підприємницьке право

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

Приймаючи рішення про санацію, суд виносить ухвалу. В ухвалі призначається керуючий санацією, до нього переходять всі права пов’язані з управлінням юридичною особою. Санатор має право:

1.розпоряджатися майном боржника;

2.подавати позови про визнання угод укладених боржником недійсними.

Санатор прийняти в господарське відання майно боржника. Однак це не означає, що у санатора виникають речові права на майно боржника. Санатор відкриває спеціальний рахунок в банку для розрахунків з кредиторами, здійснює організацію ведення бухгалтерського обліку, здійснює заходи, щодо стягнення дебіторської заборгованості, розробляє план санації.

Санатор подає комітету кредиторів звіт про свою діяльність. Комітет може відхилити його звіт.

У випадку, якщо суд винесе ухвалу про затвердження звіту санатора, справа про банкрутство припиняється. Якщо ж звіт не буде затверджений, то поновлюється справа про банкрутство і починається процедура ліквідації.

5. Процедура ліквідації може бути назначена одразу ж після того, як буде затверджений список кредиторів, або після процедури санації чи мирової угоди. Суд виносить постанову про визнання боржника банкрутом. Далі у засобах масової інформації робиться повідомлення про визнання особи банкрутом.

Ліквідацію проводять арбітражний керуючий (ліквідатор) і арбітражна комісія. Закон не виділяє окремо компетенцію комісії і керуючого.

Ліквідатор має оцінити майно боржника, провести його продаж, погасити заборгованість перед кредиторами, затвердити ліквідаційний баланс (остаточно затверджується судом).

Якщо після прийняття балансу, у боржника залишаються кошти, які дають можливість йому продовжувати свою діяльність господарський суд може припинити справу про банкрутство.

Розрахунки з кредиторам проводяться відповідно до встановлених законом черг. Вимоги наступної черги можуть бути задоволені лише у випадку повного задоволення вимог попередньої черги. Учасники та члени юридичної особи не входять до жодної з черг, а їхні вимоги задовольняються після задоволення вимог всіх кредиторів.

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

6. Мирова угода – це договір, який може бути укладений на будь-якій стадії провадження про банкрутство. Він підписується від імені кредиторів комітетом кредиторів і відповідним керівником підприємства або арбітражним керуючим. Так мирова угода є договором, відповідно вона може бути розірвана або визнана судом недійсною.

У мировій угоді вирішуються питання про прощення боргу, розстрочку або відстрочку сплати боргу. Борг, який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, визнається безнадійним та списується. Мирова угода має бути затверджена судом.

Мирова угода може бути розірвана, якщо не виконуються її умови. Мирова угода може бути визнана недійсною у всіх випадках, передбачених для цивільних угод. Якщо мирова угода розірвана або визнана недійсною, то відновлюється провадження про банкрутство і починається процедура ліквідації.

Після укладення мирової угоди керівництво юридичною особою переходить до керівника підприємства.

7.Провадження у справі про банкрутство припиняється:

1.якщо боржник не включений до державного реєстру суб’єктів підприємницької діяльності;

2.якщо заява подана до юридичної особи, яка ліквідується або реорганізується, за винятком перетворення;

3.якщо затверджений звіт керуючого санацією;

4.якщо укладена мирова угода;

5.якщо затверджений звіт ліквідатора і залишається майно, яке дає можливість для продовження підприємницької діяльності.

6.у випадку задоволення вимог кредиторів.

8.Фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності може бути визнана банкрутом. Однак щодо фізичних осіб не може проводитися процедура ліквідації, санації. Фізичні особи у майбутньому можуть продовжувати підприємницьку діяльність, оскільки після закінчення провадження у справі про банкрутство фізичні особи не виключаються з реєстру суб’єктів підприємницької діяльності.

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

Оренда державного і комунального майна.

1.Поняття, об’єкти і суб’єкти оренди державного і комунального майна.

2.Порядок укладення і суттєві умови договору оренди.

3.Припинення договору оренди.

1.Оренда державного і комунального майна – це перш за все організаційні відносини пов’язані

зукладенням договору оренди державного й комунального майна. Особливістю оренди державного і комунального майна є те, що для укладення договору оренди необхідно провести визначенні законодавством дії. До таких дій відносяться:

1.Оцінка майна, що передається в оренду. Порядок проведення оцінки майна визначається Кабінетом Міністрів України.

2.До укладення договору оренди необхідно провести розрахунок орендної плати.

Закон “Про оренду державного і комунального майна” передбачає спеціальний порядок прийняття рішення про укладення договору оренди. Цей особливий порядок обумовлений тим, що державне і комунальне майно відноситься до публічної форми власності і управління такою власністю здійснюється органами державної влади й органами місцевого самоврядування, які не є власниками цього майна. Тому існує система узгоджень передачі майна в оренду.

Об’єктами оренди можуть бути:

1. Цілісний майновий комплекс державного чи комунального підприємства або їх структурних підрозділів. ЦК передбачає. Що об’єктом права власності є підприємство, як єдиний майновий комплекс. Однак до закону поки що не були внесені зміни, і тому об’єктом оренди є цілісний майновий комплекс.

Після прийняття рішення про передачу в оренду структурного підрозділу цілісного майнового комплексу, на його базі створюється державне чи комунальне підприємство, і лише після цього укладається договір оренди, об’єктом якого є цілісний майновий комплекс підприємства.

2.Нерухомість та інше індивідуально визначене майно .

3.Майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Не може бути об’єктом договору оренди:

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

1.Цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів, що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою статті 4 Закону України "Про підприємництво".

2.Цілісні майнові комплекси казенних підприємств.

Суб’єктами оренди є:

1.Орендодавець:

ØДержавні і комунальні підприємства можуть можуть бути орендодавцями індивідуально визначеного майна, об’єктів нерухомості площею до 200 м2 , а з дозволу органів Фонду державного майна України або органів місцевого самоврядування уповноважених здійснювати управління щодо цілісних майнових комплексів підприємств, і нерухомого майна площею понад 200 м2 та цілісних майнових комплексів підприємств.

ØФонд державного майна України може бути орендодавцем, щодо цілісних майнових комплексів підприємства, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

ØВерховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, щодо майна, яке належить до комунальної власності.

2.Орендарі:

ØГосподарські товариства створені членами трудового колективу державного чи комунального підприємства або їх, структурного підрозділу. До 1995 року для оренди цілісних майнових комплексів державних і комунальних підприємств створювалася організація орендарів, юка була юридичною особою. Вона діяла на підставі положення, і не була суб’єктом підприємницької діяльності. Основною задачею такої організації було укладення договору оренди і договорів пов’язаних із приватизацією. Тому при оренді фактично існувало дві юридичні особи: організація орендарів і саме господарське товариство. Ліквідувати організацію орендарів неможливо було, оскільки в цьому випадку договір оренди державного і комунального майна втратив би свою чинність, оскільки не існує правонаступництва.

ØІнші юридичні особи.

ØФізичні особи суб’єкти підприємницької діяльності можуть бути суб’єктами оренди державного й комунального майна, фізичні особи, що не є суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути орендарями лише комунального майна.

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

2. Порядок укладення договору залежить від об’єкту оренди:

1. Договір оренди індивідуально визначеного мана укладається безпосередньо державним чи комунальним підприємством.

2. Договір оренди нерухомості площею до 200 м2 має укладатися за згодою Фонду державного майна України (щодо розміру орендної плати), а площею більше 200 м2 за згодою Фонду державного майна України або органу місцевого самоврядування.

3.Порядок оренди цілісного майнового комплексу підприємства:

Ініціатива щодо оренди може виходити як від трудового колективу так і від інших осіб. Якщо ініціатором є не трудовий колектив, то віно має бути повідомлений про наявність такої ініціативи. Відповідно трудовий колектив протягом 15 днів, після надходження такого повідомлення може прийняти рішення про створення юридичної особи і оренду цілісного майнового комплексу підприємства.

Заява про оренду має бути подана до органу, який приймає рішення про оренду цілісного майнового комплексу підприємства. Орендодавець надсилає копії матеріалів органу, який уповноважений вправляти відповідним майном. Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про можливість оренди та умови договору оренди.

Крім договору оренди укладається також договір купівлі-продажу оборотних засобів, матеріальних засобів виробництва, а на грошові кошти і цінні папери договір кредиту.

Стаття 15 закону “Про оренду державного і комунального майна” зазначає: орендар стає правонаступником прав та обов'язків підприємства відповідно до договору оренди, а у разі оренди цілісного майнового комплексу структурного підрозділу - також правонаступником прав та обов'язків підприємства, пов'язаних з діяльністю цього структурного підрозділу.

Суттєвими умовами договору оренди державного і комунального майна є:

Øоб'єкт оренди;

Øтермін, на який укладається договір оренди;

Øорендна плата з урахуванням її індексації;

Ø порядок використання амортизаційних відрахувань;

Ø відновлення орендованого майна та умови його повернення;

Øвиконання зобов'язань;

Øвідповідальність сторін;

Øстрахування орендарем взятого ним в оренду майна;

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

Ø обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

3. Договір оренди державного чи комунального майна може бути припинений за згодою сторін, у разі закінчення строку на який він був укладений, приватизації об’єкта оренди орендарем, загибелі об’єкта оренди (фізичної особи) і ліквідації юридичної особи, за відсутності правонаступників.

Одностороння відмова від договору оренди не допускається.

У разі припинення договору оренди орендар зобов’язати повернути орендоване майно орендодавцю, а якщо було допущено погіршення стану цього майна, то відшкодувати завдані збитки. Орендар може залишити собі зроблені ним поліпшення орендованого майна, якщо вони можуть бути відокремлені без заподіяння йому шкоди.

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

Корпоратизація і приватизація.

1.Поняття корпоратизації державних підприємств.

2.Поняття і цілі приватизації.

3.Суб’єкти, об’єкти порядок і способи приватизації.

Законодавчі акти:

-Закон України “Про приватизацію державного майна”

-Закон України “Про приватизацію невеликих державних підприємств”

-Указ Президента України “Про корпоратизацію підприємств”

-Положення “Про порядок корпоратизації підприємств”

1.Корпоратизація - це перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство, у якому 100 % акцій належить державі. Процес корпоратизації зумовлений прийняттям нового ЦК і послідовного втілення концепції існування лише господарських товариств, як суб’єктів підприємницької діяльності а не держави і комунальних підприємств.

Особливостям відкритого акціонерного товариства створеного у процесі корпоратизації є:

1.У ньому не існує засновницького договору, оскільки одноособовим засновником є орган державного управління.

2.Відкрита підписка на акції не проводиться.

3.Оплата акцій також не проводиться, статутний капітал формується за рахунок майна підприємства.

4.Не існує такого органу управління, як загальні збори акціонерів. Функції загальних зборів виконує орган управління державним майном.

5.Обов’язковим органом є наглядова рада, її членами як правило є члени трудового колективу.

Після прийняття рішення про корпоратизацію, акції створеного акціонерного товариства передаються у відання Фонду державного майна України. Для корпоратизованих підприємств встановлюється таки же режим розпорядження майном, як і для державних підприємств.

Майно корпоратизованого підприємства не є державною власністю, а є приватною власністю цього підприємства.

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

2. Приватизація – це відчуження державного чи комунального майна на користь юридичних чи фізичних осіб. Процес приватизації мав на Україні три етапи:

1.На першому етапі переважне право на приватизацію мали члени трудового колективу в особі товариства покупців, організації орендарів.

2.На другому етапі приватизація йшла через сертифікатні аукціони, шляхом вкладення громадянами України своїх приватизаційних сертифікатів. Сертифікатний аукціон – це спеціально створена юридична особа, яка організовує продаж акцій відкритих акціонерних товариств у процесі приватизації.

3.Грошова приватизація.

Об’єктами приватизації можуть бути:

1.Цілісні майнові комплекси підприємств.

2.Об’єкти незавершеного будівництва, які не можна віднести до індивідуально визначеного майна, оскільки тут відсутній об’єкт нерухомості.

3.Корпоративні права, акції, частки, паї.

4.Індивідуально визначене майно.

Не підлягають приватизації:

ØКазенні підприємства

ØОб’єкти, які підтримують обороноздатність країни.

ØНаціональна академія наук України

Верховна Рада України може встановлювати перелік підприємств, які не підлягають приватизації.

Суб’єктами приватизації є: покупці, продавці, посередники.

Продавцями можуть бути: органи приватизації, Фонд державного майна України. Покупцями можуть бути: фізичні і юридичні особи, за виключенням юридичних осіб, у статутному капіталі яких частка держави становить більше 25 %, а також робітників органів приватизації. Посередники: інвестиційні фонди і довірчі товариства. Інвестиційні фонди купують майно на своє ім’я, а довірчі товариства діють від імені довірителя, тому все придбане майно є власністю довірителя.

Державна програма приватизації - приймається Верховною Радою, і має своїм основним завданням виділити окремі об’єкти приватизації, поділити їх на групи і у залежності від цього визначити способи приватизації. Якщо програма приватизації на наступний період не прийнята, то діє програми прийнята на попередній період.

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

Договір про приватизацію має бути посвідчений нотаріально і зареєстрований в органах приватизації.

Розрізняють наступні способи приватизації:

1.Викуп майна.

2.Конкурс:

ØКомерційний (право на приватизацію отримує той, хто заплатить більше грошей);

ØНе комерційні (право на приватизацію отримає той, хто запропонує оптимальний план розвитку підприємства).

3.Проведення аукціону.

4.Акціонування – продаж акцій відкритих акціонерних товариств, які створені шляхом реорганізації державних підприємств. Переважне право купівлі мають члени трудового колективу такого підприємства.

5.Приватизація майна, переданого в оренду.

6.Об’єкти незавершеного будівництва можуть бути продані як окремі матеріали так і як цілі об’єкти.

Київський університет права НАН України – Підприємницьке право

Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

1.Валютне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

2.Основні питання здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

3.Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

4.Розрахунки у зовнішньоекономічній діяльності.

Нормативні акти:

-Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність”

-Закон України “Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності”

-Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”

-Декрет Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”

1.Правове регулювання валютного обігу і зовнішньоекономічної діяльності пов’язане з захистом внутрішнього і зовнішнього суверенітету держави. Ціллю такого регулювання є захист своєї валюти і досягнення того, аби вона дійсно була засобом розрахунку на території держави.

У 1993 р. з метою зміцнення валюти України і здійснення заходів для заборони обігу іноземної валюти було прийнято Декрет Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Декрет визначив поняття валютних цінностей, іноземної валюти, платіжних документів. Валюта

– це певні грошові знаки, монети, які виступають засобом платежу на певній території, платіжні документи, цінні папери (акції та облігації та векселі).

Єдиним засобом платежів в Україні є гривня. Всі розрахунки між резидентами на території України проводяться в гривнях, а розрахунки між резидентами і не резидентами у конвертованій валюті (за винятком країн СНД). Всі розрахунки між резидентами і не резидентами мають здійснюватися через банківські установи. Тому від не резидентів не можна отримувати при розрахунку гривні, а також проводити готівковий розрахунок. Грошові кошти, що вносяться в