Римське приватне право / рпп схема 2

Договір (contractus) – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на досягнення певного правового результату.

Юридична сила договору залежать від дотримання сторонами при його укладенні певних вимог, встановлених законом. Такі вимоги закону ще іменуються умовами дійсності договору.

У римському праві визначалися наступні умови дійсності договору:

Законність договору

Зміст договору не повинен суперечити нормам права, добрим звичаям та нормам моралі

Реальна можливість виконання договору

Для дійсності договору юридичне значення мала здійсненність встановлених ним обов’язків боржника. При вирішенні питання чи має юридичну силу той чи інший договір враховувався той факт чи існує реальна можливість вчинення дії, яка передбачена у договорі.

Форма договору – це форма волевиявлення.

У різні часи формами договорів були: манципація, стипуляція, письмова форма. Форми для окремих видів договорів встановлювалися у законі. Недодержання сторонами форми договору призводило до його недійсності.

Визначеність змісту договору

Не має юридичної сили договір, зміст якого є не визначеним взагалі. Римське право поділяло договірні зобов’язання на визначені та невизначені.

Правоздатність і дієздатність сторін договору

Волевиявлення особи мало юридичне значення тільки, якщо ця особа за законом була здатна до волевиявлення, тобто мала цивільну правоздатність та дієздатність.

Вільне волевиявлення сторін.

Воля – це внутрішнє бажання особи встановити певні права та обов’язки. У договорі воля сторін повинна бути взаємною та спрямованою на досягнення певної мети.

Волевиявлення – це зовнішня об’єктивна форма виявлення волі особи. Способи: усно, письмово, жестом, певною дією, мовчанням.

Помилка (error) – це неправильне уявлення однієї сторони договору про виявлену зовні волю іншої сторони, яка спонукала останню на певне волевиявлення

Примус міг виражатися у фізичному насильстві або у погрозі (metus) – психічному насильстві.

Обман (dolus) – це навмисне введення в оману контрагента з метою спонукання його до волевиявлення на шкоду власним майновим інтересам.

Предмет визначених договорів (індивідуально-визначена річ)

Предмет невизначених договір окреслювався загальним ознаками (речі, визначені родовими ознаками).

Неможливість виконання договірного зобов’язання може бути:

• фізична (наприклад, вичерпати воду з моря)

• юридична (наприклад, продати річ, вилучену з обороту)

Помилки істотні та неістотні

До істотних належали :

а) у характері правочину (error in negotio) — в неправильній оцінці договору

б) у предметі (error in corpore) — помилка контрагента у самому предметі договору

в) у особі контрагента (error in persona) —договір визнавався недійсним, якщо особистість контрагента мала істотне значення для другої сторони.