1.2. Інтернаціоналізація та міжнародний поділ праці сл.7

Інтернаціоналізація господарського життя – об’єктивний процес виникнення та розвитку економічних зв’язків між національним господарствами окремих країн, який охоплює усі сфери суспільного відтворення, в тому числі робочої сили, засобів виробництва та виробничих відносин.

Наслідки інтернаціоналізації:

1) раціоналізація та оптимізація умов виробництва, підвищення його ефективності,

2) посилення залежності національних економік від зовнішніх умов,

3) синхронізація фаз середньострокового економічного циклу (70-ті роки ХХ ст.),

4) полегшення механизмів трансферту технологій тощо.

Види та етапи інтернаціоналізації САМОСТІЙНО (Див. файл « К лекции 1»)

Основою інтернаціоналізації є міжнародний поділ праці (МПП). СЛ.8

Поділ праці – уособлення окремих видів трудової діяльності між людьми, підприємствами, галузями, регіонами, країнами.

МПП передбачає спеціалізацію окремих країн на виробництві певних видів товарів та послуг, якими країни потім обмінюються.

Розрізняють три рівні МПП: загальний, частковий, одиничний.

Сутність МПП полягає у єдності двох процесів:

1) спеціалізації;

2) кооперування (кооперації).

Міжнародна спеціалізація виробництва - концентрація виробництва певної продукції в межах однієї країни або групи країн з ціллю підвищення ефективності виробничих процесів. СЛ.9

Форми міжнародної спеціалізації:

1) галузева:

предметна – спеціалізація країни на виробництві окремих товарів;

подетальна – спеціалізація країни на виробництві окремих деталей (елементів товару);

технологічна – спеціалізація країни на виробництві окремих операцій технологічного процесу;

2) міжгалузева;

3) теріторіальна тощо.

Формуванню міжнародної спеціалізації сприяють такі фактори:

1) природно-географічні (природно-кліматичні умови, природні ресурси країни, чисельність населення, економіко-географічне розташування);

2) соціально-економічні (чисельність робочої сили, рівень розвитку виробничої системи, масштаб та серійність виробництва, виробнича та соціальна інфраструктура, особливості історічного розвитку та економічних традицій, соціальний тип виробництва та напрям розвитку зовнішньоекономічних зв’язків) ;

3) чинники НТП (рівень економічної диверсифікації виробництва, економічна ефективність виробництва).

Міжнародне кооперування – це процес об’єднання діяльности декількох суб’єктів міжнародних відносин. СЛ.10

Форми в залежності від:

1) видів діяльності (побутове, промислове, торговельне, науково-технологічне співробітництво);

2) стадій виробництва (передвиробниче, виробниче, комерційне);

3) кількості об’єктів (однопредметне, багатопредметне);

4) структури зв’язків (вертикальне, горизонтальне, внутрішньо- та міжгалузеве, внутрішньо- та між фірмове);

5) просторових характеристик (між двома та більшою кількістю країн, в межах регіону тощо);

6) кількості суб’єктів (двостороннє, багатостороннє).

1.3. Групування країн світу сл.11

Найбільш повне уявлення про групи країн у світовій економіці дають дані універсальних міжнародних організацій, членами яких є більшість країн світу: ООН, МВФ, СБ.

Групи, що відокремлюються цими організаціямі, дещо різняться, оскільки різна кількість країн - членів цих організацій (ООН - 193, МВФ - 188, СБ - 187), а міжнародні організації спостерігають за економікою тільки своїх країн-членів. Наприклад, з класифікації МВФ випадають Куба, КНДР і деякі інші невеликі за розміром країни, які не є його членами.

Деякі країни - члени міжнародних організацій не надають повні дані про свою економіці або надають їх не своєчасно, в результаті чого оцінки розвитку їх економіці випадають із загальних оцінок міжнародної економіки Наприклад, Сан-Марино з числа розвинених і Еритрея з числа держав, що розвиваються).

Нарешті, будь-яка класифікація повязана із завданнями кожної організації. Наприклад, Світовий банк звертає уваги на оцінку рівня економічного розвитку кожної країни, ООН - на соціальні та демографічні аспекти і т.д.

Класифікація Світового банку

СБ класифікує всі країни, що є його членами, а також всі інші країни з населенням, що перевищує 30 тисяч осіб (в цілому 214 країн).

Станом на 1 липня 2013 р (Самостійно розглянути класифікацію на 1 липня 2014 року – http://data.worldbank.org/about/country-and-lending-groups)

Основним критерієм СБ для класифікації національних економік в операційних і аналітичних цілях є показник ВНД на душу населення (1): СЛ.11-14

країни з низьким рівнем доходів - Low income (1035 дол. або менше) – 36 країн;

країни з рівнем доходів нижче за середній - Lower middle income (1036-4085 дол.) – 48 країн;

країни з рівнем доходів вище за середній - Upper middle income (4086-12615 дол.) – 55 країн;

країни з високим рівнем доходів (в т.ч. країни ОЕСР і країни, що не входять до ОЕСР) - High income (12615 дол. та вище) – 75 країн.

Дані межі встановлені СБ 1 липня 2013 року та залишаються в силі до 1 липня 2014 року.

Як і у 2012 році, у 2013 році Україна віднесена до групи країн із рівнем доходів нижче за середній (до 1995 року входила до групи країн з рівнем доходу вище за середній) з ВНД на душу населення 3500 дол./особа.

2) територіальне розташування (за географічною (регіональною) ознакою):*СЛ.14

- Східна Азія і Тихоокеанський регіон (24 країни)

- Європа та Центральна Азія (23 країн)

- Латинська Америка та Карибський басейн (29 країн)

- Близький Схід і Північна Африка (13 країн)

- Південна Азія (8 країн)

- Африка на південь від Сахари (47 країн)

* Вказано лише кількість країн даного регіону, що розвиваються (див. http://data.worldbank.org/about/country-and-lending-groups)

3. рівень заборгованості: СЛ.15

• держави з високим рівнем зовнішньої заборгованості;

• держави із середньою величиною зовнішнього боргу;

• держави з найменшою зовнішньою заборгованістю (в т.ч. Україна).

Використовується два методи визначення рівня зовнішньої заборгованості:

1) на основі поточної вартості обслуговування боргу;

2) на основі сукупності показників.