4) Застава майнових прав;

5) Застава цінних паперів.

Застава виникає на підставі закон, договір або вирішення суду. Застава може мати місце відносно вимог, які можуть виникнути в майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою майбутніх вимог.

Сторони заставного правовідношення – заставодавець (особа, яке надає майно або майнові права в заставу) і заставодержатель – (особа, що набуває права застави). Особа заставодержателя співпадає з особою кредитора за основним зобов'язанням. Боржник може і не співпадати в одній особі із заставником, оскільки застава може дати і третю особу (майновий поручитель).

Сторонами договору застави можуть бути фізичні, юридичні особи, держава.

Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства може бути відчужене і на яке може бути звернене стягнення. Не можуть бути предметом застави національні культурні і історичні цінності, що є державною власністю; вимоги, що мають особистий характер; об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств і їх структурних підрозділів, що знаходяться в процесі корпоратизації.

Договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, договір повинен бути нотаріально засвідчений. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках і в порядку, встановленому законом України "Про заставу". Ризик випадкової загибелі або пошкодження предмету застави несе власник закладеного майна, якщо інше не буде встановлено договором або законом. У разі випадкової загибелі або пошкодження предмету застави заставник на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити пошкоджений предмет застави.

Правова характеристика завдатку.

Завдаток – це грошова сума або рухоме майно, яке передається кредиторові боржником в рахунок належних з нього за договором платежів на підтвердження зобов'язання і в забезпечення його виконання.

Стаття 571 Цивільного кодексу встановлює правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком:

1) якщо порушення зобов'язання відбулося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора;

2) якщо порушення зобов'язання відбулося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток і додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості;

3) сторона, винна в порушенні зобов'язання, повинна відшкодувати іншій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлене договором;

4) у разі припинення зобов'язання до початку його виконання або унаслідок неможливості його виконання завдаток полежить поверненню.

Поняття і ознаки поруки.

Порука – це договір, згідно якого, до зобов'язання основного боржника додатково приєднується зобов'язання іншої особи, яка за нього поручається. У разі невиконання зобов'язання основним боржником, відповідальність несе особа, яка за нього поручилася, тобто поручитель.

Основні ознаки поруки:

1) За загальним правилом передбачена солідарна відповідальність поручителя і боржника, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

2) Відповідальність поручителя в тому ж обсязі, що і боржника, якщо інше не встановлено договором поруки.

3) Поручитель має право на оплату своїх послуг.

Порука припиняється:

1) з припиненням забезпеченого ним зобов'язання;

2) у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;

3) якщо після настання терміну виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем;

4) у разі переведння брогу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника;

5) після закінчення терміну, встановленого в договорі поруки.

У випадку, якщо такий термін в договорі не встановлений, порука припиняється, якщо кредитор впродовж шести місяців з дня настання терміну виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо термін основного зобов'язання не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, поручительство припиняється, якщо кредитор не пред'явить позов до поручителя впродовж одного року з дня укладення договору поруки.

Особливості гарантії як способу забезпечення зобов'язань.

Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'язання полягає в тому, що банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) доручається перед кредитором (бенефіціаром) за виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Іншими словами, суть гарантії в тому, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Гарантія, як і порука, має на меті залучення до зобов'язання інших осіб, майно яких, разом з майном боржника, служить для задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням. Тому гарантія є достатньо надійним способом забезпечення виконання зобов'язання.

Характерними ознаками гарантії є те, що вона:

1) має самостійний характер, тобто зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності);

2) вона має особливий суб'єктний склад (як гарант можуть виступати тільки банки, інші фінансові установи, страхові організації);

3) вона не обмежується терміном пред'явлення кредитором позовних вимог до гаранта (діє впродовж терміну, на який видана гарантія);

4) вона має відшкодувальний характер;

5) є безвідзивною;

6) не може передаватися (диспозитивне правило).

Зобов'язання гаранта перед кредитором припиняються у випадку:

1) сплати кредиторові суми, на яку видана гарантія;

2) закінчення терміну дії гарантії;

3) відмова кредитора від своїх прав по гарантії шляхом повернення її гарантові або шляхом надання гарантові письмової заяви про звільнення його від зобов'язань по гарантії.

Гарант має право зворотної вимоги (регресу) до боржника в межах суми, сплаченої їм по гарантії кредиторові, якщо інше не встановлене договором між гарантом і боржником. Гарант не має права зворотної вимоги (регресу) до боржника у випадку, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, якщо інше не встановлене договором між гарантом і боржником.

Стаття 200 Господарського кодексу передбачає специфічний засіб забезпечення виконання господарських зобов'язань – банківська гарантія (видається банком, іншою фінансовою установою, страховою організацією шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) про задоволення вимог управомоченной сторони у розмірі певної грошової суми, вказаної в письмовому підтвердженні, якщо третя сторона (зобов'язана особа) не виконає вказане в нім певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні).

Притримання як спосіб забезпечення зобов'язання.

Суть притримання як способу забезпечення виконання зобов'язань полягає в тому, що кредитор, у якого знаходиться річ, призначена для передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання боржником в строк зобов'язання по оплаті цієї речі, або компенсації кредиторові витрат і інших збитків, має право притримати її у себе до тих пір, поки відповідне зобов'язання не буде виконано.

Право притримання виникає на підставі прямої вказівки закону, зокрема статті 594 Цивільні кодекси України, і не вимагає, щоб воно було передбачене договором між кредитором і боржником.

Право притримання виникає з моменту настання терміну (дати) виконання зобов'язання боржником. До цього моменту кредитор не має права залишати у себе річ, яку повинен передати за договором боржникові (наприклад, продавець зобов'язаний передати річ покупцеві незалежно від сплати її вартості, якщо інше не передбачене договором між ними, оскільки право притримання виникає лише у разі прострочення платежу). Після передачі речі боржникові в рамках виконання основного зобов'язання кредитор не має права вимагати її повернення для здійснення притримання або забирати її назад у боржника, навіть якщо у нього існує така можливість.

Ризик випадкової загибелі або пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлене законом. Кредитор, що притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. При цьому кредитор відповідає за загибель, псування або пошкодження речі, яку він у себе притримує, якщо загибель, псування або пошкодження відбулися за його провини. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе. Боржник, річ якого притримується кредитором, має право розпоряджатися нею, повідомивши про притримання набувача про права кредитора.

Перелік способів забезпечення зобов'язань, встановлений в Цивільномукодексі, не є вичерпним. Законом або договором можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Більшість способів забезпечення виконання зобов'язань (окрім гарантії) мають додатковий характер і у разі недійсності або припинення основного зобов'язання їх дія також припиняється.

Забезпеченню підлягає тільки дійсне зобов'язання (що виникло з дійсного правочину). При цьому недійсність основного зобов'язання має наслідком недійсність правочину по його забезпеченню. В той же час недійсність правочину по забезпеченню виконання зобов'язання не тягне за собою недійсність основного зобов'язання.