- •Історія україни
- •Лекція 1 вступ до курсу «історія україни»
- •2. Історичні джерела. Джерелознавство. Історіографія
- •2. Періодизація історії України
- •Персоналії
- •Контрольні запитання
- •Рекомендована література
- •Лекція 2 стародавня доба на території україни
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 3 київська русь
- •2. Давньоруська народність – «колиска трьох братніх народів». Міфи та реальність
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література
- •Лекція 4 українські землі в складі литовського князівства й речі посполитої
- •3. Демографічні та етнокультурні процеси
- •4. Стратифікація суспільства
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання
- •Рекомендована література
- •Лекція 5 національна революція та створення козацької держави (середина хvіі ст.)
- •3. Проблеми державотворення українського народу
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1648 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 6 під владою іноземних держав (XVIII – xіx ст.)
- •2. Правобережні й західноукраїнські землі
- •3. Специфіка русифікаторської політики царизму та імперського уряду Австро-Угорщини
- •4. Українська еміграція
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 7 капіталістична еволюція україни у другій половині XIX ст.: напрями, особливості і соціально-політичні наслідки
- •Персоналії
- •Контрольні запитання:
- •Лекція 8 україна на початку XX ст. (1900-1914 рр.)
- •4. Розвиток культури в Україні на початку XX ст. (1900-1914 рр.)
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1900 Р.
- •1905 Р.
- •1907 Р.
- •1914 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 9 перша світова війна і україна ( 1914-лютий 1917 рр.)
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1918 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 10 українська революція (1917-1921 рр.)
- •2. Державні утворення і населення в 1918-1920 рр.
- •3. Більшовицька експансія та встановлення радянської влади в Україні
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1918 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована літератури:
- •Лекція 11 західноукраїнські землі у вирі революційно-визвольних рухів
- •1.Боротьба за незалежність і будівництво національної держави
- •2. Прорахунки та здобутки уряду зунр
- •3. Трагічний розвиток подій й ліквідація державності
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1918 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 12 україна в міжвоєнну добу світової історії (1918-1938 рр.)
- •1. Соціально-економічні перетворення радянсько-більшовицького керівництва: неп та індустріалізація країни з колективізацією сільського господарства
- •2. Національна політика та український культурний ренесанс
- •3. Сталінський тоталітарний режим. Політичні репресії в Україні
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 13 західна україна в міжвоєнний період
- •1. Чужа влада та її державницькі «рецидиви»
- •2. Загальнонаціональні прагнення корінного населення
- •3. Радикалізація суспільно-політичного життя мешканців регіонів
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Лекція 14 друга світова війна (1939-1945 рр.)
- •1. Україна і суспільство в 1939-1941 рр.: соціально-економічні і культурні проблеми. Людина і влада
- •2. Возз’єднання західноукраїнських земель в складі урср
- •3. Найбільш дискусійні аспекти Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.)
- •4. Вклад українців у загальну перемогу: цифри, факти, оцінки
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1939 Р.
- •1941 Р.
- •1942 Р.
- •1943 Р.
- •1944 Р.
- •1945 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 15 україна у повоєнні роки (1946 – 1956 рр.)
- •1. Наслідки Великої Вітчизняної війни для політичного та міжнародного становища України
- •2. Відбудова народного господарства України в 1946 – на початку 1956-го років. Голод 1946-1947 рр.
- •3.Посилення ідеологічного тиску на суспільство. Національне питання.
- •4.Сталінізм на західноукраїнських землях.
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1946 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 16 криза та руйнація тоталітарної системи
- •1. Сутність і парадокси «відлиги»
- •2. Успіхи, прорахунки, абсурдність економіки
- •3. Дисидентський рух
- •4. Авторитарна командно-адміністративна система управління та її негативний вплив на суспільно-політичне життя. Неосталінізм
- •5.Духовне життя суспільства
- •6. Особливості функціонування політичної системи радянського суспільства. Зовнішня політика
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 17 кроки до незалежності
- •2. Початок національного відродження. Повернення з небуття
- •3. На шляху до багатопартійності
- •4. Декларація про державний суверенітет
- •5. Проголошення незалежності та його підтвердження всеукраїнським референдумом
- •6. Нові можливості в науці та культурі України в роки перебудови
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 18 утверджена соборність
- •1. Суспільно-політичне й економічне становище в перші роки незалежності
- •2. Вибори та розстановка сил
- •3. Україна на міжнародній арені
- •4. Конституційний процес: закономірності, прорахунки, перспективи
- •5. Економічний розвиток, соціальні перетворення: сьогодення і майбутнє
- •6. Культурницькі горизонти: що попереду?
- •Персоналії
- •Найважливіші події
- •1991 Р.
- •1992 Р.
- •1997 Р.
- •2008 Р.
- •2010 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
5.Духовне життя суспільства
У березні 1972 р. на засіданні Політбюро ЦК КПРС П.Шелест та його прибічники в КПУ були піддані розгромній критиці за недоліки у справі «інтернаціонального виховання трудящих» і «примиренське ставлення до проявів націоналізму». Після того, як у травні 1972 р. П.Шелеста було усунуто з партійного керівництва, посаду Першого Секретаря ЦК КПУ до 1989 р. обіймав В.Щербицький, людина, яка найретельніше виконувала всі вказівки Москви. Незабаром була заборонена й вилучена з усіх бібліотек книга колишнього першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста «Україно наша радянська», яка побачила світ у 1970 р. Хтось із пильних політичних цензорів прочитав у перших літерах заголовку книги абревіатуру «УНР», приписуючи автору прихильність до «ворожої» Української Народної Республіки.
У цей період знову посилилася русифікація, боротьба з «українським буржуазним націоналізмом», репресії проти представників української культури. Повсюдно спостерігалося різке скорочення кількості україномовних шкіл та дитячих садків. Навіть у таких великих містах України, як Харків, Донецьк, Одеса, Кривий Ріг, Луганськ, Чернігів не було дитячих дошкільних закладів з українською мовою спілкування. У Дніпропетровську їх було два, а в столиці республіки – Києві, де діяли 730 дитячих садків, тільки в одному українська мова була офіційною робочою мовою. У Харкові на 2 млн. населення було лише 2 україномовні школи, в Одесі – 3 (під час перепису 1979 р. рідною мовою назвали українську не менше 300 тис. із мільйона одеситів).
Невиправдане звуження протягом довгого відрізку часу сфери вживання української мови негативно позначилося на загальному рівні національної культури. Мова відставала від часу і втрачала свої можливості брати участь у загальному духовно-моральному розвитку народу. Утиски та заборону української мови використовувала панівна верхівка СРСР для знищення національного руху українців, для продовження бездержавності та іноземного контролю за політико-державним життям українського народу.
Поступально, але суперечливо розвивалися всі сфери художньої творчості. Найбільш повно характерні риси епохи відобразила література. З одного боку, в художній прозі стали утверджуватися аналітичність, проблемність, відхід від описовості, звернення до сфери тонких почуттів, співвідношення морального і духовного. Насамперед це стосується творчості О.Гончара, П.Загребельного, Ю.Збанацького, В.Козаченка. 60-70-і роки, за оцінкою авторів «Історії української літератури ХХ століття», були періодом «плідним, хоч і суперечливим, періодом поглиблення її гуманістичних основ, посилення аналітичного й синтезуючого начал, утвердження нових форм, стилів, засобів». На повний голос заявили про себе І.Драч, Л.Костенко, В.Симоненко, М.Вінграновський. Склалася школа українського літературного перекладу, яка має високий міжнародний авторитет.
У той же час творчість продовжувала жорстко регламентуватися, зазнавати цензури, новаторство часто діставало негативну оцінку у офіційній критиці. Українські читачі, як і раніше, були відлучені від творчості письменників, які емігрували з України і продовжували писати за кордоном.
Що стосується театрів, то за 1958-1965 рр. Їх кількість в Україні зменшилась з 80 до 61, хоча кількість глядачів зросла з 14,3 до 15,5 млн. на рік. Ставилася класика і драматичні твори М.Зарудного, О.Коломійця, В.Минка та ін. В театрах України працювали чудові майстри сцени – А.Бучма, Ю.Лавров, М.Романов, К.Хохлов, Ю.Шумський та багато інших. Українські кіностудії звільнялися від схематизму, поверховості, ілюстративності, завойовували прихильність глядача.
З другої половини 60-х років кількість театрів в Україні поступово збільшувалася. Так, за 1965-1985 рр. їх кількість зросла з 61 до 89, а дитячих та юного глядача – більш ніж у два рази. Заслуженою любов’ю глядача користувалися такі майстри сцени, як Н.Ужвій, О.Кусенко, В.Дальський, А.Роговцева, співаки Д.Гнатюк, А.Солов’яненко, М.Кондратюк. Є.Мірошниченко, А.Мокренко, М.Водяний та ін.
Вкладом до скарбниці музичного мистецтва стали опери Г.Майбороди та В.Губаренка, симфонії В.Кирейка та А.Штогаренка. пісні О.Білаша, І.Шамо, С.Сабодаша та інших композиторів.
Деформації у суспільно-політичному житті, відверте ігнорування демократії з боку партійно-державної номенклатури, прорахунки в її соціально-економічній та політичній діяльності, неусвідомлення гостроти становища й невідкладності соціальних змін; нерішучість у практичних справах породжували благодушність і самозаспокоєння, кричуще розходження між декларативним проголошенням «розвинутого соціалізму» в Конституції СРСР 1977 р. і дійсністю.
До речі, щодо терміну «розвинутий соціалізм». Коли визначені у третій програмі КПРС (1961 р.), в якій прозвучала обіцянка побудувати комунізм до 1980 року, цифри виявилися недосяжними, про неї забули. Лозунг комуністичного будівництва залишився, але комунізм відсунули в неокреслене майбутнє. Щоправда, не для всіх. Система різноманітних привілеїв, яка виникла відразу після перетворення партії на державну, постійно розширювалася й удосконалювалася. Їхні якість і обсяг залежали від номенклатурного рівня. У вищих ешелонах влади панував повний комунізм, тобто вони жили «за потребами».
Щоб урятувати комуністичну ідеологію від остаточної дискредитації, наближені до влади суспільствознавці запровадили новий категоріальний термін – «розвинутий соціалізм», про який вперше було заявлено Л.Брежнєвим ц 1967 р. Положення про будівництво розвинутого соціалістичного суспільства було закріплено в Конституції 1977 р., де йому давалося таке визначення: «Це – суспільство, в якому створені могутні продуктивні сили, передова наука і культура, в якому постійно зростає добробут народу, складаються дедалі сприятливіші умови для всебічного розвитку особи». Риси розвинутого соціалізму перелічувалися й в Конституції УРСР 1978 р.
Активно пропагувалася теза, що в суспільстві «розвинутого» або «зрілого» соціалізму поступово зникають майже всі соціальні відмінності між людьми – класові, майнові, освітні й навіть національні.
Комуністична партія не шкодувала коштів і часу для відповідної ідеологічної роботи в масах. В Україні на початку 80-х рр. працювало понад 2 млн. пропагандистів, політінформаторів і лекторів.
Водночас дедалі ширшого розмаху набували приписки на виробництві, казнокрадство, хабарництво. Черги стали ганебною прикметою життя народу. Все це призвело до зниження матеріального рівня життя населення України, наростання кризових явищ.
Наприклад, у партійній пропаганді підкреслювалося, що за кількістю медичного персоналу і лікарняних ліжок у розрахунку на душу населення республіки СРСР займають перші місця у світі. Це справді було так. Не згадувалося, однак, що охорона здоров’я фінансується незадовільно і невигідно відрізняється від західних країн слабкою технічною оснащеністю, якістю медичних послуг.
Нестача коштів призводила до того, що країна «розвинутого соціалізму» витрачала на підготовку лікаря вдесятеро менше коштів, ніж розвинуті держави Заходу. Вважалося можливим ставити ліжка хворих навіть у лікарняних коридорах. Через дефіцит ліків та низьку зарплату медперсоналу медицина значною мірою була «платною». Але медустанови, що обслуговували «слуг народу», розміщувалися у нових спеціально спроектованих будівлях, що зводилися у парковій зоні, оснащувалися найновішим імпортним устаткуванням, комплектувалися висококваліфікованим і високооплачуваним персоналом.
Взагалі, для стилю і методів партійної роботи були характерними формалізм і бюрократизм, виконавчо-наказний стиль у житті партії. Однією з уразливих сторін у функціонуванні КПРС виявилась кадрова політика. Імітація багатьма керівниками своїх службових функцій, підміна організаторської діяльності демагогією, поширення протекціонізму, хабарництва, кумівства давали змогу людям, не гідним довіри, десятки років обіймати високі та відповідальні посади.
70-80-ті роки були відзначені міцною стабілізацією еліти та припиненням її поповнення знизу. Система ставала замкненою і закритою. Усіляко підтримувався культ Брежнєва, зберігалась і зміцнювалась система вождізму на всіх рівнях. Славослів'я на адресу Брежнєва, розпочате ще на XXIV з'їзді КПРС, посилюється на ХХV і досягає апогею на XXVI з'їзді КПРС. Культ Брежнєва вимагав підтримання певних якостей особистості, відсутність яких компенсувалась насадженням суто зовнішніх аксесуарів: чотири рази Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної праці, маршал Радянського Союзу, лауреат Ленінської премії в галузі літератури, золота медаль ім. Карла Маркса, орден Перемоги тощо.