підприємницьке право

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

Взалежності від терміну на який випущені, облігації поділяються на:

1.короткострокові - 1-3 роки;

2.середньострокові – 3-7 років;

3.довгострокові - 7 – 20 років.

Облігації можуть бути забезпечені (закладення майна) і незабезпечені (видаються під відоме ім’я емітента, під гарантії поручителів).

Закон встановлює певні обмеження, щодо випуску облігацій. Так акціонерні товариства не можуть випускати облігацій на суму яка становить більше 25 % від статутного капіталу. Щодо інших емітентів, то для них не існує обмежень у випуску облігацій.

Випуск облігацій, крім державних облігацій, має бути обов’язково зареєстрований у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

4. Казначейські зобов'язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

В залежності від терміну, на який випущені казначейські зобов’язання поділяються на:

а) довгострокові - від 5 до 10 років;

б) середньострокові - від 1 до 5 років;

в) короткострокові - до одного року.

Емітентом казначейських зобов’язань може бути або Кабінет Міністрів України або Міністерство фінансів України. Відповідно за рішенням Кабінету Міністрів України випускаються довгострокові і середньострокові казначейські зобов'язання , а Міністерство фінансів України має право приймати рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань. У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх випуску, порядок виплати доходів по таких зобов’язаннях, термін їх погашення.

Кошти від реалізацій казначейських зобов’язань мають цільове призначення і спрямовуються на

покриття поточних видатків державного бюджету.

5. Ощадний сертифікат – це вид цінних паперів, що являє собою письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання суми депозиту і відсотків по ньому після закінчення встановленого строку.

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

Ощадні сертифікати можуть бути іменними і на пред’явника. У вільному обігу знаходяться лише сертифікати на пред’явника. Іменні ощадні сертифікати не можуть бути відчужені. Ощадні сертифікати можуть бути номіновані як в національній валюті так і у іноземній вільноконвертованій валюті..

Ощадний сертифікат має містити наступні реквізити: найменування цінного паперу; найменування банку, який його видав, і його адресу; порядковий номер; дату внесення депозиту; розмір депозиту; строк погашення депозиту; відсоткову ставку за користування депозитом; умови випуску і порядок обігу сертифікату.

Ощадні сертифікати можуть бути строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання.

Прибуток за ощадними сертифікатами виплачується при пред’явлені їх для оплати в банк. У випадку коли власник вимагає дострокового повернення депонованих коштів, йому виплачується понижений відсоток, розмір якого визначається при внесені депозиту.

6. Вексель – це цінний папір, який підтверджує безумовне грошове зобов’язання сплатити грошову суму, розмір якої визначається векселем. Вексель існує двох видів: простий і переказний.

Емітент векселя називається векселедавець або трасант. Іншою стороною є векселедержатель або кредитор.

Переказний вексель має векселедавця, векселедержателя та платника акцептанта. Емітент не є платником за переказним векселем. Платником є акцептант, але він стає зобов’язаним за векселем у тому випадку, коли на нього переведене зобов’язання і він зробив акцепт (тобто дав згоду). Якщо акцепт не зроблений, то з переказного вексель перетворюється на простий.

Основні характеристики векселя:

1.Завжди виступає у документарній формі, не може переводиться у бездокументарну форму.

2.Вексель завжди абстрактний, оскільки в ньому не вказано з якого зобов’язання він виник.

3.Вексель – це безумовний і безспірний цінний папір, тобто взятий не себе обов’язок оспорювати неможливо, а лише в деяких випадках можливо визнавати вексель недійсним.

4.Векселем завжди підтверджується грошове зобов’язання.

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

5.Вексель має обов’язково містити всі передбачені законом реквізити.

6.З моменту видачі векселя припиняється зобов'язання, з якого виникло вексельне зобов’язання.

Аваль векселя – це вексельна порука. Особа - поручитель іменується авалістом.

Вексель – це єдиний цінний папір, емітентом якого може бути фізична особа. вексель може бути виданий лише за поставлені товари, виконані роботи та послуги. Не можна видавати вексель, коли договір купівлі-продажу укладений, а товар ще не переданий. У тому випадку, якщо вексель все-таки буде виданий, він буде визнаний недійсним. З моменту видачі векселя припиняється грошове зобов’язання, оскільки вексель вважається формою розрахунку.

Гроші за векселем сплачуються лише через банк, готівковий розрахунок не дозволяється.

Вексель передається шляхом індосаменту. Індосамент – це передача права власності за векселем іншій особі. Особи, які стали індосантами несуть солідарну відповідальність з векселедавцем. Для того аби індосант не став зобов’язаною особою за векселем на ньому потрібно робити напис “без обороту на мене”.

Основною умовою векселя є безперервний ряд індосантів.

Для того, аби стягнути з векселедавця борг необхідно вексель опротестувати. Протест за векселем – це підтвердження не оплати векселя. Векселедержатель має звернутися до нотаріуса шляхом пред’явлення векселя. Нотаріус направляє векселедавцю повідомлення про необхідність сплати за векселем. Якщо векселедавець не пред’явить нотаріусу докази оплати, то нотаріус оголошує протест. Після цього нотаріус може зробити виконавчий напис. Виконавчий напис видається нотаріусом, який підтверджує борг за векселем і дає можливість одразу звернутися до державного виконавця.

Нотаріус може відмовити в опротестуванні векселя, у тому випадку, коли порушено строк протесту або порушений безперервний ряд індосантів. У цьому випадку для підтвердження зобов’язання за векселем можливо звернутися з позовом до суду.

Підприємницька діяльність на ринку цінних паперів.

1.Учасники національної депозитарної системи.

2.Реєстратори цінних паперів.

3.Торгівці цінними паперами.

4.Фондова біржа.

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

1. Закон України “Про національну депозитарну систему і особливості обороту цінних паперів в Україні” визначив учасників національної депозитарної системи, які мають право вести облік цінних паперів.

Відповідно до закону існує два рівні депозитарної системи:

1.національний депозитарій і депозитарії;

2.зберігачі.

Національний депозитарій – це акціонерне товариство з часткою державного капіталу, яке встановлює основні стандарти для цінних паперів. Окрім реєстрації випуску цінних паперів в Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку для випуску сертифікатів необхідно зареєструватися в Національному депозитарії. Таким чином Національний депозитарій підтверджує, що цінні папери впущені для обігу. Така реєстрація є платною.

Депозитарії ведуть облік цінних паперів, операції з якими здійснюють зберігачі. Зберігачі цінних паперів ведуть облік операцій з цінними паперами випущеними у бездокументарній формі або знерухомлених. Зберігачі також ведуть облік номінальних держателів акцій, які є торговцями цінних паперів і здійснюють посередницькі операції по цінним паперам.

Реєстратор веде облік цінних паперів, які випущені в документарній формі.

Депозитарії здійснюють два види операцій:

1.облік цінних паперів, що знаходяться на рахунках зберігачів;

2.кліринг – облік розрахунково-залікових операцій.

2.Реєстр цінних паперів (як правило акцій або облігацій) маже вести сам емітент, якщо кількість їх держателів не перевищує 500 осіб, або професійний реєстратор. Дозвіл на ведення власного реєстру видає Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку.

Реєстратор для здійснення своєї діяльності має отримати ліцензію. Реєстраторам заборонено займатися іншими видами підприємницької діяльності (окрім банків). Реєстраторами можуть бути торгівці цінними паперами і банки.

В реєстр вносяться цінні папери, що повністю оплачені. Облік оплати веде емітент цінних паперів.

Реєстратор після кожної операції переходу права власності зобов’язаний видавати сертифікат. Перехід права власності на цінні папери може відбуватися внаслідок укладення договорів або у випадку спадкування. Якщо у реєстратора немає сертифікату, то він видає тимчасове свідоцтво. Також реєстратор зобов’язаний видати виписку з реєстру, яка не вважається документом, що підтверджує право власності на цінні папери. Іменні цінні папери, у разі їх втрати, можуть бути замінені реєстратором.

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

За здійснені послуги реєстратору виплачується винагорода. Реєстратор емітента за свою діяльність грошові кошти не отримує.

Реєстр власників акцій має важливе значення, оскільки лише особи занесені до реєстру, мають право на участь у загальних зборах.

Реєстраторам заборонено вести облік права власності на акції не резидентів, такий облік ведуть зберігачі. При укладені договору з відчуження цінних паперів і однією з сторін є нерезидент, то цінні папери мають бути знерухомленні. Реєстратор може знерухомлювати цінні папери у випадку передачі їх номінальнмому держателю для здійснення операцій на фондовій біржі.

3. Торгівці цінними паперами – це юридичні особи, які мають ліцензію на здійснення посередницьких операцій з продажу або купівлі для наступного продажу цінних паперів, і здійснюють свою діяльність на підставі договору доручення або комісії. Торгівці цінними паперами не мають права займатися іншими видами підприємницької діяльності, окрім банківської. Торгівці цінними паперами можуть бути зберігачами цінних паперів, для чого їм потрібно отримати окрему ліцензію.

На сьогодні за рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, всі операції з цінним паперами, у яких хоча б однією стороною є суб’єкт підприємницької діяльності мають бути здійснені через торгівця. Угода, укладена без торгівця може бути визнана недійсною. Фізичні особи можуть укладати договори з цінними паперами без торгівця. Якщо акціонерне товариство викупає акції у акціонерів, то участь торгівця не є обов’язковою, а при наступному їх продажу така участь є обов’язковою.

4. Фондова біржа – це неприбуткове відкрите акціонерне товариство. Акціонерами такого товариства можуть бути лише торгівці цінними паперами, які є одночасно учасниками фондової біржі. Кількість місці на біржі визначається відповідно до кількості акцій, яким володіє акціонер. Учасники фондової біржі можуть можуть здавати свої місця на фондовій біржі в оренду іншим особам.

На фондові бірж можуть укладатися лише договори купівлі-продажу. На фондовій біржі дозволений оббіг цінних паперів лише у бездокументарній формі. Перед тим як потрапити на фондову біржу цінні папери мають пройти певний відбір, який проводиться самою фондовою біржею. Операції на фондовій біржі проводяться як на аукціоні.

Договори купівлі-продажу цінних паперів оформляються в кінці дня і депозитарій проводить розрахунки по всім операціям.

Кожна біржа має свої правила, в яких описується порядок проведення торгівлі, реєстрації договорів, визначається відповідальність за порушення правил.

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

Для того аби фондова біржа могла здійснювати операції з цінними паперами, вона має бути зареєстрована в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Інвестиційні фонди та довірчі товариства.

1.Інвестиційні фонди.

2.Довірчі товариства.

Інвестиційні фонди здійснюють діяльність по залученню громадських коштів і наступного вкладення їх у цінні папери та нерухомість. Існує два види інвестиційних фондів: корпоративний та пайовий.

Корпоративний фонд – це відкрите акціонерне товариство, яке залучає інвесторів шляхом випуску акцій. Відмінності корпоративного фонду від звичайного відкритого акціонерного товариства полягають у наступному:

1.перша емісія акцій розподіляється виключно серед засновників;

2.у такому акціонерному товаристві не існує виконавчого органу, а управління здійснюється компанією по управлінню активами, яка діє на основі договору і має ліцензію на відповідну діяльність.

3.завжди випускаються прості іменні акції.

4.може здійснювати діяльність пов’язану з вкладенням грошових коштів у цінні папери і у нерухомість.

Для акціонерів інвесторів передбачені пільгові права. Так, товариство зобов’язане на їх вимогу, викупати у них акції, і ціна акцій буде визначатися виходячи з суми чистих активів товариства й частки у статутному капіталі акціонера інвестора. Акціонери - інвестори у випадку ліквідації інвестиційного корпоративного фонду мають переважне право на отримання своїх коштів, а якщо наявних коштів для цього недостатньо, то збитки їм відшкодовуються за рахунок майна засновників.

Пайовий фонд не є юридичною особою – це накопичення грошових коштів. Пайовий фонд створюється торговцем цінними паперами. Інвестори у пайовий фонд залучаються через випуск інвестиційних сертифікатів, емітентом яких є торговець цінними паперами. Такий торговець здійснює діяльність пов’язану з купівлею-продажем цінних паперів і нерухомості, і власником купленого за рахунок грошових коштів інвесторів він не являється.

2. Довірчі товариства створюються лише у формі товариств з додатковою відповідальністю. Всі операції, які здійснює довірче товариство здійснюються від імені довірителя. Особливістю довірчого товариства є те, що операцій від імені товариства здійснюють довірені особи. Довірені

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

особи, як правило є учасниками товариства. Обсяг операцій, які вони здійснюють залежить від розміру вкладу у статутний капітал товариства.

Довірче товариство здійснює такі довірчі операції:

для громадян - збереження та представницькі послуги для обслуговування майна довірителів;

для юридичних осіб - розпорядження майном, агентські послуги, ведення рахунків для власників їх цінних паперів та управління голосуючими акціями, переданими довірчому товариству шляхом участі в загальних зборах акціонерного товариства.

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

Банкрутство.

1.Порушення справи про банкрутство.

2.Проведення зборів кредиторів і створення комітету кредиторів.

3.Арбітражний керуючий, його права.

4.Процедура санації.

5.Процедура ліквідації.

6.Мирова угода.

7.Припинення провадження по справі про банкрутство.

8.Банкрутство фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності

1.Порушити справу про банкрутство мають право кредитори, які:

ØМають безспірне право вимоги. Такими вимогами, є вимоги, які підтверджені виконавчими документами або іншими платіжними документами. До виконавчих документів відноситься виконавчий лист, а до платіжних документів – платіжна вимога, яка виконується у безакцептному порядку (без згоди боржника).

ØВимоги яких виражаються у грошові формі. Якщо боржник не поставив кредитору певні товари, то з такими вимогами кредитор не вправі звернутися з процедурою визнання боржника банкрутом.

ØВимога яких є не меншою від встановленої законом, тобто 300 мінімальних заробітних плат. Для отримання такої суми, кредитори можуть об’єднатися і подати спільну заяву.

Не мають права подавати заяву про порушення провадження про банкрутство: особи, вимоги яких забезпечені заставою (крім випадків коли вартість заставленого майна є меншою ніж сума боргу); особи вимоги яких пов’язані з відшкодуванням збитків завданих життю і здоров’ю особи; учасники або засновники по відношенню до юридичної особи.

До вимог включаються лише основний борг, не включаючи суми неустойки.

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

Кредитори поділяються на два види:

1.Конкурсні – це ті, у яких вимоги виникли до порушення справи про банкрутство.

2.Поточні – це ті кредитори, у яких вимоги виникли, після порушення справи про банкрутство на стадії санації чи ліквідації.

Банкрутом може бути визнано: юридичну особу суб’єкта підприємницької діяльності, споживчі товариства, благодійні фонди, фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності.

Справи про банкрутство розглядаються господарськими судам за місцем знаходження боржника. Заяву про порушення справи про банкрутство може подати сам боржник. Така заява не є позовом.

Не можуть визнаватися банкрутом: казенні підприємства, державні підприємства, які включені до списку товариств, що не можуть бути приватизовані, а також підприємства, які включенні місцевою радою до спуску таких, що не можуть бути визнані банкрутом. На сьогодні накладено на визнання банкрутом державних підприємств взагалі.

Вимоги до змісту заяви встановлюються законом “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Після подання заяви, суд може: відмовити у прийнятті заяви, повернути заяву або порушити справу про банкрутство.

У разі порушення справи про банкрутство, спочатку проводиться підготовче засідання, про що суд приймає ухвалу. У підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника.

З метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника суддя у підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати до офіційних друкованих органів у десятиденний строк за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство. У тому випадку, якщо заявник у десятиденний термін не публікує таке оголошення суд може залишити заяву без розгляду.

Кредитори, які мають вимоги до боржника повинні подати дві заяви: одну до суду, а іншу боржнику. Спочатку заява розглядається боржником (уповноваженою особою) і розпорядником майна. Вони разом формують реєстр кредиторів, вимоги яких вони визнають і список відхилених вимог. У суді розглядаються тільки вимоги, які відхилені боржником.

Далі у суді проводиться попереднє засідання, на якому виноситься ухвала про затвердження реєстру боржників.

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

2. Для того аби захистити свої інтереси кредитори проводять збори кредиторів. Основним завданням зборів кредиторів є обрання комітету кредиторів. Комітет кредиторів має вирішити наступні завдання:

1.питання щодо санації;

2.можливість укладення мирової угоди;

3.при необхідності може подати клопотання про зміну арбітражного керуючого.

Кількість голосів у кредиторів на зборах визначається розміром їм вимог. Суд не зобов’язаний приймати рішення комітету і може їх відхилити.

3. Арбітражним керуючим може бути фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності, яка отримала відповідну ліцензію. Арбітражний керуючий може бути розпорядником майна, санатором або ліквідатором.

Основною функцією арбітражного керуючого, як розпорядника майна є контроль за виконавчим органом, щодо розпорядження ним майном боржника. Він має скликати збори кредиторів. Арбітражний керуючий не може бути заінтересованою особою по відношенню до боржника або кредиторів.

Після порушення справи про банкрутство можливі наступні випадки:

1.визнання боржника банкрутом і його ліквідація;

2.санація боржника.

3.укладення мирової угоди.

4.Санація – це фінансове оздоровлення боржника. Законом передбачений не вичерпний список способів санації. Зокрема, санація може здійснюватися шляхом продажу частини майна, реструктутризацї, переведення боргу на третіх осіб, залучення додаткових інвестицій.