6.3. Калькулювання собівартості продукції за обліковою політикою

Методи калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг для внутрішньої звітності обираються підприємством самостійно.

Калькулювання — це процес визначення собівартості певного об'єкта витрат.

Виділяють наступні основні методи калькулювання собівартості продукції:

- простий;

- позамовний;

- за процесами (попередільний);

- метод коефіцієнтів;

- нормативний;

- за змінними витратами;

- повного розподілу витрат між виробами;

- параметричний;

- комбінований.

1. Простий (однопередільний) метод обліку й калькулювання застосовується у випадку, коли підприємство (підрозділ) випускає однорідну продукцію або надає однорідні послуги (виконує роботи) і при цьому не має незавершеного виробництва. Суть цього методу полягає у тому, що шляхом ділення вартості усіх виробничих витрат (прямих і непрямих), які були понесені на підприємстві протягом звітного періоду, на загальну кількість виробів (загальний випуск) готової продукції, яка була виготовлена протягом звітного періоду, визначається вартість одного виробу або вартість одиниці продукції.

2. Об'єктом обліку і калькулювання при позамовному методі є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт (проект) або партія продукції, що складається з ідентичних зразків, які проходять однаковий технологічний процес виготовлення.

3. Переділ — це певна сукупність технологічних операцій, внаслідок яких одержують продукт праці, який готовий для використання чи продажу. Попередільний метод обліку застосовується на виробництвах з однорідною за вихідною сировиною, матеріалом і характером обробки масовою продукцією. Перетворення сировини в готову продукцію на таких підприємствах відбувається в умовах безперервного і короткого технологічного процесу чи ряду послідовних виробничих процесів, кожний з яких або група яких являють собою окремі самостійні переділи (фази, стадії) виробництва. Попередільний метод обліку застосовується також у виробництвах з комплексним використанням сировини.

При попередільному методі звичайно застосовують напівфабрикатний варіант зведеного обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, при якому витрати на виробництво, починаючи з підготовки або обробки вихідної сировини і до випуску кінцевого продукту, враховуються в кожному цеху (переділі, фазі, стадії), включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому цеху. Собівартість продукції, випущеної цехом, складається з понесених ним витрат і собівартості напівфабрикатів.

При застосуванні попередільного методу облік витрат ведеться за калькуляційними статтями витрат у розрізі видів або груп продукції за переділами. Перелік переділів, фаз, стадій виробництва, за якими здійснюється облік витрат і калькулювання собівартості продукції, порядок визначення калькуляційних груп продукції встановлюється підприємствами самостійно.

4. Метод коефіцієнтів (метод розподілу витрат на основі планової чи нормативної калькуляції, метод розподілу на основі умовного виробу) застосовується у разі випуску однорідної продукції, яка відрізняється, наприклад, різною ваговою упаковкою, різною якістю. При цьому технологія виробництва часто практично однакова, можливий при цьому різних склад інгредієнтів, що входять у склад продукції. Наприклад, труби певних різних діаметрів виробляються на одному устаткуванні й з одного й того ж металу. У цьому випадку розподіл витрат між трубами різного діаметру можливий на основі переведення всієї кількості труб в умовні труби. Всі витрати діляться на кіль­кість погонних метрів умовних труб, визначається вартість одного погонного метра, і далі, шляхом застосування коефіцієнтів, кальку­люють собівартість труб кожного діаметра.

5. Нормативний метод обліку і калькулювання собівартості проду­кції має застосування у серійному та масовому виробництві. На готову продукцію (виріб, комплект деталей, вузол) розраховується нормативна і фактична собівартість.

6. При застосуванні методу калькулювання собівартості за змінними витратами ("директ-костінг") виробничі витрати поділяються на змінні, які залежать від обсягу виробництва, і постійні, що не залежать від обсягу виробництва. При цьому постійні витрати вважаються витратами поточного періоду, не відносяться на собівартість, не розподіляються між виробами (об'єктами калькулювання), а прямо відносяться на результати господарської діяльності (збитки). Облік витрат і визначення собівартості готової продукції ведеться тільки за змінними витратами. За змінними витратами оцінюються також незавершене виробництво та залишки готової продукції. Метод калькулювання за змінними витратами називають ще методом зрізаної (неповної) собівартості.

7. При застосуванні методу повного розподілу витрат між виробами всі витрати підприємства, включаючи витрати на збут та адміністративні витрати включають до собівартості продукції. Метод застосовується переважно для визначення ціни виробу.

8. Параметричні калькуляції складаються для обчислення собівар­тості продукції визначеної якості. Для цієї мети з усієї сукупності корисних речовин, що містяться в продукті, виділяється основний параметр, що найбільш повно і точно характеризує його споживчу вартість.

9. Комбіновані методи засновані на одночасному застосуванні кількох методів обчислення собівартості.