- •Історія україни
- •Лекція 1 вступ до курсу «історія україни»
- •2. Історичні джерела. Джерелознавство. Історіографія
- •2. Періодизація історії України
- •Персоналії
- •Контрольні запитання
- •Рекомендована література
- •Лекція 2 стародавня доба на території україни
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 3 київська русь
- •2. Давньоруська народність – «колиска трьох братніх народів». Міфи та реальність
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література
- •Лекція 4 українські землі в складі литовського князівства й речі посполитої
- •3. Демографічні та етнокультурні процеси
- •4. Стратифікація суспільства
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання
- •Рекомендована література
- •Лекція 5 національна революція та створення козацької держави (середина хvіі ст.)
- •3. Проблеми державотворення українського народу
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1648 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 6 під владою іноземних держав (XVIII – xіx ст.)
- •2. Правобережні й західноукраїнські землі
- •3. Специфіка русифікаторської політики царизму та імперського уряду Австро-Угорщини
- •4. Українська еміграція
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 7 капіталістична еволюція україни у другій половині XIX ст.: напрями, особливості і соціально-політичні наслідки
- •Персоналії
- •Контрольні запитання:
- •Лекція 8 україна на початку XX ст. (1900-1914 рр.)
- •4. Розвиток культури в Україні на початку XX ст. (1900-1914 рр.)
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1900 Р.
- •1905 Р.
- •1907 Р.
- •1914 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 9 перша світова війна і україна ( 1914-лютий 1917 рр.)
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1918 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 10 українська революція (1917-1921 рр.)
- •2. Державні утворення і населення в 1918-1920 рр.
- •3. Більшовицька експансія та встановлення радянської влади в Україні
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1918 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована літератури:
- •Лекція 11 західноукраїнські землі у вирі революційно-визвольних рухів
- •1.Боротьба за незалежність і будівництво національної держави
- •2. Прорахунки та здобутки уряду зунр
- •3. Трагічний розвиток подій й ліквідація державності
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1918 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 12 україна в міжвоєнну добу світової історії (1918-1938 рр.)
- •1. Соціально-економічні перетворення радянсько-більшовицького керівництва: неп та індустріалізація країни з колективізацією сільського господарства
- •2. Національна політика та український культурний ренесанс
- •3. Сталінський тоталітарний режим. Політичні репресії в Україні
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 13 західна україна в міжвоєнний період
- •1. Чужа влада та її державницькі «рецидиви»
- •2. Загальнонаціональні прагнення корінного населення
- •3. Радикалізація суспільно-політичного життя мешканців регіонів
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Лекція 14 друга світова війна (1939-1945 рр.)
- •1. Україна і суспільство в 1939-1941 рр.: соціально-економічні і культурні проблеми. Людина і влада
- •2. Возз’єднання західноукраїнських земель в складі урср
- •3. Найбільш дискусійні аспекти Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.)
- •4. Вклад українців у загальну перемогу: цифри, факти, оцінки
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1939 Р.
- •1941 Р.
- •1942 Р.
- •1943 Р.
- •1944 Р.
- •1945 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 15 україна у повоєнні роки (1946 – 1956 рр.)
- •1. Наслідки Великої Вітчизняної війни для політичного та міжнародного становища України
- •2. Відбудова народного господарства України в 1946 – на початку 1956-го років. Голод 1946-1947 рр.
- •3.Посилення ідеологічного тиску на суспільство. Національне питання.
- •4.Сталінізм на західноукраїнських землях.
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1946 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 16 криза та руйнація тоталітарної системи
- •1. Сутність і парадокси «відлиги»
- •2. Успіхи, прорахунки, абсурдність економіки
- •3. Дисидентський рух
- •4. Авторитарна командно-адміністративна система управління та її негативний вплив на суспільно-політичне життя. Неосталінізм
- •5.Духовне життя суспільства
- •6. Особливості функціонування політичної системи радянського суспільства. Зовнішня політика
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 17 кроки до незалежності
- •2. Початок національного відродження. Повернення з небуття
- •3. На шляху до багатопартійності
- •4. Декларація про державний суверенітет
- •5. Проголошення незалежності та його підтвердження всеукраїнським референдумом
- •6. Нові можливості в науці та культурі України в роки перебудови
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 18 утверджена соборність
- •1. Суспільно-політичне й економічне становище в перші роки незалежності
- •2. Вибори та розстановка сил
- •3. Україна на міжнародній арені
- •4. Конституційний процес: закономірності, прорахунки, перспективи
- •5. Економічний розвиток, соціальні перетворення: сьогодення і майбутнє
- •6. Культурницькі горизонти: що попереду?
- •Персоналії
- •Найважливіші події
- •1991 Р.
- •1992 Р.
- •1997 Р.
- •2008 Р.
- •2010 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
Персоналії
Винниченко Володимир Кирилович (1880 – 1951 рр.) український прозаїк, драматург, художник, а також політичний і державний діяч, голова генерального секретаріату і генеральний секретар внутрішніх справ. Він автор майже усіх декларацій і законодавчих актів УНР. Саме Володимир Винниченко проголосив I Універсал на 2-ому військовому з'їзді 23 червня 1917 р. та Декларацію Генерального секретаріату 27 червня 1917 р. на пленумі Центральної Ради. 22 серпня 1917 р. Центральна Рада ухвалила першу конституцію України. Згодом через виникнення протиріч Винниченко вийшов із уряду. Однак уже менше чим через місяць він знову його очолив. Під час гетьманщини жив на хуторі Княжа Гора на Канівщині, де займався літературною творчістю, написав п’єсу "Між двох сил". Тут був заарештований гетьманською вартою у надуманій підозрі підготовки до державної змови. Але завдяки своєму авторитету його швидко звільнили з-під варти. Після чого він знову перейшов до активної політичної діяльності. У серпні 1918 р. Винниченко очолив опозиційний до гетьманського режиму Павла Скоропадського Український національний союз, рішуче наполягав на відновленні УНР, створенні її найвищого органу – Директорії, головою якої став у листопаді 1918 р. 11 лютого 1919 р. трудовий конгрес затвердив Винниченка як постійного голову Директорії. Незабаром через суперечності із Симоном Петлюрою Винниченко пішов у відставку та виїхав за кордон. В еміграції політична кар’єра Винниченка тривала. У Відні він за короткий час написав тритомну мемуарно-публіцистичну працю "Відродження нації" (Історія української революції. Березень 1917 р. – грудень 1919 р.) – твір певною мірою підсумковий, написаний по гарячих слідах подій. Це широкомасштабне полотно, яке є важливим джерелом для вивчення і розуміння складних політичних процесів в Україні періоду збройної боротьби за владу. За політичною орієнтацією Винниченко був близьким до комуністичної філософії. Але більшовики, на його думку, недостатньо враховували національний фактор. Винниченко мріяв організувати нову партію, соціальна програма якої мало б чим відрізнялася від більшовицької, однак була б "національніша", тісніше пов’язана з історичним минулим України. Наприкінці 1919 р. Винниченко спробував цю ідею втілити у життя. Він вийшов із УСДРП і організував у Відні Закордонну групу українських комуністів, створив її друкований орган – газету "Нова доба", в якій опублікував свій лист-маніфест "До класово несвідомої української інтелігенції", сповістивши про перехід на позиції комунізму. На початку 1920 р. він почав інтенсивно шукати шляхи до повернення на Батьківщину. Радянське керівництво, особисто Володимир Ленін, із прихильністю поставилося до прохання Винниченка. Наприкінці травня 1920 р. Винниченко разом із дружиною прибув до Москви, де дістав пропозицію зайняти пост заступника голови Раднаркому УСРР із портфелем наркома закордонних справ, із кооптацією у члени ЦК КП(б)У. Коли ж він ознайомився з економічним і політичним становищем країни, державними відносинами між Росією і Україною, то зрозумів, що його запрошують до співпраці з тактичних міркувань. Тому відмовився від участі в роботі уряду УСРР і в середині вересня 1920 р. виїхав з Харкова до Москви, а звідти знову за кордон. Повернувшись до Відня, Винниченко виступає з критикою національної і соціальної політики РКП(б) та Радянського уряду. Він продовжує уважно стежити за подіями в СРСР, займається літературною творчістю, живописом. Під час німецької окупації Франції Володимира Кириловича було кинуто до концтабору за відмову співробітництва з нацистами. По закінченні війни він закликав до загального роззброєння та мирного співіснування народів світу. Впродовж останніх 25 років свого життя Винниченко прожив у французькому містечку Мужен, біля Канн, у власному невеликому будинку, де займався літературною творчістю і живописом. Понад 20 його полотен зберігаються в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Помер Володимир Винниченко 6 березня 1951 р., похований у французькому місті Мужен.
Грушевський Михайло Сергійович (1866-1934) – видатний український історик, визначний політичний і державний діяч, публіцист.
14(27).3.1917 р. одностайно був обраний головою Української Центральної Ради. УЦР на чолі з Грушевським, враховуючи зміну політичної і соціально-економічної ситуації, пройшла шлях від вимог автономії до проголошення незалежної. В 1919 Грушевський заснував Український соціологічний інститут у Відні, в 1920-22 рр. редагував орган Української Партії Соціалістів-Революціонерів: "Борітеся - поборете!", часописи "Східна Європа" і "Наш стяг". У 1929 р. Грушевського обрали академіком Академії Наук СРСР. Грушевський – автор понад 2 тис. наукових праць: "Історія України-Руси" (т.І-10, в 13 книгах, 1898-1937), "Нарис історії українського народу" (1904), "Ілюстрована історія України" (1911), "Початки громадянства" (1921), "Історія української літератури" (т.1-5, 1923-27) та багато інших.
Крушельни́цький Анті́н Владиславович (1878–1937) – український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог, міністр освіти УНР (1919), редактор шкільних хрестоматій з української літератури (Відень, 1919–1922), видавець-редактор громадсько-літературних журналів прорадянського напрямку «Нові Шляхи» (1929-33 у Львові) і «Критика» (1933, там же), автор біографічного нарису «Іван Франко» та ін. Після падіння влади УНР емігрував до Відня, де заснував видавництво «Чайка». Протягом 1929-1932 рр. працює видавцем та редактором журналів «Нові шляхи».
Петлюра Симон Васильович (1879 - 1926) – визначний укр. громад.-політ, і держ. діяч, публіцист. В період Першої світової війни 1914-18 – працівник Союзу земств і міст, голова Українського військового комітету Зх. фронту у Мінську. У січні-лютому 1918 р. сформував Гайдамацький кіш Слобідської України і брав активну участь у придушенні більшовицького повстання в Києві. З листопада 1918 р. – Головний отаман Армії УНР. У лютому 1919 р. вийшов із УСДРП і став головою Директорії УНР. На чолі об'єднаних укр. збройних сил 30.8.1919 здобув Київ. 5.12.1919 виїхав у Варшаву для орг-ції військ.-політ, союзу з Польщею проти більшовицької Росії. З листопада 1920 р. керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі. 31 грудня 1923 р. виїхав до Австрії, а згодом – Угорщини, Швейцарії. У жовтні 1924 р. оселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов'язки голови Директорії УНР і Головного отамана УНР. Симон Петлюра був убитий25 травня1926 р. Анархістом С.-Ш. Шварцбардом, вважають, що він був агентом НКВС.
Скоропадський Павло Петрович (1873–1945) – український військовий і державний діяч, гетьман України. У листопаді 1917 був призначений командуючим озброєними силами проголошеною 7 (20) листопада Української народної республіки. 29 квітня 1918 на з’їзді «хліборобів» (крупних землевласників) проголошений «гетьманом всієї України». За час правління Скоропадський прагнув зміцнити українську державність, запроваджував українські державні, культурні та наукові установи, вводив українську атрибутику, символіку. Водночас йому не вдалося подолати більшовицьку агітацію та опозиційні настрої в суспільстві, викликані автократичними методами правління гетьманської влади й невирішеністю аграрного питання. 14 листопада 1918 р., намагаючись зберегти владу, гетьман проголосив федерацію Української держави з майбутньою небільшовицькою Росією, що стало приводом до антигетьманського повстання 13 грудня, і в Києві було проголошено Директорію. Після повстання Скоропадський перебрався до Берліна, потім до Швейцарії, пізніше оселився у м. Ванзее поблизу Берліна. 1929 р. бере участь в організації разом з В.Липинським «Українського союзу хліборобів-державників», пізніше – «Союзу гетьманців-державників». 1925 р. засновує при Берлінському університеті Український науковий інститут. Під час Другої світової війни Скоропадський відстоює інтереси українців перед німецькою владою. Допоміг звільненню з німецьких концтаборів С.Бандери, А.Мельника, Я.Стецька, А.Левицького та ін. Наприкінці життя намагався згуртувати українські сили в діаспорі навколо «Союзу гетьманців-державників». 16 квітня 1945 р. під час бомбардування станції Платлінг поблизу Мюнхена був смертельно поранений і помер 26 квітня в шпиталі монастиря Меттен. Похований у місті Оберсдорфі в родинному склепі Скоропадських.