Персоналії

Володимир Святославович(? – 1015) – Великий князь київський з 980 р. Син Святослава Ігоревича. Народився в Києві. Звершив об’єднання всіх східнослов’янських земель у складі Київської Русі. Зробив невдалу спробу запровадити єдиний пантеон язичеських богів. Запровадив християнство на Русі (бл. 988-989 рр.), почав будувати християнські храми, зокрема Десятинну церкву, і монастирі, заснував школи і бібліотеки. За князювання Володимира Київська Русь досягла найбільшої могутності. Розвивав політичні, економічні і культурні зв’язки з Візантією, Польщею, Угорщиною, Чехією, західноєвропейськими країнами. Це була централізована християнська імперія з усталеним місцем в європейській політиці. Після смерті православна церква канонізувала Володимира Святославовича.

Володимир Мономах(1053-1125) – Великий князь Київський (1113-1125 рр.). Онук Ярослава Мудрого. Відновив великокнязівську владу на більшій частині давньоруських земель. Ініціатор Любецького з’їзду 1097 р., Витичівського з’їзду 1100 р., Долобського з’їзду 1103 р. Виступив за припинення князівських міжусобиць. Здобув славу боротьбою проти половців (1103, 1107, 1111 рр.). Скасував холопство за борги. Видав закони – “Статут Володимира Всеволодовича” Автор пам’ятки давньоруської літератури “Повчання Володимира Мономаха” (1117 р.), в якому закликав до об’єднання всіх давньоруських земель. Правлінням Володимира Мономах закінчилась в історії Київської Русі доба відносної єдності держави.

Галицький Данило Романович (1201-1264) – князь волинський і галицький, король Русі з 1254 р. Після смерті батька, князя Романа Мстиславовича у 1205 р разом з матір’ю перебував при угорському дворі, рятуючись від боярських заворушень. Княжив з братом Васильком у дрібних волинських князівствах. Об’єднав Волинь (1229 р.), оволодів Галичем (1238 р.) та Києвом (1239 р.). Після перемоги в 1246 р. над коаліцією Угорщини і Польщі Данило Галицький поширює владу на Галичину. Після встановлення монголо-татарського іга, щоб врятувати державу, Данило Галицький змушений був поїхати до ханського двору до Сараю і визнати формальну залежність від Золотої орди. Для боротьби з татарами прагнув створити широку коаліцію володарів країн європейських держав: Апостольського престолу, Тевтонського ордену, Угорщини, Польщі, Литви. Підтримував контакти з папою римським Інокентієм IV, погодився на унію і приймав від папи королівську корону. Внаслідок мудрої державної політики Данило Галицький фактично не підкорився владі Золотої орди, але в 1259 р. під натиском військ Бурундая Данилу Галицькому довелося знищити укріплення. Запропонував європейське самоуправління у містах. Засновник Львова, Холма. Активно поширював західні культурні впливи. Діяльність Данила Галицького відображена в Галицько-Волинському літописі.

Ігор(? – 945) – Великий князь Київський (912- 945 рр.). Став фактичним засновником династії Рюриковичів. Приєднав до своєї держави східнослов’янські племена (древляни, угличі та ін.), що відокремились від неї на початку його князювання. Уклав мир з печенігами. У 941 р. здійснив невдалий похід на Константинополь, у 944 р. уклав договір з Візантією. Був вбитий під час повстання древлян.

Лев І Данилович(бл. 1228 – бл. 1301) – галицький князь. Успадкував у 1264 р. Перемишльське князівство і Львів після смерті батька Данила Галицького та у 1269 р. Белзьке, Холмське і Дорогичинське князівства, після смерті брата Шварка Даниловича – Галич. У 1272 р. переніс столицю Галицько-Волинської держави до Львова. Був одружений з угорською королівною Констанцією, мав дипломатичні зв’язки із Заходом, що позначилось на культурному та господарському житті країни, адміністрації та міському самоврядуванні. Залежний від Золотої Орди, князь Лев користувався допомогою татар у походах на Польщу та Литву. Після смерті князя Болеслава Соромливого в 1279 р. намагався приєднати до своїх володінь Краків. Однак потерпів поразку і змушений був повернути українське Закарпаття та Люблінську землю.

Олег (? – 912) – давньоруський князь: якому за літописами, Рюрик, вмираючи, передав у 879 р. опіку над своїм неповнолітнім сином Ігорем і князювання у Новгороді. Походив з норманів. Мав велику дружину. Оволодів Смоленськом і Любечем (882 р.), убив київ. князів Аскольда і Діра (882 р.), пізніше підкорив древлян, сіверян, радимичів. Після вдалого походу на Константинополь у 911 р. заключив з Візантією вигідний для Русі договір.

Ольга(бл. 890 – 969) – велика княгиня київська (945 – 957 рр.), мати Святослава Ігоревича, християнське ім’я – Олена. Після вбивства древлянами її чоловіка князя Ігоря у 945 р., княгиня Ольга правила Київською державою під час неповноліття Святослава Ігоревича. Укріпила торгівельні і політичні відносини з Візантією, встановила порядок збирання данини та її розміри. У 955 р. (або в 957 р.) прийняла християнство. Канонізована православною церквою.

Роман Мстиславович(бл. 1152 – 1205) – галицько-волинський князь в 1199-1205 рр., державний і військовий діяч. Син волинського князя Мстислава Ізяславовича. Одержав від батька новгородське і волинське князівства. Після смерті Володимира, останнього галицького князя з династії Ростиславичів, князь Роман створив Галицько-Волинське князівство, об’єднавши Галицьке князівство з Володимиро-Волинським. Пізніше включив Київ до сфери свого впливу. Розбивши половців, зміцнив кордони князівства. Роман Мстиславович укріпив князівську владу. Загинув, потрапивши у польську засідку.

Ярослав Мудрий(бл. 978 – 20.1.(2.II).1054) – великий князь київський в 1019-1054 рр., державний діяч Київської Русі, син Володимира Святославовича. Вів боротьбу проти свого брата Мстислава, прагнучи об’єднати всі руські землі. Але в 1026 р. у городку під Києвом між ними був укладений мир, після якого територія була поділена. В 1036 р. після смерті Мстислава Ярослав Мудрий став єдиним володарем могутньої Київської держави (окрім Полоцька). Поріднився з багатьма європейськими дворами. Впорядковуючи соціальні відносини і закріплюючи владу в державі, Ярослав Мудрий уклав збірку давнього руського права “Правду Ярослава” (“Руська правда”). У 1039 р. домігся заснування Київської митрополії під юрисдикцією константинопольського патріарха. Митрополитом київським собор місцевих єпископів обрав русина Іларіона (1051 р.). За Ярослава Мудрого в Київській Русі засновано перші монастирі – Св. Юрія, Св. Ірини та Києво-Печерський монастир. Було складено літописний звіт, побудовано Софійський собор. Русь за часів Ярослава Мудрого була в Європі великою і могутньою державою. Підтримувала тісні відносини з Візантією, Німеччиною, Угорщиною, Францією, Польщею, Австрією та скандинавськими країнами. Це був період найвищого розквіту Київської Русі. Похований у Софіївському соборі в Києві.