- •Історія україни
- •Лекція 1 вступ до курсу «історія україни»
- •2. Історичні джерела. Джерелознавство. Історіографія
- •2. Періодизація історії України
- •Персоналії
- •Контрольні запитання
- •Рекомендована література
- •Лекція 2 стародавня доба на території україни
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 3 київська русь
- •2. Давньоруська народність – «колиска трьох братніх народів». Міфи та реальність
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література
- •Лекція 4 українські землі в складі литовського князівства й речі посполитої
- •3. Демографічні та етнокультурні процеси
- •4. Стратифікація суспільства
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання
- •Рекомендована література
- •Лекція 5 національна революція та створення козацької держави (середина хvіі ст.)
- •3. Проблеми державотворення українського народу
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1648 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 6 під владою іноземних держав (XVIII – xіx ст.)
- •2. Правобережні й західноукраїнські землі
- •3. Специфіка русифікаторської політики царизму та імперського уряду Австро-Угорщини
- •4. Українська еміграція
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 7 капіталістична еволюція україни у другій половині XIX ст.: напрями, особливості і соціально-політичні наслідки
- •Персоналії
- •Контрольні запитання:
- •Лекція 8 україна на початку XX ст. (1900-1914 рр.)
- •4. Розвиток культури в Україні на початку XX ст. (1900-1914 рр.)
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1900 Р.
- •1905 Р.
- •1907 Р.
- •1914 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 9 перша світова війна і україна ( 1914-лютий 1917 рр.)
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1918 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 10 українська революція (1917-1921 рр.)
- •2. Державні утворення і населення в 1918-1920 рр.
- •3. Більшовицька експансія та встановлення радянської влади в Україні
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1918 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована літератури:
- •Лекція 11 західноукраїнські землі у вирі революційно-визвольних рухів
- •1.Боротьба за незалежність і будівництво національної держави
- •2. Прорахунки та здобутки уряду зунр
- •3. Трагічний розвиток подій й ліквідація державності
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1918 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 12 україна в міжвоєнну добу світової історії (1918-1938 рр.)
- •1. Соціально-економічні перетворення радянсько-більшовицького керівництва: неп та індустріалізація країни з колективізацією сільського господарства
- •2. Національна політика та український культурний ренесанс
- •3. Сталінський тоталітарний режим. Політичні репресії в Україні
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 13 західна україна в міжвоєнний період
- •1. Чужа влада та її державницькі «рецидиви»
- •2. Загальнонаціональні прагнення корінного населення
- •3. Радикалізація суспільно-політичного життя мешканців регіонів
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Лекція 14 друга світова війна (1939-1945 рр.)
- •1. Україна і суспільство в 1939-1941 рр.: соціально-економічні і культурні проблеми. Людина і влада
- •2. Возз’єднання західноукраїнських земель в складі урср
- •3. Найбільш дискусійні аспекти Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.)
- •4. Вклад українців у загальну перемогу: цифри, факти, оцінки
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1939 Р.
- •1941 Р.
- •1942 Р.
- •1943 Р.
- •1944 Р.
- •1945 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 15 україна у повоєнні роки (1946 – 1956 рр.)
- •1. Наслідки Великої Вітчизняної війни для політичного та міжнародного становища України
- •2. Відбудова народного господарства України в 1946 – на початку 1956-го років. Голод 1946-1947 рр.
- •3.Посилення ідеологічного тиску на суспільство. Національне питання.
- •4.Сталінізм на західноукраїнських землях.
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1946 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 16 криза та руйнація тоталітарної системи
- •1. Сутність і парадокси «відлиги»
- •2. Успіхи, прорахунки, абсурдність економіки
- •3. Дисидентський рух
- •4. Авторитарна командно-адміністративна система управління та її негативний вплив на суспільно-політичне життя. Неосталінізм
- •5.Духовне життя суспільства
- •6. Особливості функціонування політичної системи радянського суспільства. Зовнішня політика
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 17 кроки до незалежності
- •2. Початок національного відродження. Повернення з небуття
- •3. На шляху до багатопартійності
- •4. Декларація про державний суверенітет
- •5. Проголошення незалежності та його підтвердження всеукраїнським референдумом
- •6. Нові можливості в науці та культурі України в роки перебудови
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 18 утверджена соборність
- •1. Суспільно-політичне й економічне становище в перші роки незалежності
- •2. Вибори та розстановка сил
- •3. Україна на міжнародній арені
- •4. Конституційний процес: закономірності, прорахунки, перспективи
- •5. Економічний розвиток, соціальні перетворення: сьогодення і майбутнє
- •6. Культурницькі горизонти: що попереду?
- •Персоналії
- •Найважливіші події
- •1991 Р.
- •1992 Р.
- •1997 Р.
- •2008 Р.
- •2010 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
Лекція 1 вступ до курсу «історія україни»
План:
Історія України як наука та навчальна дисципліна: предмет і завдання вивчення.
Історичні джерела. Джерелознавство. Історіографія.
Періодизація історії України.
Історія України як наука та навчальна дисципліна: предмет і завдання вивчення
Предметом навчального курсу «Історія України» є: по-перше, наука про появу людей на території сучасної України, по-друге, їх розселення та спосіб життя, по-третє, етногенез українського народу, його стосунки з іншими народами, по-четверте, матеріальний та духовний розвиток, боротьба за свою незалежність.
Якщо ми не будемо знати минуле свого народу, то неможливо зрозуміти сучасне, передбачити, а тим більше будувати майбутнє. Історія – це вчитель, збагачений тисячолітнім досвідом людства. Тут варто згадати роздуми історика В.О.Ключевського про роль історії в суспільстві. «… Історія вчить навіть тих, хто в неї не вчиться; вона їх проучає за невігластво і зневагу».
І якщо людина діє поза історією або на перекір їй, завжди буде шкодувати про своє недбале ставлення до неї. І тут хочемо навести слова іспанського філософа, який ще у 1930 році писав: «Історична наука конче потрібна для збереження і продовження зрілої цивілізації не тому, щоб вона давала готові рішення для нових конфліктів, – життя ніколи не повторюється і вимагає завжди нових рішень, – а тому, що вона охороняє нас від повторення помилок минулого, якщо людина або країна здійснила великий шлях і опинилася в складному становищі, до того ж втрачає пам’ять і не може використати досвід минулого, тоді справи погані».
В чому полягає завдання курсу «Історія України»? Перше, це подати наукову періодизацію історії України, характерні риси основних періодів української історії, як визначальні події та явища. Друге - узагальнити досвід національного державотворення, традиції української державності, показати боротьбу українського народу за її відродження та збереження. Третє - розкрити історію соціально-економічних та суспільно-політичних процесів в Україні, основні етапи українського національно-визвольного руху, його конкретний зміст і організаційні форми. Четверте - висвітлити зміст і особливості розвитку української матеріальної та духовної культури, її взаємозв’язок зі світовою культурою. І останнє, п’яте, - показати найважливіші події та явища української історії в контексті світової історії, роль України в системі міжнародних відносин.
2. Історичні джерела. Джерелознавство. Історіографія
Історичне джерело – це об’єкт, який існує на час дослідження та містить інформацію про факти минулого. Все що було створено людством і дійшло до нас у вигляді предметів матеріальної культури, пам’яток писемності, світогляду, моралі, звичаїв вважається історичними джерелами.
Історичні джерела класифікуються за типами і видами. Перша класифікація стосується всіх типів джерел, а друга – лише писемних.
Історичні джерела поділяються на такі види:
Речові (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети, споруди, тощо).
Етнографічні (характерні особливості культури, побуту, звичаїв).
Лінгвістичні (гідроніми – назви рік і озер, топоніми – назви країв і місцевостей; етноніми – назви племен і народів; ононіми – прізвища та імена).
Усні (пісні, думи, легенди, перекази, прислів’я, приказки тощо).
Писемні (записи на папірусі, пергаменті, бересті, папері).
Фонодокументи і фотодокументи (з’явилися в другій половині ХІХ століття з винайденням фонографа і фотографії).
Графіті (це стародавні видряпані написи на стінах, на речах, на склі, на кераміці, навіть на гарматах).
Писемні джерела в свою чергу класифікуються за видами:
Літописи – (Повість минулих літ, Густинський, Львівський, Острозький та Хмельницький літописи).
Законодавчі акти (Руська Правда, Конституція).
Діловодна документація.
Приватні акти (Акти земські і городські).
Статистичні джерела.
Періодична преса.
Документи особистого походження (мемуари, спогади, щоденники, листи, автобіографії).
Літературні пам’ятки.
Публіцистика і політичні твори.
Наукові праці з певних історичних періодів.
Писемні джерела також можна поділити на:
Актові матеріали (офіційні документи різних установ).
Оповідні пам’ятки (літописно-мемуарні та літературні твори).
Дослідники виділяють два аспекти значення джерел. Перший – загальнотеоретичний, оскільки на джерелознавстві будується світогляд, засвідчується громадська позиція кожної людини.
Другий - прикладний аспект, який полягає у тому, що праці вченого не приносять позитивного результату, якщо вони не базуються на достовірних документальних даних.
Джерелознавством називається галузь науки, яка займається дослідженням історичних джерел.
Однією з авторитетніших серед вчених є французька історіографічна школа „аналів”. Вона обстоює людинознавчу, народознавчу концепцію історії. Засновниками цієї школи були М. Блок і Л. Февр.
В Україні аналіз і характеристика школи «анналів» була зроблена професором А.О. Добролюбським, С.С. Мохненко, Ю.А. Добролюбською в книзі «Нариси історії «нової історичної науки» (Одеса-Херсон, 2001).
Що таке історіографія? Це поняття з грецької буквально означає «опис історії». Історіографія – це дисципліна, що вивчає історію історичної науки, це наука про те, як виникла і розвивається історична думка, йшов процес нагромадження історичних знань.
Одним із найважливіших історичних джерел, які дозволяють відтворити минуле, є літописи.
Що таке літопис? В Х ст. літописи мали вигляд коротких хронік про події при князівському дворі, згодом центрами літописання стали монастирі. В літописи увійшли не лише лаконічні записи, а й цілі новели, народні перекази, історичні пісні, легенди, у яких містилися згадки про окремі історичні події. А вже у ХІ ст. з’являються літописні зведення, автори яких розміщували тексти в хронологічній послідовності.
Перші руські літописи були досить значними і розпочинаються з «сотворіння світу» і закінчуються ХІІІ ст.
Однією з найяскравіших пам’яток цього жанру є «Повість минулих літ». Нестор – чернець Печерського монастиря в цьому літописі зробив спробу пояснити походження Русі і її перших правителів, дати відповідь на питання – хто створив слов'янську державу.
Літописець Сильвестр уклав другу редакцію «Повісті минулих літ», переробивши і доповнивши даний літопис після Нестора. Він зробив викладку подій з 1113 до 1116 рр. Не все тут узгоджується з сучасними науковими даними, однак не зважаючи на це «Повість минулих літ» є безцінним історичним джерелом і першим історіографічним твором на Русі.
В литовсько-польську добу та в часи козацької державності літописання продовжувалося. В ХVІІ ст., на відміну від ХVІ ст., літописні рамки розширюються і набирають наукового характеру. На особливу увагу заслуговують літописи Самовидця, Величка, Граб’янки, які передають події часів Богдана Хмельницького.
У 1674 році викладач Київської колегії Інокентій Гізель створює знаменитий «Синопсис», який довгі роки лишався основним посібником з історії України і Росії. «Синопсис» витримав більш ніж 30 перевидань і до ХІХ ст. використовувався як підручник.
У ХVІІІ ст. виходять твори, в яких історія Гетьманщини пов’язується з історією Київської Русі. Ці паралелі були актуальними під кінець існування української держави в складі Росії.
У ХІХ ст. в Україні починає розвиватися історична наука, яка базувалася на документальній базі. Д.М. Бантиш-Каменський (1788-1850 рр.) написав тритомну «Историю Малой России», в основу якої було покладено архівні матеріали. До речі, Д.М. Бантиш-Каменський вважається першим збирачем історичних документів.
Микола Маркевич (1804-1860 рр.) видав друком в 1842-1843 рр. двотомну «Историю Малороссии» з тритомним додатком історичних документів і приміток. М. Маркевича можна назвати першим національним українським істориком, але справа в тому, що він мало що зробив для прогресу вітчизняної історичної науки.
Народницький напрям в дослідженні історії започаткував Михайло Максимович (1804-1873 рр.). Він підготував на той час значну кількість невеликих статей і розвідок з української історіографії. Деякі праці М. Максимовича й сьогодні не втратили свого значення.
Розвинув народницький напрямок Микола Костомаров (1817-1885 рр.) в «Історії України в життєписах визначних її діячів». Але автор недооцінював ролі державних діячів в історії. І це проявилося в його працях «Богдан Хмельницький» та «Мазепа та мазепинці».
Середина ХІХ ст. представлена працями М. Закревського «Описание Киева», А Скальковського «Очерк Запорожья» про окремі регіони України. А.Скальковський одним з перших опрацював архівні матеріали з історії Запорозької Січі.
Друга половина ХІХ ст. увійшла в історіографію під впливом В.Б. Антоновича (1834-1909 рр.). Він створив Київську школу істориків. Сам В.Б. Антонович досліджував історію козацтва, гайдамаччини, міст, шляхетства. В Російській імперії В.Б. Антоновичу першому вдалося поставити археологічні роботи на наукову основу.
Михайло Грушевський (1866-1935 рр.) є найвідомішим представником Київської школи і народницького напряму. Він автор величезної кількості історичних праць, зокрема: «Очерки истории украинского народа», «Ілюстрована історія України», а також перша багатотомна «Історія України-Руси», тут вперше систематизована історія нашої батьківщини, починаючи з кам’яного віку.
Межа ХІХ-ХХ століть була плідною для української історіографії. Історики збагатили історичну науку своїми талановитими працями, серед них: А.О. Скальковський «Історія Нової Січі, або останнього коша запорозького»; Д.І. Багалій (1857-1932 рр.) «Історія Слобідської України»; О.Я. Єфименко «История украинского народа»; Д.І. Яворницький (1855-1940 рр.) «Історія запорізьких козаків»; І.П. Крип’якевич «Історія України», «Галицько-Волинське князівство», «Богдан Хмельницький».
З 1917 до 1991 року історіографія історії України складається з великої кількості праць радянських вчених. І необхідно підкреслити, що не всі з них задовольняли існуючий режим. Під кінець його існування влада добилась майже повної нівеляції національної ідентичності. Виходе офіційне видання вітчизняної історії – восьмитомник „Історія Української РСР» (в 10-ти книгах). Тут повністю заперечена автохтонність етногенезу українського народу. Підкреслюється, що він навіки зобов’язаний всіма своїми здобутками «старшому братові» – Росії.
Більшість праць істориків незалежної України ґрунтуються на засадах утвердження національної свідомості і державотворення. Серед них: Олена Апанович «Розповіді про запорозьких козаків»; М. Брайчевський «Утвердження християнства на Русі», «Конспекти історії України»; П. Толочко «Київська Русь», «Літописи Київської Русі»; М. Котляр «Русь язичницька. Біля витоків східнослов’янської цивілізації»; М. Коваль «Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії»; В.А. Смолій, В.С. Степанков «Богдан Хмельницький», «Українська державна ідея», В.Даниленко, Г.Касьянов, С. Кульчицький «Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки» та інші.