МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

О. А. Підопригора, Є. О. Харитонов

РИМСЬКЕ ПРАВО

Підручник

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Київ Юрінком Інтер 200

6ББК 67.2я73 П32

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 1/11-644 від 20 лютого 2003 року)

Рецензенти:

ДЗЕРА О. В., доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

КАЛЮЖНИЙ Р. А., доктор юридичних наук, професор, начальник кафедри Київського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України

Підопригора О. А., Харитонов Є. О.

П32 Римське право: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 512 с. - Бібліогр.: С. 477-481.

ISBN 966-667-082-8

У підручнику вперше в українській романістичній традиції висвітлюються комплексно загальні положення правової системи Стародавнього Риму, основні принципи, головні поняття і кате­горії римського публічного та приватного права.

Для студентів юридичних вузів та факультетів, викладачів, правознавців, всіх, кого цікавлять питання історії та теорії права.

ББК 67.2я73

О Підопригора О. Д.,

Харитонов Є. ()., 2006 © Художнє оформлення ISBN 966-667-082-8 Юрінком Інтер, 200

6ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Римське право належить до тих унікальних витворів люд­ського генія, котрі на кшталт семи чудес світу є найвищими досягненнями цивілізації —• віхами на шляху прогресу.

Довершеність цієї системи права, що ґрунтувалась на ідеях природного права, засадах справедливості, порядності, доб­рочесності, обумовила періодично повторювані спроби відро­дити дух римського права, використати його найбільш вдалі знахідки та рішення. Ці спроби, що отримали у сукупності найменування «рецепція римського права», є одним з найяск­равіших доказів того, що воно й через багато років після па­діння Римської імперії зберегло свій потенціал, внаслідок чо­го і стало «материнським» щодо практично всіх європей­ських правових систем.

Слід зазначити, що тривалий час радянські юристи були ні­би сторонніми спостерігачами щодо проблем, які хвилювали світову романістику. За рідкісними винятками (про які йти­меться далі) їхній доробок у цій галузі обмежувався створен­ням підручників та навчально-методичних посібників, перелік яких до того ж був вкрай незначним.

Ситуація помітно змінилась на краще після проголошеного у середині 80-х років курсу на «перебудову» в економічній, політичній та соціальній сферах, коли такі категорії, як «за­гальнолюдські цінності», «ринок», «приватне право», відо­мий ще римському праву принцип «дозволено все, що не за­боронено законом», було відновлено на найвищому ідеоло­гічному рівні. Видаються фрагменти Дигестів Юстиніана, пе­реклад яких здійснив ще в середині 50-х років відомий радян­ський романіст І. С. Перетерський, виходять нові підручники та навчальні посібники, з'являється низка публікацій з питань римського права у фахових журналах.

Однак справжній ренесанс римського права починається вже після розпаду СРСР, коли у багатьох колишніх союзних республіках його ідеї втілюються у законодавчих актах, тоб­то відбувається іноді безпосередня, а частіше — опосередко­вана через право європейських країн рецепція римського права. Яскравими прикладами тут можуть бути прийнятий у двох частинах Цивільний кодекс Російської Федерації; від­новлений у 1992 р. Цивільний кодекс Латвійської республіки 1937 р.; проекти Цивільних кодексів України та Молдови тощо.

Характерним для вказаних кодексів та законопроектів є генетичний зв'язок їх головних ідей з римським приватним правом. Ці акти ґрунтуються на положенні, згідно з яким у правовій системі приватне право повинно бути на чільному місці, втілюючи в собі юридичний порядок, що забезпечує свободу людини, закладаючи засади свободи, ділового парт­нерства і підприємництва, свободи договору, вибору контр­агента, максимально обмежує втручання держави, проголо­шуючи гасло: «все, що не заборонено — дозволено». З цих самих позицій — принципу верховенства права, непорушнос­ті природних прав людини — пропонується вирішувати пи­тання правового статусу фізичних осіб, їхньої правоздатнос­ті, дієздатності тощо. Крім повернення до загальних витоків приватного права, характерним є відновлення низки окремих цивільно-правових інститутів, відомих римському приватно­му праву, але не визнаних свого часу в «соціалістичній» пра­вовій системі — таких як володіння, сервітути, емфітевзис, суперфіцій та ін.

Проте відомо, що найкращі закони не працюватимуть, як­що до їх сприйняття не готове суспільство, а надто фахівці: юристи-практики, державні службовці, політологи та ін. То­му виникає потреба вивчення та засвоєння римського права студентами — майбутніми правознавцями, а також усіма, ко­му не байдужі подальші доля і перспективи розвитку право­вої системи України.

Разом з тим, у галузі вивчення римського права ситуація далека від ідеальної. Предметом спеціального вивчення є ли­ше основи римського приватного права. Римське публічне право викладається лише побіжно у курсі історії держави і права зарубіжних країн (як правило, на нього припадає лише кілька годин лекцій). Однак сутність римського приватного права важко зрозуміти поза контекстом загального розвитку права у Римі (тим більше, що говорити про його існування до доби принципату можна лише умовно) і трансформації та­кож публічного права. Тому, на нашу думку, варто визначити римське право як обов'язкову дисципліну, оскільки знання його є своєрідною візитною карткою правника вищої квалі­фікації.

Останнім часом в Україні (та й не тільки в Україні) обго­ворюються питання вдосконалення вивчення римського пра­ва у вищих юридичних навчальних закладах. Зокрема, ста­виться питання про істотне збільшення годин на його вивчен­ня, розширення викладання курсу на два семестри. При цьому пропонується (а подекуди вже здійснюється) внесення до навчальних планів не тільки римського приватного права, а й курсу римського публічного права. Адже багато засад, концептуальних положень, принципів, окремих конструкцій публічного права Стародавнього Риму зберегли свою чин­ність і дотепер. Особливий інтерес становлять регулювання взаємин між громадянином і державою, визначення основ публічного правопорядку, засад врядування, принципів за­хисту публічного інтересу.

Необхідно також збільшити години на вивчення римського приватного права. Адже ґрунтовне знання студентами основ римського приватного права набагато полегшує вивчення складного сучасного цивільного права.

Для порівняння можна згадати, що у Російській Федерації, де останнім часом має місце справжній ренесанс римського права, пов'язаний зі зростанням популярності та авторитету юридичної освіти, вивчення римського права є обов'язковим в усіх вузах країни, державним стандартом на його вивчення передбачено 100 годин.

Досвід північного сусіда доцільно врахувати, тим більше, що він підкріплений позитивними результатами в галузі пра- вотворчості.

Отже, слід констатувати нагальну необхідність поліпшення вивчення римського права, як підґрунтя сучасного право­знавства, однієї з фундаторських складових нової правової системи України.

Реалізація таких планів вимагає значних зусиль, однак очі­куваний результат вартий того. Надто, якщо ми маємо намір увійти до Європейської спільноти не лише формально, а й за сутністю, створивши для цього відповідне правове і моральне підґрунтя. Адже Вадим Скуратівський цілком слушно одним з наріжних каменів «Європейського дому» поряд з протес­тантською етикою праці, злиттям Афін з Єрусалимом та со- лідаризмом називав римське право з християнським містич­ним корективом до нього. На нашу думку, в цьому з ним ціл­ком можна погодитися.

Вирішенню тих чи інших аспектів проблеми, що постають у цій галузі, має сприяти цей підручник, у якому вперше в ук­раїнській романістичній традиції висвітлюються комплексно загальні положення правової системи Стародавнього Риму, римського публічного та приватного права.