1.7. Державний нагляд за оп

Відповідно до ст. 38 ЗУ “Про охорону праці” державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про ОП здійснюють:

– Державний департамент промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за ОП); – Спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки; – Органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства надзвичайних ситуацій (МНС); – Органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби МОЗ України (спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці). У складі Державного департаменту промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду створено територіальні управління та підпорядковані їм інспекції, що діють за галузевим принципом або видами нагляду. Посадові особи органів державного нагляду за ОП (інспектори) мають право: – безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про ОП, одержувати від роботодавця необхідні пояснення, матеріали та інформацію з даних питань; – надсилати керівникам підприємств і їх посадовим особам, керівникам місцевих Рад народних депутатів, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади обов’язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків у галузі ОП; – зупиняти експлуатацію виробництв, цехів, дільниць, робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог щодо ОП, які створюють загрозу життю або здоров’ю працівників; – притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про ОП; – надсилати роботодавцям, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати в необхідних випадках матеріали органам прокуратури про притягнення до кримінальної відповідальності.

1.8. Громадський та відомчий контроль за дотриманням законодавства про охорону праці Громадський контроль відповідно до ст. 41 ЗУ “Про охорону праці” здійснюють: – трудові колективи через обраних ними уповноважених; – професійні спілки – в особі своїх виборних органів і представників: – Федерація профспілок України; – обласні об’єднання профспілок; – місцеві комітети профспілок; – цеховий комітет профспілки; – громадський (суспільний) інспектор з ОП. Відомчий контроль здійснюють: – міністерства цієї галузі; – головне управління; – трести; – власники виробництв; – спеціаліст з питань ОП (інженер з ТБ); – начальники цехів; – майстри; Керівники виробництв здійснюють контроль за станом ОП і ТБ один раз у місяць через своїх заступників, або спеціалістом з питань ОП. Начальник цеху або його заступник – 2 рази в місяць. Майстри – щоденно перед початком роботи. 1.9. Організація служби ОП на підприємстві Згідно з Законом України “Про охорону праці” ст. 15, служба ОП створюється роботодавцем або уповноваженим ним органом на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання НВ, професійним захворюванням і аваріям під час праці. На підприємствах виробничої сфери з кількістю працівників до 50 осіб (невиробничої сфери – до 100 осіб та навчальних закладах) функції служби ОП виконують особи, котрі пройшли перевірку знань з ОП, тобто з відповідною підготовкою за сумісництвом. На підприємствах (у виробничих і науково-виробничих об’єднаннях) при чисельності працівників від 51 до 500 осіб включно (невиробнича сфера, зокрема навчальні заклади від 101 до 500 осіб) таку службу повинен представляти один спеціаліст з ОП з інженерно-технічною освітою та стажем роботи за профілем виробництва не менше трьох років. На підприємствах, де використовуються вибухові матеріали або сильнодіючі отруйні речовини, в такій службі повинно бути двоє спеціалістів. При кількості працівників більше 500 осіб виробничої і невиробничої сфери створюється самостійний структурний підрозділ служби ОП (тобто група спеціалістів). Розрахунок чисельності працівників відділу служби ОП здійснюється за формулою ,                                                     (1.1) де М – чисельний склад підрозділу служби ОП на підприємстві; Рcр – середньо­спискова чисельність працівників на підприємстві; Ф – ефективний річний фонд робочого часу спеціаліста з ОП; Ф=1820 год у році; Кв – коефіцієнт, що враховує шкідливість та небезпечність виробництва:

,                                                   (1.2)

де Ра – чисельність працівників з шкідливими речовинами; Рв – чисельність працівників на роботах з підвищеною небезпекою. Приклад. На підприємстві працює 700 осіб з них 400 – з шкідливими речовинами і 300 осіб на роботах з підвищеною небезпекою.  ос.

 Охорона праці жінок Конституція України закріпила рівність прав жінки і чоловіка. Відповідно до ст. 174 КЗпП забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, обмеження праці жінок у нічні години. (Постанова Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 №381). Забороняється залучати жінок для підіймання вантажу, маса якого перевищує встановлені для жінок норми.  Міністерством охорони здоров’я України 10.12.1993 р. видано наказ № 241, яким встановлено граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками: – підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до двох разів на годину) – 10 кг; – підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни до –      7 кг. Сумарна вага вантажу, який переміщається протягом кожної години робо­чої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні – 350 кг, з підлоги – 175 кг. Залучення жінок до робіт у нічні години обмежується згідно з ст. 175 КЗпП. Жінкам надаються відпустки по вагітності і пологах тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 – після пологів (у разі ускладнених пологів 70 календарних днів). Згідно з ст. 181 КЗпП надається частково оплачувана відпустка до трьох років та додаткова неоплачувана відпустка по догляду за дитиною до 6-ти років без оплати. Час при відпустках зараховується в безперервний стаж. Відповідно до ст. 19 ЗУ “Про відпустки”, жінці, котра працює і має двох і більше дітей віком до 15-ти років або дитину-інваліда, за її бажанням надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних. 1.13. Охорона праці неповнолітніх Держава враховує певні фізичні, фізіологічні та інші особливості неповнолітніх і виявляє турботу про здоров’я молодого покоління. Законодавчо це закріплено в ст. 43 Конституції України. Законом України про ОП (ст. 11) забороняється застосовувати працю неповнолітніх на важких роботах або з небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. МОЗ України видано наказ від 31.03.1994 р. №46, який затверджує перелік цих робіт. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми затверджено наказом МОЗ України від 22.03.1996 р. №59. Неповнолітніми вважаються особи віком від 14 до 18 років. Неповнолітніх віком від 14 до 15 років приймають на роботу за узгодженням з місцевим комітетом, батьками, міліцією, школою (ст. 188 КЗпП). Тривалість робочого дня – 24 год на тиждень для неповнолітніх від 14 до 16 років, а для неповнолітніх віком від 16 до 18 років – тривалість 36 год у тиждень (тобто неповний робочий день). Відпустка тривалістю 30 календарних днів надається тільки влітку (ст. 195 КЗпП). Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, понаднормових та робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП). Попередній медичний огляд і надалі до досягнення 21 року неповнолітні щороку підлягають обов’язковому медичному огляду (ст. 191 КЗпП). Звільнення неповнолітніх з ініціативи роботодавця або уповноваженим органом допуска­ється тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх (ст. 198 КЗпП).

1.14. Відповідальність працівників за порушення законодавства з охорони праці Відповідно до ст. 44 Закону України про ОП за порушення законодавчих та інших нормативних актів про ОП, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за ОП, професійних спілок винних працівників притягують до адміністративної, дисциплінарної, матеріальної, кримінальної відповідальності.  Адміністративнувідповідальність накладають на посадових осіб, винних у порушеннях законодавства про ОП у вигляді грошового штрафу. Штраф накла­дають інспектори обласних рад профспілок і відповідних служб державного нагляду. Адміністративній відповідальності підлягають особи віком не менше 16р.  Дисциплінарнавідповідальність полягає у накладенні дисциплінарних стягнень, передба­чених чинним законодавством на робітників та ІТП. Відповідно до ст. 147 КЗпП встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, пониження в посаді, переведення на нижче оплачувану роботу на термін до трьох місяців, можливе звільнення. Право накладати дисциплінарні стягнення на працівників має орган, який користується правом прийняття на роботу цього працівника. Дисциплінарне стягнення можна накладати за ініціативою органів, що здійснюють державний і громадський контроль за ОП. При обранні дисциплінарного стягнення необхідно врахувати ступінь важкості вчиненого проступку і заподіяної ним шкоди, обставини, за яких вчинено поступок, попередню роботу працівника. Матеріальнавідповідальність включає відповідальність як працівника, так і роботодавця. У ст. 130 КЗпП зазначається, що працівник несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству (установі) через порушення покладених на них обов’язків, зокрема і внаслідок порушення правил ОП. Матеріальна відповідальність встановлюється лише за пряму дійсну шкоду і за умови, що така шкода заподіяна підприємству (установі) винними противоправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність обмежується певною частиною заробітку працівника і не перевищує 1/3 місячної заробітної плати. До збитків у зв’язку з порушеннями законодавства про ОП можуть входити відшкодування потерпілому втраче­ного заробітку, одноразова допомога, додаткові витрати на лікування, протезування, а також витрати на поховання, одноразова допомога на сім’ю та на утриманців. Кримінальнавідповідальність настає, якщо порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про ОП створило небезпеку для життя або здоров’я громадян. Суб’єктом кримінальної відповідальності з питань ОП може бути будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності. Кримінальна відповідальність визначається у судовому порядку (0,5 – 8 років позбавлення волі). 1.15. Навчання з питань охорони праці Є такі форми навчання з питань ОП і ТБ: курсове, спеціальне, інструктивне. Курсове навчання для ІТП буває планове, позапланове. Спеціальне навчання для працівників, котрі працюють на виробництвах з підвищеною небезпекою. Після навчання проводиться іспит і видається посвідчення. Навчання та систематичне підвищення рівня знань працівників, населення України з питань ОП – один з основних принципів державної політики в галузі ОП, фундаментальна основа безпеки праці та необхідна умова удосконалення управління ОП і забезпечення ефективної профілактичної роботи щодо запобігання аваріям і травматизму на виробництві. Основним нормативним актом, що встановлює порядок та вид навчання, а також форми перевірки знань з ОП, є “Типове положення про навчання з питань ОП” від 26.01.2005. Цей нормативний документ, спрямований на реалізацію в Україні системи безперервного навчання з питань ОП, яка проводиться з працівниками під час трудової діяльності, а також з учнями, вихованцями та студентами закладів освіти. Відповідають за дотримання навчальних планів і програм навчання з питань ОП, використання в повному обсязі відведеного для цього навчального часу, якість навчання в закладах освіти працівників, студентів, учнів та вихованців керівники відповідних закладів освіти. Контроль за дотриманням Типового положення про навчання з ОП здійснюють органи державного нагляду за ОП та служба ОП центральних та місцевих органів виконавчої влади.

 Фінансування заходів з охорони праці Відповідно до статті 19 Закону України про ОП фінансування заходів з ОП здійснюються роботодавцем. Працівник не несе жодних витрат на заходи щодо ОП. Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах, що виділяються окремим порядком.  Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції.  На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.  Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України. 

Відповідно до ст. 21 Закону України „Про охорону праці" фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці. На підприємствах, в галузях, на регіональному та державному рівні створюються фонди охорони праці відповідно до Положення про державний, галузеві, регіональні фонди охорони праці та фонди охорони праці підприємств (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09. 03. 1999 р. № 335).

Управління державним фондом охорони праці здійснює Держнаглядохоронпраці. Кошти державного фонду охорони праці використовуються на виконання національної програми покращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також інших найважливіших робіт з охорони праці відповідно до переліку заходів, що можуть здійснюватись за рахунок фондів охорони праці.

Управління галузевими фондами охорони праці здійснюється міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, концернами, корпораціями, іншими об'єднаннями, що створені за галузевим принципом та здійснюють координацію діяльності підприємств з питань охорони праці. Кошти галузевих фондів використовуються на виконання, погоджених з Держнаглядохоронпраці, галузевих програм, покращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища,-а також інших найважливіших робіт відповідно до визначеного переліку.

Управління регіональними фондами охорони праці здійснюється Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Кошти регіональних фондів використовуються на виконання погоджених з територіальними органами Держнаглядохоронпраці регіональних програм покращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також інших найважливіших робіт відповідно до визначеного переліку.

Власники підприємств або уповноважені ними органи визначають порядок управління фондами підприємств, призначають відповідальних за це осіб. Кошти фондів підприємств використовуються на виконання комплексних заходів, що забезпечують досягнення встановлених нормативів з охорони праці, а також на подальше підвищення рівня охорони праці на виробництві відповідно до визначеного переліку.

Держнаглядохоронпраці здійснює загальний контроль за надходженням і витрачанням за призначенням коштів фондів.

Державний, галузеві, регіональні фонди і фонди підприємств формуються за рахунок:

—  добровільних перерахувань підприємств з прибутку, що залишається у їх розпорядженні;

—  коштів підприємств, повернених за отриману раніше допомогу на становлення і розвиток спеціалізованих виробництв, науково-технічних центрів, творчих колективів та експертних груп, якщо це передбачено умовами угоди про їх надання;

—  коштів інших фондів, громадських організацій, що надійшли в порядку надання допомоги, а також інших надходжень.

Крім того, до державного, галузевих і регіональних фондів спрямовуються кошти, одержані від застосування до підприємств штрафів за порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, нещасні випадки на виробництві та випадки професійних захворювань, що сталися з вини "підприємств, а також штрафів, накладених на посадових осіб і працівників, винних. Кошти від оплати вищезгаданих штрафів перераховуються підприємствами до державного фонду в розмірі 50% загальної суми штрафу, до галузевого та регіонального фондів — по 25%. Відповідальність за перерахування коштів до відповідних фондів покладається на власників підприємств або уповноважені ними органи.

Стаття 19. Фінансування охорони праці

Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.  Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах.  Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції.  На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.  Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ПО РОЗРОБЦІ ІНСТРУКЦІЙ З ОХОРОНИ ПРАЦІ

 

Інструкція з охорони праці є важливим документом, що регламентує діяльність працівників будь-якого підприємства. Особливе положення інструкцій з охорони праці в регулюванні трудової діяльності закріплено законодавчо. У відповідності зі статтею 212 Трудового кодексу України, роботодавець зобов'язаний забезпечити розробку й твердження правил і інструкцій з охорони праці для працівників з урахуванням думки виборного органа первинної профспілкової організації, або іншим уповноваженого працівниками органа.

Порядок розробки інструкцій з охорони праці встановлюється Методичними рекомендаціями з розробки інструкцій з охорони праці, затвердженим Міністерством праці й соціального розвитку України 13 травня 2004 р. (далі по тексту «Методичні рекомендації…»)... Відповідно до них, інструкція з охорони праці для працівника розробляється, виходячи з його посади, професії або виду виконуваної роботи, на основі міжгалузевої, або галузевої типової інструкції з охорони праці, вимог безпеки, викладених в експлуатаційній, і ремонтній документації організацій-виготовлювачів устаткування, а також у технологічній документації організації з урахуванням конкретних умов виробництва. Ці вимоги викладаються стосовно до посади, професії працівника або виду виконуваної роботи.

Як бачимо, за основу при розробці інструкції варто брати відповідну типову інструкцію з охорони праці. Типові інструкції діляться на міжгалузеві й галузеві. Міжгалузеві типові інструкції розробляються й затверджуються Мінпраці України, галузеві – федеральними органами виконавчої влади за узгодженням з Мінпраці України. Приклади типових інструкцій: міжгалузеві – «Міжгалузева типова інструкція з охорони праці при роботі ручним електроінструментом», «Міжгалузеві типові інструкції з охорони праці для працівників роздрібної торгівлі»; галузеві – «Типова інструкція з охорони праці при роботі на фрезерних верстатах», «Типові інструкції з охорони праці для поліграфічних підприємств». Тексти типових інструкцій для більшості розповсюджених посад і видів робіт сьогодні легко знайти в книжкових, і періодичних виданнях, а також у мережі Інтернет. Якщо ж для певної посади або виду робіт типова інструкція відсутня, то при складанні інструкції з охорони праці необхідно опиратися на міжгалузеві або галузеві правила по охороні праці.

Інструкція з охорони праці визначає порядок і умови безпечного виконання роботи. У ній відбиваються вимоги по безпеці експлуатації встаткування, безпечному виконанню технологічних процесів і по загальних питаннях умов праці. Інструкція повинна бути конкретна, і повністю охоплювати комплекс питань, що забезпечують безпеку праці на робочому місці. У неї не слід включати вимог, не пов'язаних з питаннями охорони праці, а також слів, що підкреслюють значення окремих вимог, наприклад: «категорично», «неухильно», «строго» і т.п., тому що всі вимоги інструкцій є однаковою мірою обов'язковими для виконання. Інструкція повинна мати наскрізну нумерацію включених у неї пунктів. Матеріал варто розташовувати послідовно відповідно до ходу виробничого процесу, і формулювати всі положення чітко, дохідливо, з конкретними вказівками способів безпечного виконання робіт.

 

В інструкцію з охорони праці рекомендується включати наступні розділи: 1. Загальні вимоги безпеки.  2. Вимоги безпеки перед початком роботи.  3. Вимоги безпеки під час роботи.  4. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях.  5. Вимоги безпеки по закінченні роботи.

У першому розділі описуються:  1.  умови допуску працівників до роботи (вік, підлога, стан здоров'я, проведення інструктажів            і т.п.);  2.  вказівки про необхідність дотримання правил внутрішнього розпорядку;  3.  вимоги по виконанню режимів праці й відпочинку;  4.  перелік небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які можуть впливати на працівника  в процесі роботи;  5.  перелік спецодягу, спецвзуття й інших засобів індивідуального захисту, видаваних відповідно до встановлених норм, із вказівкою позначень державних, галузевих стандартів або технічних умов на них;  6.  вимоги по забезпеченню пожаро- і взрывобезопасности;  7.  порядок повідомлення адміністрації про випадки травмування працівника й несправності встаткування, пристосувань і інструмента;  8.  вказівки по наданню першої (доврачебной) допомоги;  9.  правила особистої гігієни, які повинен знати й дотримувати працівник при виконанні роботи.

 

У розділ «Вимоги безпеки перед початком роботи» рекомендується включати:  1.  порядок підготовки робочого місця, засобів індивідуального захисту;  2.  порядок перевірки справності встаткування, пристосувань і інструмента, огороджень,              сигналізації, блокувальних і інших пристроїв, захисного заземлення, вентиляції, місцевого висвітлення й т.п.;  3.  порядок перевірок вихідних матеріалів (заготівлі, напівфабрикати);  4.  порядок прийому й передачі зміни у випадку безперервного технологічного процесу й роботи встаткування.

У розділі «Вимоги безпеки під час роботи» рекомендується передбачати:  1.  способи й прийоми безпечного виконання робіт, використання технологічного встаткування, транспортних засобів, вантажопідйомних механізмів, пристосувань і інструментів;  2.  вимоги безпечного обігу з вихідними матеріалами (сировина, заготівлі, напівфабрикати);  3. вказівки по безпечному змісту робочого місця;  4.  дії, спрямовані на запобігання аварійних ситуацій;  5.  вимоги, пропоновані до використання засобів індивідуального захисту працівників.

У розділі «Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях» рекомендується викладати:  1. перелік основних можливих аварійних ситуацій і причини, їх зухвалі;  2. дії працівників при виникненні аварій;  3. дії по наданню першої допомоги потерпілим.

У розділі «Вимоги безпеки по закінченні робіт» рекомендується відбивати:  1.  порядок відключення, зупинки, розбирання, очищення й змащення встаткування, пристосувань, машин, механізмів і апаратур;  2. порядок збирання відходів, отриманих у ході виробничої діяльності;  3.  вимоги дотримання особистої гігієни;  4.  порядок повідомлення керівника робіт про недоліки, що впливають на безпеку праці, виявлених під час роботи.

Текст інструкції повинен бути коротким, чітким, що не допускає різних тлумачень. Кожний пункт інструкції повинен містити повністю закінчену думку по конкретному питанню без продовження її висвітлення в інших пунктах. Інструкція не повинна містити посилань на які-небудь нормативні документи (крім посилань на інші інструкції для працівників, що діють на даному підприємстві). Вимоги нормативних документів відтворюються в інструкціях тільки у вигляді тексту, а не посилання. Для наочності окремі вимоги інструкції можуть бути проілюстрованими малюнками, схемами або кресленнями, що пояснюють зміст вимог.

Застосовувані в інструкціях терміни повинні відповідати загальноприйнятій термінології. При застосуванні невстановлених термінів в інструкції приводяться їхні визначення й необхідні пояснення. Не допускається застосування в інструкціях обертів розмовної мови, техницизмів професіоналізмів. Заміна слів у тексті інструкції буквеним скороченням (абревіатурою) допускається за умови повної розшифровки абревіатури при її першому застосуванні. Якщо безпека, виконання роботи обумовлена певними нормами, то вони вказуються в інструкції (величини зазорів, відстані й т.п.). Вимоги, що стосуються однорідних небезпек, викладаються загальним поняттям (наприклад, замість фрази «не доторкатися до обертового патрона, фрези, деталі й т.п.» варто писати «не доторкатися до обертових або частин, що переміщаються, верстата й деталей»).

Інструкція з охорони праці повинна мати титульний аркуш із вказівкою повного найменування підприємства, дати твердження, підпису, розшифровки підпису й посади стверджуючої особи (роботодавця або його представника), дати узгодження, підпису, розшифровки підпису й посади представника профспілкового органа, що погоджує інструкцію, найменування інструкції із вказівкою посади або виду робіт, для яких вона розроблена. В «Методичних рекомендаціях." приводиться зразковий вид титульного аркуша інструкції з охорони праці. Для  нових і реконструйованих виробництв, що вводять у дію, допускається розробка тимчасових інструкцій з охорони праці, які забезпечують безпечне ведення технологічних процесів, і безпечну експлуатацію встаткування. Вони розробляються на строк до приймання зазначених виробництв в експлуатацію.

Інструкції з охорони праці підлягають обов'язковому періодичному перегляду. Перевірку й перегляд інструкцій з охорони праці для працівників організує роботодавець не рідше одного разу в 5 років, а також достроково в наступних випадках: 1.  при перегляді міжгалузевих і галузевих правил, і типових інструкцій з охорони праці; 2.  при зміні умов праці працівників; 3.  при впровадженні нової техніки й технології; 4.  за результатами аналізу матеріалів розслідування аварій, нещасних випадків на виробництві  й рофесійних захворюваннях; 5.  на вимогу представників органів по праці суб'єктів України або органів федеральної інспекції праці.

Якщо протягом  терміну дії інструкції з охорони праці для працівника умови його праці не змінилися, то її дія продовжується на наступний строк.

Діючі інструкції з охорони праці для працівників структурного підрозділу організації, а також перелік цих інструкцій зберігається в керівника підрозділу. З урахуванням забезпечення доступності й зручності ознайомлення з ними інструкції з охорони праці можуть бути видані працівникам на руки для вивчення при первинному інструктажі, вивішені на робочих місцях або зберігатися в іншім місці, доступному для працівників.