5. Тематика та проблематика модерністичної творчості.

Відповідно до змін у структурі літературного процесу трансформувалась і тематика творів, наприклад, сільська тема стала своєрідною екзотикою, в якій авторів цікавлять стосунки між людьми або зіткнення людини з природою, її неможливими для пізнання і тому моторошними законами. Естетичні ідеали поступилися етичним, як у реалістів (Б.Грінченко, Олена Пчілка), так і у модерністів (О. Плющ, М. Чернявський) пропагується необхідність «малих справ», а позитивними героями стають люди, які вміють «діло робити».

Гострим на початку XX ст. є питання про зображення народу, співвідношення маси і особистості, натовпу і героя, юрби і вождя (І. Франко, Леся Українка, О. Олесь та ін.). Поряд з цим звертаються до теми пропащої сили, оскільки багато талановитих людей не змогли самоствердитися, не маючи можливості протистояти гнітючій буденщині (М. Коцюбинський, Г. Хоткевич, В. Винниченко).

Представники кожного напряму по-різному розглядають проблему добра і зла: натуралізм пояснював їх біологічною зумовленістю, імпресіонізм відтворював враження від дійсності, де за зовнішньою ілюзорністю видимих явищ постає внутрішня сутність людської психіки, а саме полярність її структури. Людина несе відповідальність за власну долю, тому модерністи переважно не примушують своїх героїв отримувати заслужені чи незаслужені кари або винагороди. Для експресіоністів прояви психічної дихотомії – підсвідомі імпульси, а життя можливе лише в структурі полярності добра і зла, де страждання і радість існують у взаємодії і є його неодмінними складниками, в яких одна частина породжує іншу або постійно перетворюється на свою протилежність.

Важливою проблемою є зображення страждання, яке спонукає особистість пізнавати сенс буття, але естетизація страждань не рівнозначна тенденціям антигуманізму, тяжінню до жорстокості, тому що радість і біль не можуть існувати одне без одного, відчувати інтенсивність існування можна лише в абсолютному і неподільному бутті.

Досить складно і різнопланово сприймають модерністи і проблему співвідношення життя і смерті, яка містить в собі містичну мандрівку людини до свого «Я», до зближення з абсолютом. Якби людина знала, що смерть є початком нового життя, незмінною частиною існування, вона не переживала б страху перед смертю, – цю істину не можна збагнути інтелектом, лише відчути і пізнати інтуїцією. У новелах В. Стефаника «Шкода» і «Стратився» відбувається віталізація смерті, властиве для письменника заглиблення в явища життя і смерті, страждання і радості, він відкидає емпірично-зовнішнє пізнання моментальних вражень. Для усвідомлення повного уявлення про життя страждання і смерть не є абсурдом, вони розкривають його зміст, усвідомлення їх неминучості потрібне для духовного зростання людини.

Філософською проблемою є співвідношення свідомості з підсвідомістю, яке сприймається як сполучення всіх суперечностей цього світу у процесі пізнання безсмертя, тому суперечливі душевні переживання та вияви людської активності повинні реалізуватися в творчості у вигляді цілісної системи життя людей. Митець, відтворюючи болі, радощі, пристрасті, невдачі та прагнення, не випускає з уваги їх соціальної вмотивованості або для загострення контрастності невмотивованості у вигляді слабкості, зламаності, безсилля, нездатності до дії або ж жагу боротьби, прагнення діяльності, вдосконалення себе і світу.

У модерністів зростає інтерес до індивідуальності як самовартісного суб'єкта, до з'ясування походження звичок, комплексів, – усього того, що різнить одну людину від іншої, від психічних ушкоджень до спадкових недуг (Леся Українка, А. Кримський, поети «Молодої Музи», О. Плющ).

Властиву для української літератури злободенну соціальну проблему молода генерація письменників висвітлює по-новому, через зображення складного психологічного життя персонажів, їх почуттів, настроїв, роздумів. Життя всіх верств суспільства передавалося вже не крізь призму етнографії і побутописання, а через поглиблений психологічний аналіз.

У символістів персонаж іноді позасоціальний, тому його структурі притаманна відсутність імен, абстрактність, неконкретність, своєрідність хронотопа (поза простором і часом). Персонажем виступає або знервована і слабка або сильна і виняткова людина. Жінка постає як символ людської любові, щирих взаємин, землі, життя. При зображенні маленької людини письменники звертають увагу на буденні повсякденні явища і події (Є. Ярошинська, М. Чернявський, Б. Лепкий), проте пересічна людина гине, адже сили її недостатні для протистояння суворій реальності. Так, герої А. Тесленка часто зламані, знесилені, морально спустошені, однак це явище соціально вмотивоване, обґрунтоване певними обставинами.

Отже, головною особливістю перехідної доби кінця ХІХ – початку ХХ ст. в літературі є зміна напрямів: від реалізму до модернізму. У модернізмі, як і в бароко, поєдналися романтичний та реалістичний типи творчості, проте гармонії між ними досягнути знову не вдалося. Це поєднання спричинило динамічність течій і шкіл та суперечності напряму.

Творчість Миколи Хвильового ("Кіт у чоботях", "Вальдшнепи", "Сентиментальна історія", "Санаторійна зона")

Мета: ознайомити школярів із новелістикою М. Хвильового й навчити порівнювати життєвий шлях митця зі змістом його творів, висловлювати міркування про своєрідність творчої манери письменника, що є виявом імпресіоністського стилю української літератури; плекати почуття високого громадянського обов’язку.

Тип уроку: позакласне читання.

Обладнання: портрет М. Хвильового, відеозаписи кінострічок, фотоілюстрації м. Тростянця за життя М. Хвильового, епіграф.

Невже я зайвий чоловік тому, ................

Що люблю безумно Україну?

М. Хвильовий

Хід уроку

I. Мотивація навчальної діяльності учнів

II. Актуалізація опорних знань

Цифровий калейдоскоп

Назвати події та факти з життя й творчості М. Хвильового, що пов'язані зазначеними датами.

13 грудня 1893 р,— ... (народився М.Г. Фітільов).

1916 р.— ... (фронти Першої світової війни, член дивізійної ради солдат- сих депутатів).

1917 р.— ... (член компартії України, активна участь у громадянській іні в лавах Червоної армії).

1919 р.— ...

1923 р.— ...

1924 р,— ... 1927 р.— ...

14 січня 1928 р.— ... Травень 1933 р.— ... Або заповнити анкету:

.Псевдонім ... (Микола Хвильовий). !. Справжнє ім'я ... (Микола Григорович Фітільов). !. Дата й місце народження ... (13 грудня 1893 р., м. Тростянець). [. Види діяльності ... (Літератор, публіцист, громадський діяч). ). Напрям літературної творчості ... («Романтичний вітаїзм»). 5. Ідеологічне мистецьке спрямування ... (Культурна інтелектуальна Європа).

7. Роки творчості ... (1921-1933 рр.). 3. Сімейний стан ... (Двічі одружений).

9. Смерть ... (13 травня 1933 р. у Харкові, покінчив життя самогубством).

0. Характеристика ... (Романтик за світосприйняттям, фанатик ідей, вірний друг).

III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Поетична хвилина

Той постріл травня в серці громом, Він став провісником тривог, І не лишився невідомим Трагедій багатьох пролог. Тепер ми зрозуміти можем Таємні підступи катів. Поставить крапку їх загрозам Тим пострілом співець хотів.

Хотів усіх він сповістити

Про помах чорного крила,

Бажав братам творити, жити,—

Епоха їх не вберегла.

Вони прийшли на поклик ранній.

На чай і на гітари дзвін,

Вони прийшли на спів прощальний —

Востаннє їм співає він.

2. Слово вчителя

Микола Хвильовий... Здригнеться серце при цьому імені...

А хто ж він, цей Хвильовий, який понад півстоліття був затаврований політичними звинуваченнями: націоналіст, скривджений нашою фальши­вою пам'яттю? Він міг помилятися й помилявся, але робив це щиро, споді­ваючись, що його зрозуміють усі товариші по літературній праці, читачі — сучасні й майбутні.

3. Виступ учня-«дослідника»

У недавно опублікованій автобіографії читаємо: «З фронту я приїхав у Богодухівський повіт і там на селі почав енергійно організовувати спілки незаможних селян. Я так енергійно працював, що й незчувся, як недалеко загуділи німецькі гармати. З кінця 1918 року я втік із Харкова й організував повстанський загін, що боровся проти гетьманських загонів на Полтавщині. Цей же загін виступив і проти Петлюрівських частин. У цьому ж році загоном куреня імені Ґонти мене приговорено до розстрілу...»

Утік М. Хвильовий буквально в останній момент. За час громадянської війни йому ще раз оголошувався смертний вирок. Урятувала Хвильового «молоденька дівченя, котра і стала його дружиною та героєм твору «Кіт у чоботях».

4. Перегляд документального фільму «Цар і раб хитрощів»

Режисер Ірина Шатохіна. Занурення в епоху, в драматичну історію М. Хви­льового.

5. Читання в стислому викладі новели «Кіт у чоботях»

6. Коментар до новели

Новела «Кіт у чоботях» присвячена жінці в революції. Гапка, тобто това­риш Жучок,— це тип, що його зустрічав автор-оповідач на воєнних дорогах. Жінка невисока на зріст, взута у завеликі чоботи; за жвавий характер і, очевидно, темні очі прозвана Жучком. Спробуємо проаналізувати мову цієї новели і простежити, чи характерні для неї параметри імпресіоністичного письма.

Насамперед упадає у вічі настроєвість твору, що характерно для імпресіо­нізму. Захоплено-піднесене ставлення оповідача до Гапки-Жучка виражається як безпосередньо словами, так і самим синтаксисом — це в основному короткі, часто однослівні речення. Так можуть говорити вкрай захоплені люди: треба, щоб звучав гімн «моралям революції», але Жучкові буде не гімн, а пісня.

Портрет героїні, тобто зовнішність, письменник характеризує одним сло­вом «жучок». Ми не знаємо, русява вона чи чорнява, якого кольору її очі. Відомо, що «ніс — головка від цвяшка» і що зріст — «кіт у чоботях».

Ім'я героїні — Гапка — асоціюється із гаптуванням золотом або сріблом, із червінькою революцією, із п'ятикутною зорею на капелюшку, очі — із серп­невим сонячним променем. Гапка — «мураль» революції, що тягне сонячну вагу в сонячний вік. Поєднання червінькового кольору із кольором хакі — це і є головна героїня. Зустрічаємо Кота в чоботах і біля вогню, посеред зими й темної ночі. Золото, вогонь — це асоціації тепла, радості, досконалості.

Товариш Жучок — секретар ларт'ячейки — розмовляє часто російською мовою (новела практично написана наполовину російською), що доносить до читача дух того часу, іншими словами — стиль життя, коли на жіночих зібраннях говорили про аборт, кохання, право куховарки.

Мовна стихія «Кота в чоботях» сповнена піднесення, радості, легкої іронії, щирого захоплення та симпатії, «Кіт у чоботях» — безпосередня, власне чоловіча емоція, викликана незвичайною Гапкою.

7. Перегляд уривків із художнього фільму «Вальдшнепи» (Режисер О. Муратов, 1996)

8. «Ланцюжок думок» Прокоментувати назву твору.

Вальдшнеп — невелика, граціозна дика пташка, поширена по всій тери- горії України, може бути об'єктом спортивного полювання. Очевидно, як усі :щкі птахи, любить свободу, її важко приручити, але можливо. М. Хвильовий, їавзятий мисливець, добре був обізнаний із фауною України. Зовсім не випадково він називає свого героя Дмитрія Карамазова і його дружину, колишню революціонерку Ганну, і Вовчика, і Аглаю вальдшнепами. Вони уособлюють зсю українську пореволюційну інтелігенцію. Кожен із цих героїв має свій плях (товариш Вовчик, наприклад, якраз є тим, якого легко приручити.

9. Бесіда з учнями

• Які проблеми порушує автор у романі «Вальдшнепи»?

• Схарактеризуйте образ Дмитрія Карамазова. Чи має він щось спільне із самим автором? Якщо має, то що саме?

• Схарактеризуйте образ Аглаї. У чому її новизна у творчості М. Хвильо­вого?

10. Проблемне завдання

(за оповіданням М. Хвильового «Сентиментальна історія») Проаналізуйте жіночий образ у новелі «Сентиментальна історія».

ЖІНКА В ПОРЕВОЛЮЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ У. творчості М. Хвильового жіночі образи мають особливе значення. Відомо, що в Україні завжди панував культ жінки. Матір, кохана, Берегиня роду й споконвічних традицій — таким постає образ жінки зі сторінок шсьменників-класиків. А якою бачить жінку М. Хвильовий? У пореволюційні іаси світ перевернувся з ніг на голову. Що відбувалося? Руйнація моральних канонів, і, як наслідок,— деградація людських душ. І кому, як не жінкам, ;лід зупинити цей хаотичний абсурд? М. Хвильовий упевнений, що жінки йорально стійкіші за чоловіків, тому він переконаний, що їхня любов, мило- :ердя, врешті самопожертва вирвуть рідний народ із згубної стихії.

Головна героїня оповідання «Сентиментальна історія» намагається знайти :воє місце в буремному новому суспільстві. Б'янка не бажає бути «зайвою», ш товаришка Уляна, художник Чаргар. Вона не хоче пливти за течією шале- юї ріки під назвою радянське суспільство, бо Б'янка — сильна особистість. ЗДвчина привчилася самотужки знаходити вихід із скрутного становища. \ле в той же час вона ніколи не дозволить собі піти на компроміс із власним іумлінням. Героїня відчуває й усвідомлює те, що не можна сидіти склавши зуки, бо інакше її «вишневоока Україна» перетвориться на збіговисько яоральних потвор. Але навколо діється щось жахливе, бридке. Б'янка нази- ?ає ці суспільні процеси «світовим бардачком». Омріяне майбутнє для своєї країни дівчина вважає «сентиментальною даллю», адже сміливим та крас- юмовними лозунгами життя не покращити. То що ж робити? Як перетво- шти «сентиментальну даль» на реальність? Ламати — не будувати: душа іе болить, ^ле може бути щасливим суспільство на руїнах моральних цін- юстей? Героїня жахається, що її земляків не цікавлять одвічні людські іесноти. Країна котиться в прірву... І лише істинні морально-етичні закони ідатні врятувати суспільство від деградації, пролити світло на затуманене дайбутнє. Але найбільше дівчину дивує те, що люди навіть не намагаються іамислюватися над сенсом свого буття. Зачинившись у своїх нірках, вони кивуть під тягарем страху. Б'янка страждає «темною ніччю нашої дійсності», іле змінити щось — не в її силах. Останній вчинок дівчини — відчайдушна іпроба налагодити зв'язок між мрією та реальністю Але чи можливо це? Віддавши себе, Б'янка загубила найдорожче, найсвятіше й найчистіше, що іуло в її душі.

Б'янка — збірний жіночий образ пореволюційної доби. М. Хвильовий пере- сонує нас, що роль жінки в суспільстві виняткова за будь-яких історичних іасів, адже вона — втілення одвічних чеснот, Берегиня людських душ.

11. Відгук учня на твір «Санаторійна зона»

Санаторійна зона — діагноз хворого суспільства. Саме про це хворе сус­пільство і йдеться, воно є об'єктом викриття й водночас суб'єктом, що чинить тиск на головних героїв. Проте на все це звертаєш увагу лише при першому прочитанні. Далі вже перед тобою постають тільки образи, кожен із яких живе окремо у твоєму мозку, складається таке враження, що кожна вада, «кожна душа» людини — це шухлядки, які не дай Боже відкрити, бо буде вулкан.

IV. Закріплення вивченого

1. Дати лаконічну відповідь на запитання: «Які умови спонукають до роз­двоєння особистості?»

2. Філософське дослідження. «Роздвоєння особистості в українській новітній літературі».

Форма дослідження

Автор

Назва твору

Тема

Головні герої

Причини роздвоєння