Поняття історичного джерела

Історичне джерело – це носій історичної інформації, він виникає як продукт розвитку природи і людини, відбиває певний вид людської діяльності. Це будь-яка пам’ятка про минуле.

Джерельна інформація фіксується на бумазі, камені, ткані, дереві, діскеті, кіноплівці тощо.

Етапи існування історичного джерела:

I етап – стародавній: культові споруди, повчальні твори, картини, ікони, знаряддя праці;

II етап – епоха середньовіччя

III етап – нова історія України:

• повстання декабристів, їх програми

• Кирило-Мефодіївське товариство, його програма, справи слідчої комісії тощо

• реформи 60-70рр XIX ст. – виданi закони, укази, “Положення”

• політичні партії, їх програми, постанови, тощо.

IV етап – XX ст. архівні матеріали, звіти, програми, законодавчі акти, періодичні видання

V етап – XXI ст. – Конституція 1996р, закони Верховної Ради, Укази президента

Основною суттєвою ознакою історичного джерела є його здатність відображати реальні історичні події, явища, процеси.

Його змістом є співвідносність об’єктивного і суб’єктивного.

Наприклад: Літопис. У висвітлені фактів особливе значення має роль автора, його позиція, рівень знань, культура, його переконання, особисте ставлення до події, тощо.

Літописи писали видатні фахівці свого часу: Нікон, Нестор, Ілларіон, Граб’янка, Величко.

Джерело містить певний обсяг соціальної, історичної, економічної, наукової, політичної, культурологічної, релігійної, лінгвістичної, художньої та інших видів інформації.

Існує відкрита інформація – це форма і зміст джерела(лист, акт, опис, грамота тощо). Є інформація закрита (наміри автора, його концепція, політична орієнтація, психологічний стан), прихована (політичні публікації , сатиричні публікації, приховування свого авторства, тайнопис, умовні знаки, цифри) , пряма, побічна, актуалізована (з’ясовується за допомогою джерела певне питання) потенційна інформація ( не використана інформація).

Джерелознавча база історичного джерелознавства.

Термін «джерелознавча база» в перше ввів в обіг С. Шмідт у 60-ті рр. 20ст.

Джерелознавча база це – система джерел різних типів та видів, що свідчать, тобто дають інформацію про певний історичний процес або про події та історичні факти.

Джерельна база включає джерела, які є продуктом людської діяльності.

Класифікація історичних джерел

Джерела:

1. носії історичної пам’яті, носії інформації про діяльність людей

2. джерело – це історичний факт і само потребує вивчення і дослідження.

Джерела поділяються на види, типи, групи.

Є джерела які є результатом людської діяльності і є джерела які існують

незалежно від діяльності людей: клімат, природньо-географічне середовище , екологія, корисні копалини, землетруси, зсуви, повині тощо.

Головні це – джерела історичного походження:

• пам’ятки духовної і матеріальної культури

• залишки минулого

• документальні свідчення

Типи джерел:

всі джерела поділяються на:

• речові, словесні

• письмові

• поведінкові (обряди, ритуали)

• зображальні

• фонічні, лінгвістичні

• статистичні та ін.

Існують види джерел за змістом:

• соціально-економічні

• політичні

• культурологічні

• правничі

Джерела поділяються на види за формою:

• архітектурні споруди, будівлі

• літописи

• картини, ікони

• диски, кінофільми

Методика пошуку, опрацювання і використання історичних джерел

Методика джерелознавства – це система засобів та правил по здійсненню:

пошуку, виявлення та критичного аналізу джерел.

Методи джерелознавчого дослідження:

• загальнаукові : аналітичний , логічний, історичний

• історичні: історико-порівняльний, хронологічний, синхроністичний

• джерелознавчий: критичний, метрологічний, іконографічний

Проблеми методичного забезпечення вивчення джерел розроблені системно у 19-20 ст., їх досліджували : Лангуа (Франція), Бронштейн (Німеччина), Ключевський (Росія) та інші вчені.

На Україні джерелознавчі питання висвітлювали в своїх творах Максимович, Костомаров, Антонович, Грушевський, Багалій, Крип’якевич. Українськими істориками були зроблені висновки про те що джерело є реалізований продукт людської психіки; вчені схарактеризували методи дослідження джерел, визначили методику інтерпретації джерел. На думку Багалія має збігатися уява про джерело у історика який над ним працює з уявою, яка відображена в джерелі автором.

Наприкінці 19 ст. центром історичних досліджень стає Київський університет. В цей час вже були видані «Джерела для історії Південно-Західної Русі» Антоновича, «Речові джерела російської історії» Даниловича, різні методичні дослідження і розробки, в яких були визначені методи пошуку, дослідження, наукової обробки та практичного примінення джерел в історичному дослідженні.

Етапи роботи з джерелом:

• пошук

• класифікація джерел

• дослідження джерел

• синтетична критика джерел

Пошукова робота передбачає:

• ознайомлення з бібліографією,

• роботу з каталогом в бібліотеці

• роботу з бібліографічними виданнями, публікаціями в журналах, періодичній пресі:

На приклад: - «Київська старовина», 1882-1906

- « Архіви України»

- « Літопис революції»

- « Український історичний журнал», тощо.

- Бібліотечні каталоги Київського, Харківського, Новоросійського, Львівського університетів.

- Видання загальних та спецiальних оглядiв джерел:

• Иконников « Опыт русской историографии», т 1, кн. 1-2, К, 1891-1892, т 2, кн. 1-2, К., 1908;

• Якушкін « Обычное право русских инородцев( Чтение в Обществе истории и древностей росийских,» 1899);

• Левицький « Реєстр наукових праць професора М. Грушевського, Львів 1096);

• Систематический перечень изданий Киевской комиссии для разбора древних актов с 1845-1910 гг» ( « Сборник статей и материалов по истории Юго- Западной Руси», К. 1911).

Велику цiннiсть мають архівні фонди:

• Центральний Державний архів вищих органів влади й управлінь в Україні( Київ),

• Архівні фонди Російської Федерації,

• Архіви Подьщі, Литви, Швеції, Турції, Франції, Румунії, Чехії, Угорщини, Австрії, США, Канади та інших країн.

Джерелознавча критика

Деякі зауваження:

1. Джерело не можна досліджувати у відриві від конкретно-історичних умов, в яких воно виникло

2. Треба обов’язково з’ясувати, ким, коли, з якою метою воно було створене

3. Ретельно вивчити літературу , присвячену проблемі, темі чи факту, викладеному в джерелі.

Джерелознавча критика починається з вивчення умов, в яких джерело було створене. Для цього треба:

• Уважно прочитати текст

• Встановити час та місто його появи.

• Визначити мотиви його створення, авторство, встановити зв’язок між автором і джерелом

Тлумачення тексту відбувається через вивчення його:

• Мови й змісту, через з’ясування ставлення до джерела автора та дослідника

• Через аналіз змісту тексту, надійність його свідчень, їх вірогідність та новизну.

• Через автентичність( справжність) та достовірність ( відсутність фальсифікату) тексту.

Аналітична критика тексту.

Ця критика досліджує окремі джерела, здійснює пошук фактів з одної тематики: аналізує їх, співставляє, визначає закономірності, особливості, робить висновки, тобто здійснює аналітичний аналіз.

Важливу роль в історичному дослідженні набувають масові джерела:

• Господарські описи, люстрації міст, замків, сіл, окремих регіонів.

Ці матеріали можна знайти у Переписних книгах, інвентарних грамотах, матеріалах ревізійних комісій, реєстрах, тощо.

Першi Переписні книги 1666р. були знайдені в Московському архіві Міністерства Юстиції і видані М. Костомаровим в його дослідженні « Руїна». ( Костомаров М. Руина. Историческая монография, 1663-1687, М.1882)

Видані Костомаровим документи стосуються Київського, Переяслівського, Ніжинського, Чернігівського та Лубенського полків.

Велику дослідницьку роботу по збиранню та пошуку архівних матеріалів у 19 ст. провадив О. Лазаревський. Він займався вивченням історії Лівобережної України у XVII-XVIII ст. і видав велику кількість джерел по історії України, в тому разі і "Малоросийские Переписные книги 1666 г. с послесловием А. Лазаревского" К. 1900.

У 1724 році була складена "Книга пожитков бывшего Черниговского полковника Павла Полуботка", вона була видана в 1862 р. Г.Милорадовичем. "Книга" дае пояснення про обставини опису і конфіскації маєтностей Полуботка.

Полуботок був типовим представником козацької еліти, який енергійно виступав проти реформ Петра І. За описом, Полуботок мав 2040 селянських дворів. Було описане все, що знаходилось в його "погребах", описані меблі, ковдри, посуд, ікони - витвори мистецтва, рушники, сорочки. Такий опис дає цікавий матеріал для вивчення української етнографії, економіки, культури України.

У 1892 р. О.Лазаревський видав "Опись Конотопской сотни 1711г." Описані: місто Конотоп і 9 сіл, які складали Конотопську сотню, вказано кому ці села належали. "Население сел, внесенное в опись поименно разделяется на "товариство", т.е. конных и пеших козаков и посполитых. Всего в Конотопскую сотню входило 1569 человек... В Конотопе с фальварками проживало 397 человек козачьего сословия: из них посполитых 298. Термин "посполитые" не разделяет земледельцев и ремеслиников, но зато в "Описи" указана профессия ремесленников - ткач, шаповал, музика, гончар, коваль, пекарь, сапожник, швец и др. Записано 135 ремесленников и десятки специальностей, 5 цехов: резницкий, сапожный, кузнечий, портняжный, ткацкий". (Опись Конотовской сотни 1711 г. Издание О.Лазаревского, Чернигов, 1892, ст. 8-10)