Стаття 255. Порядок вчинення дій в останній день строку

Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчен­ня останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відпо­відні операції. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення остан­нього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно. 1. За загальним правилом, якщо строк встановлено для вчинення дії, то певна визначена дія може бути вчинена до закінчення останнього дня цього строку. На жаль, Цивільний кодекс України 2004 року точно не визначає, о котрій годині останній день строку вважа­ється закінченим. На відміну від ЦК, ЦПК в ч. 5 ст. 70 чітко визначає, що останній день строку триває до 24 години. Тому вважаємо, що при визначенні моменту закінчення остан­ нього дня строку варто застосовувати норму ЦПК України за аналогією. Виключенням із загального правила є передбачене коментованою статтею положення про те, що якщо дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Наприклад, у момент при­пинення касових операцій у банку або закінчення робочого часу нотаріальної контори при необхідності внесення коштів на депозит нотаріуса. 2. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно. Підтвердженням своєчасної здачі письмової заяви та повідомлення до установи зв'язку може бути поштовий штемпель на конверті, квитанції чи іншому документі.

9.)))Поняття і значення позовної давності.

Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Значення позовної давності полягає у наданні потерпілому строго визначеного, проте цілком достатнього строку для захисту його права. Після збігу строку позовної давності потерпілий позбавляється можливості примусового (судового) захисту свого права, але саме порушене право зберігається.

1. Відповідно до Конституції України та ст. З ЦПК України кожна особа має право звер­нутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.  Допомогти відновити чи захистити такі права покликані спеціальні норми цивільного законодавства, зокрема глава 19 ЦК, яка стосується інституту позовної давності, в якій дано визначення поняття «позовна давність». Відповідно до коментованої статті позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. 255 Книга перша. Розділ V На нашу думку, запропоноване в статті визначення поняття «позовна давність» є дещо некоректним, оскільки особа, право якої порушено, не позбавляється можливості зверну­тися до суду із заявою про захист цивільного права (інтересу) і після спливу позовної давності, та відповідно до ст. 267 ЦК така заява має бути прийнята судом до розгляду. Позовна давність тісно пов'язана з процесуальним поняттям права на позов. Право на позов є забезпечена законом можливість зацікавленої особи звернутися до суду з вимогою про розгляд та вирішення матеріально-правового спору для захисту пору­шеного права чи охоронюваного законом інтересу. Зазвичай право на позов складається з права подати позов та права на задоволення позову. Право подати позов, яке часто називають правом на позов в процесуальному розумін­ні, — це право вимагати розгляду спору, що виник у передбаченому процесуальним зако­нодавством порядку. За загальним правилом право на позов у процесуальному розумінні не залежить від спливу будь-яких строків. Як вже зазначалося раніше, звернутися до суду з позовом можна незалежно від спливу позовної давності. Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні — це право позивача вимагати від суду задоволення позову і, як наслідок, можливість примусового ви­конання вимоги позивача. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розу­мінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. 

Стаття 260. Обчислення позовної давності

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.  При застосуванні позовної давності головним є правильне обчислення строків. Від­повідно до коментованої статті позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 ЦК (див. коментар до статей 253-255). Тобто, при обчисленні позовної давності застосовуються правила обчислення строків ро­ками, місяцями, днями та ін. Імперативною нормою встановлено, що порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Стаття 259. Зміна тривалості позовної давності

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленіс­тю сторін. 1. Новелою інституту позовної давності стала норма, закріплена у ст. 259 ЦК 2004 року. Цивільний кодекс 1963 року в ст. 73 містив імперативну норму, яка категорично забороняла зміну угодою сторін строків позовної давності та порядку їх обчислення. У коментованій статті зазначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. На наш погляд, вказана норма має певний недолік, оскільки Кодекс не передбачає максимального строку, на який може бути збільшена позов­на давність, що може викликати труднощі при вирішенні спору судом. Договір про збільшення позовної давності має укладатись у письмовій формі. Хоча дана норма і є імперативною, але відповідно до ст. 218 ЦК недодержання сторонами пись­мової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність. 2. Стаття, що коментується, містить пряму заборону скорочувати позовну давність за домовленістю сторін