3. Основи організації та специфіка діяльності окремих видів комерційних банків

Банк вважається створеним і набуває ста­тусу юридичної особи з моменту його реєстрації в Національно­му банку України. Його засновниками можуть бути вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи за винятком Рад народних де­путатів та інших виконавчих органів влади, політичних та проф­спілкових організацій, спілок, партій, громадських фондів. У створенні банку не можуть брати участі військовослужбовці та посадові особи органів суду, прокуратури, держбезпеки, внутрі­шніх справ, держарбітражу, а також посадові особи органів дер­жавної влади та управління.

Статутний фонд новостворюваного комерційного банку фор­мується тільки за рахунок власних коштів засновників у грошо­вій формі. Розмір статутного фонду не може бути меншим за нормативні ви­моги НБУ. Частка кожного засновника (учасника) у статутному фонді банку не може перевищувати 35%.

Для реєстрації орган управління комерційного банку подає до регіонального управління (РУ) НБУ пакет необхідних документів. Але до цього необхідно зібрати певну суму грошей і акумулювати її на тимчасовому рахунку в НБУ. Остаточне рішення про можливість створення комерційного банку з національним капіталом при­ймає комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків, а банку з участю іноземного капіталу — Правління НБУ.

Організація комерційного банку, крім реєстрації, передбачає лі­цензування банківської діяльності. Воно полягає в наданні офіцій­ного дозволу на здійснення певних банківських операцій. Цей до­звіл видає НБУ. Ліцензування здійснюється з метою допущення на ринок банківських послуг України комерційних банків, умови дія­льності яких відповідають установленим НБУ обов'язковим вимо-

гам і не загрожують інтересам їхніх клієнтів. При ліцензуванні вра­ховується обсяг капіталу банку, його фінансовий стан, дотримання економічних нормативів регулювання банківської діяльності, про­фесійна придатність керівників, висновки незалежного аудиту, тер­мін діяльності банку на фінансовому ринку. НБУ видає банкам лі­цензії на здійснення низки операцій з готівкою, розрахункових, активних, пасивних, операцій з валютними цінностями та ін.

Організаційна структура та управління комерційним банком ви­значається функціональними підрозділами і службами та керівними органами. Вищим органом управління банку є загальні збори акціо­нерів (учасників), які вирішують стратегічні завдання в його діяль­ності. Вищий орган банку реалізує свої завдання та функції безпо­середньо через виконавчі та контрольні органи, які повністю йому підзвітні. Виконавчим органом акціонерного банку є правління, а пайового — дирекція. Роботою правління керує голова, а дирек­ції— генеральний директор, які обираються чи призначаються згі­дно зі статутом банку. Контроль за діяльністю правління (дирекції) банку здійснює ревізійна комісія, склад якої затверджується загаль­ними зборами акціонерів (учасників). За рішенням зборів акціонерів (учасників) створюється спостережний орган з метою загального керівництва роботою банку і контролю за роботою правління та ре­візійної комісії. Таким органом є спостережна рада, яка захищає ін­тереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів. Рада вирішує стратегічні завдання управління та розвитку банку.

Організаційна структура комерційного банку включає функціо­нальні служби та підрозділи, кожен з яких виконує певні операції і має свої права та обов'язки. Основним критерієм організаційної по­будови банку є економічний зміст та обсяг операцій, які він вико­нує. Департаменти, управління, відділи формуються відповідно до класифікації окремих банківських операцій або їхніх груп за функ­ціональним призначенням. Тому їх кількість і конкретна назва у рі­зних комерційних банків можуть бути неоднаковими. Великі банки мають певну мережу філій і відділень і територіальні органи управ­ління ними (дирекції). В Україні до таких банків, які в центрально­му апараті мають відповідні функціональні департаменти, широку мережу відділень і територіальні дирекції, належать Промінвест-банк, АКБ «Україна», Ощадбанк, Укрсоцбанк та деякі інші.

Комерційні банки бувають універсальними і спеціалізованими. Найбільш поширеними спе­ціалізованими банками є ощадні, інвестиційні й іпотечні.

Ощадні банки у країнах з розвинутою ринковою економікою — це, як правило, невеликі кредитні установи, які функціонують у

регіональному просторі (у межах міста, землі, штату тощо). Діяль­ність ощадних банків, як правило, контролюється державою, яка в особі місцевої влади є гарантом за їх операціями. Головним клієн­том цих банків є населення. Вклади населення залучаються на по­точні, інвестиційні та інші рахунки. Розміщення коштів здійснює­ться у формі надання споживчих, іпотечних, бланкових (незабезпечених) кредитів, купівлі акцій та облігацій. Ощадні банки широ­ко кредитують населення за допомогою кредитних карток.

Інвестиційні банки здійснюють мобілізацію довгострокового по­зичкового капіталу і надають його підприємницьким структурам і державі. Механізмом залучення коштів клієнтів є емісія і розміщен­ня облігацій та інших видів зобов'язань (сертифікатів, векселів). Ін­вестиційні банки вивчають фінансові потреби клієнтів, узгоджують умови позичок, визначають строки випуску і види цінних паперів з урахуванням стану ринку, їх емісію і наступне розміщення серед ін­весторів. Інвестиційні банки виконують не тільки посередницьку функцію між позичальниками та інвесторами, а й продають великі пакети акцій та облігацій за власний рахунок, надають кредит поку­пцям цінних паперів. Законодавство багатьох країн відносить такі банки до небанківських фінансово-кредитних установ.

Іпотечні банки спеціалізуються на видачі довгострокових по­зичок під заставу нерухомості — землі і міських будівель. Ресур­сами іпотечних банків є власні накопичення та іпотечні облігації.

В Україні класичних інвестиційних та іпотечних банків поки що немає. Причинами такої ситуації є відсутність ринку нерухо­мості і землі, а також обмеженість довгострокових капіталів, од­нією з причин якої є нестабільність національної валюти.