах закону вирішують питання укладен­ня договору та його змісту, керуючись при цьому вимогами справед­ливості, добросовісності та розумності.

В юридичній літературі наріжним принципом цивільного права називають принцип свободи особистості1. Свобода особистості — це, перш за все, свобода індивідуалізації людини, утвердження поваги до її честі і гідності, свобода її підприємницької діяльності.

Важливим принципом цивільного права є принцип всебічної охо­рони і судового захисту цивільних прав. Завдяки його втіленню для учасників цивільних правовідносин забезпечується можливість захи­сту своїх прав та інтересів, у тому числі і самозахист. Кожен учасник цивільних правовідносин користується юридичною можливістю ви­магати усунення перепон для здійснення свого права або відновлення порушеного права. Судовий захист гарантується кожному.

Так забезпечується здійснення цивільних прав учасників цивіль­них правовідносин.

Функції цивільного права

Цивільне право виконує ряд функцій, властивих для нього як правового утворення. Його призначенням є впорядкування суспіль­них відносин, заснованих на праві власності та інших речових пра­вах, товарно-грошовому обігу, впорядкуванні правового становища учасників цивільно-правових відносин, прав і обов'язків, пов'яза­них з інтелектуальною діяльністю, майнових та немайнових со­ціальних зв'язків, які відносяться до сфери дії цивільного права.

Звичайно, галузі права мають регулятивне або правоохоронне спря­мування. Цивільному праву властиві ті й інші функції. Головною для нього е функція позитивного регулювання суспільних відносин. Право­охоронна функція цивільного права має свою специфіку, яка полягає в тому, що завдяки виконанню цивільним правом цієї функції забезпечу­ється відновлення майнових і особистих немайнових відносин.

До функції цивільного права належать регулювання й охорона майнових і значної кількості особистих немайнових прав з допомо­гою виражених у цивільних законах норм цивільного права.

Система цивільного права

Система цивільного права відображає предмет цивільного права в єдності його інститутів.

Усі ці інститути пов'язані з майновими та особистими немайновими відносинами, які є предметом цивільного права.

Система цивільного права становить базу для його диференціа­ції, яка дозволяє певним чином виділити і згрупувати цивільно-правові інститути.

Система цивільного права основною своєю структурною базою має ЦК України, перший розділ якого називається «Основні положення» і вхо­дить до книги першої «Загальні положення». У ньому містяться норми про відносини, що регулюються цивільним правом, про функції, які вико­нує цивільне право, про принципи цивільного права і основні риси методу цивільно-правового регулювання, про акти цивільного законодавства, під­стави виникнення цивільних прав та обов'язків, здійснення і захист ци­вільних прав та інтересів, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Розділ другий ЦК України книги першої має назву «Особи» і міс­тить норми щодо суб'єктів цивільно-правових відносин. Розділ тре­тій має назву «Об'єкти цивільних прав» і відображає норми, що сто­суються об'єктів цивільних прав, розділ четвертий — норми, що стосуються правочинів, представництва, строків, термінів та позов­ної давності.

Книга друга ЦК України «Особисті немайнові права фізичної особи» присвячена особистим немайновим правам фізичної особи.

Право власності є основним правом, яке визначає приналежність речі. Воно належить до категорії речових прав і пов'язане з ними, тому книга третя ЦК України має назву «Право власності та інші речові права».

Книга четверта «Право інтелектуальної власності» містить норми, що стосуються права інтелектуальної власності. Вона охоплює ви­ключні права, що стосуються нематеріальних об'єктів, які є резуль­татами творчої діяльності, — творів науки, літератури, мистецтва, винаходів, корисних моделей і т. ін. Ці норми згруповані у два інсти­тути: інститут авторського права та інститут промислової власності.

Книга п'ята «Зобов'язальне право» містить розділи, що стосую­ться зобов'язального права, а книга шоста «Спадкове право» спадкового права.

Викладена система цивільного права є структурою галузі цивіль­ного права, окремі її інститути узгоджені й становлять єдину ціліс­ність, яка основується на ЦК України.

Цивільне право прийнято поділяти на дві частини — Загальну та Особливу. Загальну частину складають норми про основні положен­ня цивільного права, підстави виникнення цивільних прав та обо­в'язків, здійснення І захист цивільних прав, суб'єкти та об'єкти ци­вільних прав, правочини, представництво і довіреність, строки, тер­міни, позовна давність.

Сюди ж слід віднести правовий інститут особистих немайнових прав, речове право і право власності, право інтелектуальної власнос­ті, зобов'язальне право (Загальна частина) та спадкове право.

Особлива частина складається з окремих видів зобов'язань. Це — договірні зобов'язання, зобов'язання з односторонніх дій, поза­договірні зобов'язання (делікти та зобов'язання з набуття, збере­ження майна без достатніх правових підстав).

Крім інститутів цивільного права, прийнято розрізняти певні їх угруповання, що становлять крупні зосередження правових норм, ди­ференційованих за принципом їх суті і змісту, які називаються підгалузями. Це — речове право, засноване на приналежності речей; зобо­в'язальне право, в якому зосереджені всі інститути, що стосуються обігу, а також недоговірні інститути; виключні права, де розглядають­ся питання використання нематеріальних об'єктів, які є результатами творчої діяльності; спадкове право; особисті немайнові права.