9. Принципи здійснення підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

1) вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності. Суб'єкт підприємницької діяльності самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займатися з огляду на обмеження, встановлені чинним законодавством (наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ "Про підприємництво" — єдиною статтею, що є чинною у цьому Законі — діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями);

2) самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

3) вільного найму підприємцем працівників. Цей принцип обмежується положеннями спеціального законодавства про зайнятість, що містить положення, якими обмежуються трудові права іноземних громадян та осіб без громадянства — ст. 8 Закону України від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ "Про зайнятість населення" передбачена необхідність отримання дозволу на працевлаштування у державній службі зайнятості України (див. також Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 4);

4) комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (див. ознаку № 4 підприємницької діяльності);

5) вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом. На практиці цей принцип суттєво обмежується шляхом встановлення правил щодо цільового використання коштів суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, обмежень на проведення операцій у готівкових коштах та ін.;

6) самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Цей принцип обмежується, зокрема, положеннями Закону України від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", ст. 1 якого встановлені правила щодо обов'язкового зарахування на їх валютні рахунки в уповноважених банках виручки резидентів у іноземній валюті у терміни виплати заборгованостей, зазначених в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується.

10. Некомерційне господарювання: поняття, ознаки, організаційно-правові форми здійснення.

Некомерційне господарювання — це самостійна систематична господарська діяльність суб'єктів господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального сектору економіки в галузях (видах діяльності), де відповідно до ст. 12 ГКУ заборо¬няється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомер-ційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяль¬ності у формі підприємництва забороняється законом.

Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність ОДВ, ОМС та їх посад. Ос. (ст. 52 ГКУ).

Організаційні форми здійснення некомерційної господарської діяльності

Відповідно до ст. 53 ГКУ некомерційна господарська діяль¬ність може здійснюватися суб'єктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організа¬ційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з ура¬хуванням вимог ГКУ та відповідних законів України.

Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорга¬нізації та ліквідації суб'єктів господарювання окремих організа¬ційних форм некомерційної господарської діяльності визначається ГКУ та відповідними законами України.

Якщо господарська діяльність громадян або юридичної особи, зареєстрованої як суб'єкт некомерційного господарювання, на¬бирає характеру підприємницької діяльності, до неї застосову¬ються положення ГКУ та законів України, що регулюють під¬приємництво.

11. Організація та управління господарською діяльністю.

Організація ГД- с-ма заходів, спрямив.на рац.поєднання в часі і просторі всіх елементів госп.с-ми відпов.рівня ек-ки країни, госп.с-ми певного регіону суб.госп-ня.

ФОРМИ ОРГ-ЦІЇ І УПРАВЛ. ГД

1. ДЕРЖ. ПРОГНОЗУВ. ТА РОЗРОБЛ. ПРОГРАМ ЕК. І СОЦ. РОЗВ-КУ КРАЇНИ - наук-обгрунт.передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей ек-ки або окремих адм.-терит одиницб можливого стану ек-ки та соц..сфери в майб., а також альтерн.шляхів і строків досягн.параметрів ек.і соц..озв-ку

Прогнозув.ек.і соц.розв-ку є заоб.обгрунт.тієї чи ін..стратегії та прийн.конкр.ріш.органами зак.і вик. Влади, ОМС щодо регул.соц-ек.процесів.

2. НОРМАТ.РЕГУЛЮВАННЯ – встановл.компет.органами д-ви пр.-л здійсн.ГД , здійснюється шляхом визначення прав.статусу суб.госп-ня, прав.режиму їх майна, пр..засад і гарантій під-цтва, пр.-л конкуренції та норм антимонопол.регул., порядку уклад.та викон.госп.дог., заходів майн.в-сті за поруш.в сф.госп-ня засад зовн-ек та інцест.д-сті.

3. ФОРМИ УПРАВЛІННЯ- прийн.компет.орг.юр-значимих рішень для суб.госп.з операт.пит.госп.життя.

4. КОНТРОЛЬ-встановл.компет.орг.ступеня відповідності факт.напрямів і резул.д-сті суб.госп.життя, встановл.д-вою пр.-л, нормативами, нормам, а також виявл.поруш.в д-сті цих суб, вжиття заход.госп-пр.санкцій.

12. Державна політика у сфері господарювання.

Державна регуляторна політика у сфері господарювання

Верховна Рада України 11 вересня 2003 року прийняла Закон “Про засади держ регулят політики у сфері госп д-сті”. В ньому держ регуляторна політика у сфері госп-ня визначається як напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави в діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, встановлені Конституцією та законами України.

За цим Законом, регуляторна діяльність – це діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об’єднаннями, територіальними громадами. А регуляторні органи – це Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів, Національний банк, інші державні та центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. До регуляторних органів належать також територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані організації, якщо вони відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти.

Державна регуляторна політика має відповідати потребам госп-ня. Такої відповідності неможливо досягти, якщо не додержуватись її найважливіших принципів. Ці принципи проголошені законом: доцільність, тобто обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми; ефективність – досягнення максимально можливих позитивних результатів внаслідок дії регуляторного акта; збалансованість – забезпечення в регуляторній діяльності балансу інтересів суб’єктів господарювання, громадян та держави.

Досягнення мети регуляторного впливу на господарські відносини повинно забезпечуватися, за Законом, встановленням єдиного підходу до підготовки аналізу цього впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів. Для цього потрібно також здійснювати планування підготовки проектів регуляторних актів, оприлюднення цих проектів з метою одержання зауважень і пропозицій щодо їх вдосконалення; відстеження результативності регулятивних актів, їх систематизацію; недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють чинні регуляторні акти; викладення положень цих актів у спосіб, який є доступним та однозначним для розуміння особами, які мають впроваджувати або виконувати їхні вимоги.

Забезпечення реалізації державної регуляторної політики у сфері господарювання здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної регуляторної політики. До його повноважень належать: підготовка та подання пропозицій щодо формування та забезпечення здійснення державної регуляторної політики; узагальнення практики застосування відповідного законодавства; проведення аналізу проектів регуляторних актів, що подаються на погодження центральними органами виконавчої влади. Спеціально уповноважений центральний орган проводить їх аналіз на відповідність положенням цього Закону і приймає рішення про погодження проектів або про відмову в погодженні.