ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЩОДО ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАЦІ ТА ШЛЯХІВ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ………………….5

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА………………………………………………………………..15

2.1. Аналіз господарської діяльності підприємства «Весна»……………….15

2.2. Оцінка ефективності бізнесово-фінансової діяльності підприємства «Весна»……………………………………………………………………………...31

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ………………………………………………42

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….45

Вступ

Ефективність в широкому розумінні — це загальна результативність людської діяльності. Вона відображає співвідношення одержаного корисного результату та обсягу витрачених на це ресурсів. Економіка — це наука про використання обмежених ресурсів для найповнішого задоволення потреб суспільства. Оскільки потреби суспільства постійно зростають і практично безмежні, то найповніше їх задоволення може забезпечуватися лише за рахунок по можливості найбільш ефективного використання наявних ресурсів. Таким чином, ефективність — це ключова, серцевинна проблема економіки. Економіка — це наука, насамперед, про ефективність, а правильне розуміння цієї категорії, уміння точно її визначати і розраховувати, знаходити все нові резерви її підвищення — основне професійне призначення економістів.

Ефективність праці є багатоаспектною економічною категорією, кожен з аспектів якої розкриває окремі її сутнісні сторони і виражається у менш місткій категорії. Такими категоріями є продуктивність праці, продуктивна сила праці, якість праці, результативність праці, стабільність праці, інтенсивність праці тощо.

Проблема підвищення ефективності праці полягає в досягненні певної мети з мінімальними затратами праці. Останнє виступає однією з економічних закономірностей суспільства, що зумовлена зростаючими потребами громадян у матеріальних і духовних благах, необхідністю їх задоволення в умовах обмеження виробничих ресурсів. Підвищення ефективності праці безпосередньо пов'язане з головною метою суспільства - забезпечення економічного зростання, яке визначається збільшенням ВНП як у цілому, так і на душу населення. Збільшення кількості товарів і послуг у процесі економічного зростання забезпечує населенню країни більш високий рівень життя. Економічне зростання надає людям ширші можливості вибору занять, роботи і відпочинку.

Актуальність теми. Зростання ефективності праці забезпечує підвищення реального продукту і доходу, а тому воно є дуже важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держави з соціальною орієнтацією економіки.

Об'єктом дослідження виступає функціонування підприємства в умовах підвищення ефективності праці та її основних показників.

Метою курсової роботи є дослідження ефективності праці, її ролі в економічному зростанні підприємства, а також аналіз і резерви росту ефективності праці на підприємстві.

Для досягнення мети в роботі поставлено такі завдання, які полягають в наступному:

• визначити поняття ефективності праці;

• розглянути продуктивність праці як основний показник її ефективності;

• дослідити шляхи підвищення продуктивності праці;

• проаналізувати закордонний досвід підвищення ефективності та продуктивності праці.

Предметом дослідження є механізми та методи досягнення найвищого рівня показників ефективності праці в процесі виробничої діяльності підприємства «Весна», враховуючи досвід зарубіжжя.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЩОДО ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАЦІ ТА ШЛЯХІВ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ.

Ефективність праці — це її результативність. Вона відображає співвідношення обсягу вироблених матеріальних і/або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання ефективності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення затрат праці. У широкому розумінні зростання ефективності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ за тих самих, або і менших затрат праці.

Співвідношення результатів і витрат людської діяльності, що в загальному випадку називається ефективністю, є основною проблемою економічної теорії і господарської практики.

Витрати визначаються розміром (вартістю) використаних економічних ресурсів. Економічні ресурси прийнято поділяти на три великі групи:

1) праця (людський капітал);

2) компоненти природних ресурсів (земля та сировина);

3) компоненти засобів виробництва (фізичний капітал).

Відповідно можна окремо визначити ефективність використання праці, природних ресурсів або фізичного капіталу.

Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентоспроможності, якості життя, екології й багатьма іншими. Економічні результати найчастіше виражаються обсягами виробленої продукції або розміром отриманого прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати характеризуються обсягом продукції (послуг), то ми маємо показники, які називаються продуктивністю, а якщо результати характеризуються розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються прибутковістю (рентабельністю).

Таким чином, ефективність вимірюється багатьма різноманітними показниками. Всі вони є показниками ефективності, однак одного узагальнюючого показника ефективності немає, як немає абстрактного ефекту, а є конкретна вироблена продукція, отриманий прибуток або якийсь інший конкретний результат.

Ефективність праці — економічна категорія, що характеризує результативність праці, а також враховує низку соціально-психологічних аспектів, а саме:

• корисність результату праці;

• значущість трудових затрат для підприємства і суспільства;

• моральне задоволення від процесу трудової діяльності. Застосування категорії "ефективність праці" в сучасному економічному і соціальному житті суспільства все більше поширюється. Це пов'язано зі зростанням кількості й ролі:

• працівників сфери обміну і грошово-кредитної системи;

• праці науковців, конструкторів, робітників та інженерно-технічних працівників, які зайняті в експериментальному виробництві нових зразків техніки, обладнання, товарів широкого вжитку;

— праці в нематеріальних галузях суспільного виробництва.

Під продуктивністю в широкому значенні в сучасній економічній теорії розуміють співвідношення між випуском товарів у вигляді продукції і послуг, з одного боку, і витратами на цей випуск, з іншого. Цей показник називають багатофакторною продуктивністю, маючи на увазі, що на неї впливають практично усі фактори виробництва. У довгостроковому періоді зростання цього співвідношення означає краще використання трудових, фінансових, матеріальних, енергетичних, технологічних і всіх інших ресурсів, воно означає розвиток економіки і створює передумови для соціального прогресу. Зменшення ж цього співвідношення означає спад не тільки економічний, але і соціальний. Значення цього показника полягає ще й у тому, що країни з найвищою продуктивністю, а не з найбільшими матеріальними й енергетичними ресурсами, стають світовими лідерами як у економічному, так і у соціальному розвитку.

Продуктивність праці — це найважливіший з показників ефективності трудового процесу, що виражається відношенням виробленої продукції (послуг) до відповідних витрат безпосередньої, живої праці.

Можна розрізняти різні види продуктивності праці залежно від того, на якому економічному рівні проводяться дослідження. Індивідуальна продуктивність праці — це продуктивність окремого конкретного працівника; виробнича продуктивність праці — це продуктивність на певній виробничій ділянці, підприємстві; локальна продуктивність праці — це продуктивність праці в регіоні чи галузі; а суспільна продуктивність праці — це продуктивність праці по економіці країни в цілому.

Кажучи про продуктивність праці, потрібно розуміти, що увага до цього питання в нашому суспільстві визначається нагальною необхідністю підвищення рівня життя населення, зокрема величини споживання матеріальних благ і послуг на душу населення. Для досягнення цієї мети інших шляхів, крім підвищення рівня суспільної продуктивності праці, в Україні немає.

Завдання підвищення ефективності суспільної праці завжди актуальне для економіки, але стає життєво важливим для її розвитку в умовах (і після) довготривалого спаду виробництва, який пережила наша країна у 90-х pp. XX ст. Невипадково в країнах з соціально орієнтованою розвиненою ринковою економікою функціонують спеціальні установи, що розробляють технології управління продуктивністю. Наприклад, у Західній Європі багато національних центрів продуктивності праці об'єднуються Європейською асоціацією національних центрів продуктивності, у Південно-Східній Азії діє Азіатська організація продуктивності праці, у США — Американський центр продуктивності праці та ін.

Звернімо увагу, що поняття ефективності стосується не лише економічних, але і соціальних процесів. Більше того, підвищення економічної ефективності має сенс лише у тому випадку, якщо воно призводить до покращення і соціальних результатів. Вироблена продукція і одержаний прибуток важливі не самі по собі, а лише як засоби підвищення рівня життя людей.

Макроекономічні параметри зростання продуктивності праці дають змогу контролювати пропорції соціально-економічного розвитку, відповідність їх соціальним критеріям та умовам ринкової рівноваги. Підвищення продуктивності праці стає дієвим засобом послаблення інфляції, основним джерелом реалізації заходів, спрямованих на соціальний розвиток і зростання рівня життя населення.

На мікроекономічному рівні продуктивність праці є одним з визначальних критеріїв та інструментів зниження витрат виробництва й забезпечення на цій основі ефективного функціонування підприємства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку. Зростання продуктивності праці покликане компенсувати підвищення заробітної плати найманих працівників, у зв'язку з цим продуктивність праці має враховуватись як важливий елемент в системі показників оцінки трудового внеску в кінцеві результати діяльності в усіх організаційних ланках підприємства. Динаміка продуктивності праці відображає успіхи підприємства в активізації людського чинника, у трудовій мотивації й розвитку персоналу, модернізації виробничого процесу, підвищенні споживчих якостей продукції та ін.

Розвиток і зміцнення економіки, розв'язання багатьох соціально-економічних проблем можливі лише за умови підвищення рівня продуктивності праці. Економічна суть підвищення продуктивності праці полягає в тому, що зменшується кількість її затрат на виробництво одиниці продукції, або є рівнозначним збільшення обсягів виробництва продукції при затратах однієї і тієї ж кількості часу. Прискорення темпів підвищення рівня продуктивності праці має велике значення, а тому є об'єктивною необхідністю у розв'язанні багатьох економічних і соціальних проблем.

Підвищення рівня продуктивності праці:

- приводить до скорочення затрат живої праці на виробництво продукції, а відтак - економії робочого часу;

- створює передумови для скорочення тривалості робочого дня, робочого тижня і загальної кількості робочих днів у році, що сприяє збільшенню вільного часу працівників аграрних підприємств, який буде використано для задоволення особистих потреб;

- обумовлює скорочення витрат на оплату праці в розрахунку на одиницю продукції;

- сприяє підвищенню ефективності використання затрат минулої праці, уречевленої в матеріальних ресурсах і промислового, і сільськогосподарського походження;

- сприяє зниженню витрат на оплату праці й витрат на виробництво загалом, що забезпечить підвищення рівня рентабельності.

Продуктивність праці належить до основних чинників підвищення ефективності виробництва, водночас сама перебуває під впливом багатьох інших, які мають певний напрям і рівень впливу, їх можна умовно об'єднати в чотири групи.

Природно-кліматичні чинники (родючість ґрунту, кількість опадів, температурний режим, тривалість вегетаційного періоду тощо) можуть негативно або позитивно впливати на кінцеві підсумки виробництва. У зв'язку з цим за одних і тих самих затрат праці можна отримати різну кількість продукції.

Технологічні чинники відображають рівень забезпечення підприємств технікою, її досконалістю, рівень освоєння ресурсоощадних, індустріальних технологій, зростання оснащеності засобами виробництва та підвищення їх надійності.

Організаційні чинники - це раціональний рівень спеціалізації і концентрації виробництва, запровадження прогресивних форм організації виробництва та праці, розвиток кооперативних відносин між виробниками.

Соціально-економічні чинники - матеріальна зацікавленість працівників, підвищення кваліфікації кадрів, поліпшення технологічної і трудової дисципліни, забезпечення належних умов праці й відпочинку, охорони праці, житлових умов, медичного і комунально-побутового обслуговування та ін. Важливе значення має також створення в колективі належного психологічного клімату, дотримання принципів соціальної справедливості.

Усі ці чинники зростання продуктивності праці тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені.

Відповідно до наявних чинників, усі джерела, спрямовані на підвищення продуктивності праці, можна умовно об'єднати в три основні напрями:

- джерела, що забезпечують збільшення обсягів виробництва;

- джерела, які забезпечують зниження трудових затрат (зростання фондозабезпеченості та фондоозброєності праці, механізація виробничих процесів, запровадження індустріальних технологій виробництва продукції, удосконалення форм організації виробництва);

- джерела комплексного впливу, що водночас забезпечують зростання виробництва продукції та зниження трудових затрат (раціональна спеціалізація і концентрація виробництва, запровадження ресурсозберігаючих і прогресивних технологій, поліпшення організації праці та підвищення її інтенсивності, матеріальне і моральне стимулювання, кваліфікація кадрів, трудова й технологічна дисципліна, кооперація виробництва, поліпшення умов праці та відпочинку).

Резерви зростання продуктивності праці - це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що невикористані. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивності праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці - це процес перетворення можливого у дійсне.

На сьогодні в економічній літературі відсутня загально визначена класифікація резервів росту продуктивності праці. В основу класифікації можуть бути покладені різні критерії: час, сфера дії, місце їх реалізації.

Оскільки резерви підвищення продуктивності праці реалізуються в усіх галузях народного господарства, то за сферою дії вони можуть бути поділені на народногосподарські, галузеві, міжгалузеві, внутрішньовиробничі. Останні, своєю чергою, поділяються на загально виробничі, цехові та резерви підвищення продуктивності праці на конкретному робочому місці.

Народногосподарські резерви пов'язані з розвитком усіх напрямів НТП, раціональним розміщенням продуктивних сил, вирівнюванням показників економічного розвитку районів країни, вдосконаленням управління і планування.

До галузевих резервів відносять спеціалізацію, концентрацію і комбінування виробництва, вдосконалення технології, розповсюдження передового досвіду, кращих технічних досягнень у межах галузі.

Міжгалузеві резерви визначаються використанням можливостей ефективнішого функціонування виробництва в одній галузі для підвищення продуктивності праці в суміжних галузях. Так, підвищення якості сировини в добувних галузях дає економію і підвищення продуктивності праці в обробних галузях.

Внутрішньовиробничі резерви обумовлені вдосконаленням і найбільш ефективним використанням технічних засобів, покращанням структури робочих кадрів, скороченням втрат робочого часу, економією сировини і матеріалів безпосередньо на підприємстві.

Резерви зростання продуктивності праці за змістом поділяються на три групи:

1) соціально-економічні, що визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили;

2) матеріально-технічні, що визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва;

3) організаційно-економічні, що визначають можливості вдосконалення поєднання робочої сили із засобами виробництва.

В даний час найбільш передовий досвід в області організації праці накопичений у різних підприємствах промислово розвинених країн. В організації праці особлива увага приділяється продуктивності праці, що неодмінно співвідноситься з якістю продукції, що випускається.

Детально розроблені системи підвищення продуктивності праці, зокрема, в Японії і США.

В кінці 50-х років в Японії повсюдно в промисловість проник всебічний внутрішньофірмовий контроль якості, що передбачає проведення контролю з боку всіх працівників підприємства, починаючи від робітників, майстрів і закінчуючи керівництвом.

З цього моменту почало проводитися систематичне навчання всіх працівників методам контролю якості. Надалі система навчання перетворилася в безперервну і постійну систему виховування у працюючих шанобливого ставлення до споживача і якісним результатам своєї праці. При реалізації всіх заходів щодо навчання, виховання і впровадження систем контролю якості продукції і підвищення продуктивності праці, в повній мірі японськими фахівцями враховувалися і враховуються: специфіка продукції, традиції підприємств, культура та побут, рівень освіти, трудові взаємини.

Узагальнюючи досвід Японії з підвищення продуктивності праці до основних його особливостей на даний період часу можна віднести наступні:

1. Багаторічне, послідовне і цілеспрямоване вирішення проблем продуктивності праці на основі всього передового, сучасного, що накопичувала теорія і створює практика в цій області.

2. Участь всіх підрозділів і працівників підприємства у підвищенні продуктивності праці. Широкими дослідженнями встановлено, що лише 15-20% проблем, пов’язаних з продуктивністю праці, виникає з вини безпосередніх виконавців і робітників, а 80-85% - це наслідок недосконалості системи управління підприємством, відповідальність за функціонування якої несе її вище керівництво.

3. Безперервне систематичне навчання кадрів питанням забезпечення високою продуктивністю праці і управління якістю продукції, що дає високий рівень підготовки в цій області всіх працівників підприємства.

4. Ефективне функціонування широкої мережі гуртків якості на всіх стадіях життєвого циклу продукції. В даний час в Японії діє один мільйон гуртків якості, в яких беруть участь близько 10 мільйонів осіб.

5. Використання розвиненої системи інспектування всієї діяльності щодо забезпечення та управління якістю продукції та продуктивністю праці.

6. Широке використання при забезпеченні та управлінні якістю продукції передових методів вимірювання продуктивності праці і контролю якості, включаючи статистичні методи, при пріоритетному контролі якості виробничих процесів.

7. Розробка та реалізація глибоко опрацьованих комплексних програм з контролю якості та оптимальних планів по їх виконанню.

8. Наявність у сфері виробництва високоякісних засобів праці (з віковим складом до 5-7 років).

9. Наявність виключно розвиненої системи пропаганди створення високоякісної продукції та заохочення сумлінної праці.

10. Сильний вплив з боку держави на принципові напрямки підвищення продуктивності праці та забезпечення якості продукції.

Елементи організації праці використовують систему Just In Time (Точно вчасно), що дозволяє мінімізувати витрати на виробництво, підвищити продуктивність праці. Ще одна перевага японської системи, це те, що не виробляється вхідний контроль якості сировини, комплектуючих і деталей, що грає важливу роль в мінімізації витрат на виробництво. У висновку хочу підкреслити таку рису японської системи, як зупинка виробничих ліній. Цей фактор виробляє у працівників більш відповідальний підхід до випуску готової продукції, тому що він женеться не за підвищенням продуктивності праці у що б то не стало, а за підвищенням якості продукції, що випускається.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Аналіз господарської діяльності підприємства «Весна»

Таблиця 1. - Основні первинні показники господарської діяльності підприємства "Весна" за звітний 2012 рік (дані умовні, грн.)

Назва показника	2011	2012
Чисельність персоналу	220	230
1.1 в.т. робітників	110	115
1.2 інших категорій працюючих	110	115
Засоби праці (ОФ)	3200700	6150400
Предмети праці (оборотні фонди або матеріальні витрати)	2800500	6500000
Фонд ЗП	2280500	2500320
в.т. робітників	1482325	1625208
4.2 інших категорій працюючих	798175	875112
Реальні (виробничі) інвестиції	345600	480955
Чистий доход (виручка від реалізації продукції) або обсяг продажу	10350450	13750800
Операційні витрати або собівартість реалізованої продукції	7850300	11480500
Валовий прибуток	1300000	1720000
Податок на прибуток	273000	361200
Чистий прибуток	1027000	1358800
Обсяг попиту ринку на продукцію підприємства	15000000	20000000
Адміністративні витрати	392515	574025
Витрати на збут	628024	918440
Інші операційні витрати	392515	574025
Обсяги експорту	2070090	2750160
Обсяги імпорту	414018	550032

1. Одним із головних показників бізнесу є рівень задоволення потреб ринку (І_зпр ), який обчислюється зіставленням виготовленої і реалізованої продукції та визначеного у процесі маркетингового дослідження ймовірного попиту ринку (О_пр), який визначається за формулою:

де V - обсяг товарної продукції, що випускається на підприємстві, грн.;

О_пр — обсяг попиту ринку, грн.

На підприємстві "Весна" цей показник дорівнюватиме:

• в 2011 році ;

• в 2012 році .

Такі показники свідчать про достатній рівень задоволення потреб ринку продукцією підприємства "Весна", але все ж воно має перспективи збільшення випуску своєї продукції, міцнішого закріплення на ринку.

2. Важливим фінансово-економічним показником підприємницької діяльності є валовий та чистий прибуток. Для характеристики діяльності підприємства аналізують його абсолютні і відносні зміни щодо планової величини прибутку:

Абсолютні зміни становлять:

• валового прибутку –

1720000 - 1300000 = 420000 грн.

• чистого прибутку -

^{1358800 - 1027000 = 331800 грн.}

Чистий прибуток розраховується як різниця валового прибутку та податку на прибуток (21%):

ПнаП²⁰¹¹ = 1300000 0,21 = 273000 грн.

= 1300000 – 273000 = 1027000 грн.

ПнаП²⁰¹² = 1720000 0,21 = 361200 грн.

= 1720000 – 361200 = 1358800 грн.

Отже, чистий прибуток збільшився на ³³¹⁸⁰⁰ грн. Проте абсолютна величина такого показника лише обмежено характеризує фінансову результативність підприємства. Останню краще відображає відносний показник прибутку.

Відносні зміни становлять:

валового прибутку - =

= = 32,3%

чистого прибутку - =

= = 32,3%.

3. Для визначення показника рентабельності — відносного показника прибутковості підприємства, проведемо наступні розрахунки.

Розрахуємо показники рентабельності виробництва за формулою:

Рентабельність у 2011 році становить:

а) за показником валового прибутку (загальна):

б) за показником чистого прибутку (розрахункова):

Рентабельність у 2012 році становить:

а) за показником валового прибутку (загальна):

б) за показником чистого прибутку (розрахункова):

Знаходимо зміни фактичної рентабельності в 2012 р. порівняно з 2011 р.:

- загальної рентабельності виробництва:

=-= 13,59% - 21,66% = - 8,07%

- розрахункової рентабельності виробництва:

=-=- 17,11% = - 6,37%

Отже, загальна рентабельність виробництва в 2012 р. зменшилась порівняно з 2011 р. на 8,07%, а розрахункова рентабельність - на 6,37% .

Поряд з рентабельністю виробництва обчислимо рентабельність продукції, яка розраховується за формулою:

=

де П_вал - валовий прибуток підприємства, грн.;

С_тп - собівартість товарної продукції;

Рентабельність продукції у 2011 році становить:

=

=

Рентабельність продукції у 2012 році становить:

=

Знаходимо зміни рентабельності:

=-= 14,98% - 16,55% = - 1,57%

Виходячи з наведених розрахунків бачимо, що рентабельність у 2012 році нижча від рентабельності у 2011 році на 1,57%.

4. Ефективність підприємницької діяльності великою мірою залежить від рівня використання трудових ресурсів (працюючих). Для цього використовують показник продуктивності праці, який визначається діленням обсягу товарної продукції (V) на середньоспискову чисельність працюючих (Ч_пвп):

продуктивність праці у 2011 році становить:

=; = =47047,5 грн.

продуктивність праці у 2012 році становить:

= ; =

темпи росту продуктивності праці становлять:

=Т=100% = 127,07%;

Отже, приріст продуктивності праці у 2012 році становить:

127,7% -100% = 27,7%.

Таким чином розраховують темпи росту продуктивності праці робітників. Отриманий результат говорить про те, що продуктивність праці в основному зросла за рахунок збільшення кількості працюючих.

Δ= 100% = 4,54% ,

тоді як ріст обсягу продукції становить 32,8%:

ΔV=

.

5. Одним з головних чинників будь-якого процесу виробництва завжди є основні фонди (технічні засоби праці у вартісному вираженні), їхнє формування і постійне оновлення пов'язані з великими капіталовкладеннями. Тому підприємець особливо зацікавлений в активному використанні великовартісних основних фондів. Найбільш загальним показником використання основних фондів є фондовіддача.

Фондовіддача основних фондів визначається відношенням обсягу виготовленої продукції до середньорічної вартості основних фондів:

=;

На підприємстві "Весна" цей показник становить:

у 2011 році : = = 3,23грн.

у 2012 році: = = 2,23грн.

Тобто, на 1 гривню основних фондів, які повинні були використовуватись в 2011 році, мало бути виготовлено продукції на 3,23 гривні.

У 2012 році, на 1 гривню використовуваних основних фондів було виготовлено продукції на 2,23 гривні або на 1 гривню менше, ніж було у 2011 році, або на 0,31%:

ΔФв =

Наступним, не менш важливим показником, який характеризує ефективність використання основних фондів, є фондомісткість.

Фондомісткість - це обернений до фондовіддачі показник, який визначає необхідну величину основних фондів для виготовлення продукції вартістю одна гривня.

Величина цього показника на нашому умовному підприємстві "Весна" була такою:

У 2011 році:

== 0,309 грн.

У 2012 році:

== 0,447 грн.

Це означає, що для виготовлення продукції вартістю одна гривня у 2011 році повинно використовуватись основних фондів вартістю 0,309 грн., у 2012 році на одну гривню виготовленої продукції припадало 0,447 грн. основних виробничих фондів, що на 0,138 грн. більше.

Відносні зміни фондомісткості становлять:

Ефективність роботи підприємства визначається рівнем фондоозброєності праці (Фо), яка обчислюється за формулою:

= ;

де ОВФ - середньорічна вартість основних фондів, грн.;

- середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу (ПВП), чол.

У нашому випадку фондоозброєність становить:

- у 2011 році:

== 14548,63 грн;

- у 2012 році:

= = 26740,86 грн.

Зміни становлять:

- абсолютні: ΔФо_абсол = 26740,86 - 14548,63 = 12192,23 грн.

- відносні: ΔФо_відн = 100%= 83,8%

Отже, технічна озброєність підвищилась на 12192,23 грн., або на 83,8%, що неминуче відбилось на підвищенні продуктивності праці.

Виходячи з значущості показника фондовіддачі і розуміючи вплив на нього таких факторів, як продуктивність праці і фондоозброєність, проведемо факторний аналіз.

Оскільки ПП= , а,

запишемо, використовуючи математичну залежність, наступне:

з формули продуктивності праці: V = ПП

а з формули фондоозброєності: = Ф_озбр

Підставивши ці значення в формулу фондовіддачі (Ф_в =^:), отримаємо Ф_в=

Звідси ми можемо констатувати, що показник фондовіддачі має пряму залежність від показника продуктивності праці, і обернену від показника фондоозброєності.

Щоб розрахувати конкретний вплив цих факторів ми, спершу, розрахуємо вплив одного з них — продуктивності праці, залишаючи показник фондоозброєності 2011 р.

звідки ==.

Знайдемо абсолютну величину впливу продуктивності праці на показник фондовіддачі:

= 4,11 - 3,23 = 0,88 грн.

І тепер розрахуємо показник фондовіддачі при продуктивності праці 2011 року і фондоозброєності 2012 року:

Вплив зміни показника фондоозброєності на показник фондовіддачі становитиме:

- зміна ПП і зміна фондоозброєності становитиме:

)

Отже, на показник фондовіддачі вплинули продуктивність праці (фондовіддача зросла на 0,88 грн.) і фондоозброєність (фондовіддача знизилась на 1,48 грн.).

Наступний показник, який характеризує ефективність основних виробничих фондів, це їх рентабельність, яка розраховується наступним чином:

.=100%,

де П - прибуток підприємства, грн.;

- середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.

В даному випадку рентабельність основних фондів становить:

у 2011 р. =100% = 40,6%

у 2012 р. = = 27,9%

Отже, рентабельність основних фондів у 2012 р. порівняно з 2011 р. зменшилась на 12,7% (27,9% - 40,6% = - 12,7%).

6. Сучасні умови підприємства та забезпечення належних умов виробництва зумовлюють особливі вимоги щодо матеріало- та енергоспоживання, оскільки саме матеріальні витрати переважають у загальній собівартості продукції. Узагальнюючим показником рівня матеріального споживання є матеріаломісткість продукції (Мм_прод.), яку обчислюють за простою формулою:

.=

де М_заг - загальна величина матеріальних витрат, грн.

V- обсяг виготовленої і реалізованої продукції, грн.

У нашому прикладі .становить:

у 2011 р.

у 2012 р.

Матеріаломісткість продукції збільшилась порівняно з 2011 р. на 0,202 грн., або на 74,8% (100%), що в загальному позитивно характеризує діяльність підприємства, оскільки відбулась економія матеріальних затрат.

7. До важливих витратних показників, що потребують ретельного регулювання у процесі підприємницької діяльності, належить зарплатомісткість продукції (З_мпрод.). Для її обчислення користуються показниками фонду заробітної плати (Ф_зп) та обсягу товарної продукції (ТП). Розрахункова формула така:

=

Використовуючи показники підприємства "Весна", обчислимо зарплатомісткість його продукції у 2011 та 2012 роках:

у 2011 році

у 2012 році

Абсолютні зміни зарплатомісткості становлять -0,039 грн., а відносні становлять -17,7% (0%).

Якщо ми повернемось до розрахунку фондоозброєності і звернемо увагу на те, що цей показник в звітному році збільшився на 83,8%, продуктивність праці зросла на 27,7% при збільшенні обсягів товарної продукції на 32,8%, ми можемо зробити висновок, що показник зарплатомісткості зменшився за рахунок інтенсифікації праці, що дало змогу вивільнити робочу силу на 4,54%

().

8. Зрештою, серед сукупності показників використання ресурсів підприємства виокремлюють поточні витрати на одиницю товарної продукції:

;

де С - витрати або собівартість продукції, грн.;

ТП - обсяг товарної продукції підприємства, грн. ,

обчислений за наведеною формулою показник становить:

у 2011 р.

у 2012 р

Абсолютні зміни показника становлять: 0,834 - 0,758 = 0,076 грн.

Відносні - 10,2% ().

Як видно із наведених розрахунків показник затрат на 1 грн. товарної продукції збільшився порівняно з 2011 р. на 10,2%. Але, не дивлячись на це, на "Весні" показник затрат на 1 грн. товарної продукції є дещо вищий, ніж середній по цій же галузі. Це означає, що підприємству "Весна" варто здійснити певні техніко-технологічні та організаційні заходи, спрямовані на зниження поточних витрат на виробництво продукції і завдяки цьому підвищити ефективність виробничо-господарської діяльності.

В результаті проведених розрахунків ми можемо підвести підсумки щодо ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства "Весна".

Для більшої наглядності зведемо всі основні первинні показники господарської діяльності підприємства і розрахункові показники в одну таблицю і покажемо їх абсолютні і відносні зміни в порівнянні з 2011 роком.

Таблиця 2. - Техніко-економічні показники виробничо-господарської діяльності підприємства

№ п/п	Показники	2011 р.	2012 р.	зміни
				абсолютні	у відсотках
1	Товарна продукція або обсяг продаж, грн.	10350450	13750800	3400350	32,8
2	Середньоспискова чисельність працівників, чол.	220	230	10	4,54
3	Предмети праці (оборотні фонди або матеріальні витрати) грн.	2800500	6500000	3699500	132,1
4	Середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн	3200700	6150400	2949700	92,1
5	Фонд заробітної плати, грн	2280500	2500320	219820	9,63
6	Середньомісячна заробітна плата 1-го середньоспискового працівника, грн.	10365,9	10870,9	505	4,87
7	Реальні (виробничі) інвестиції, грн	345600	480955	135355	39,1
8	Собівартість продукції, грн.	7850300	11480500	3630200	46,2
9	Валовий прибуток, грн	1300000	1720000	420000	32,3
10	Чистий прибуток, грн	1027000	1358800	331800	32,3
11	Обсяг попиту ринку на продукцію підприємства, грн	15000000	20000000	5000000	33,3
12	Рівень задоволення потреб ринку, %	69	68,7	-0,3	-0,43
13	Рентабельність загальна, %	21,66	13,59	-8,07	-37,2
14	Рентабельність розрахункова, %	17,11	10,74	-6,37	-37,2
15	Рентабельність продукції, %	16,55	14,98	-1,57	-9,48
16	Продуктивність праці 1-го працівника, грн	47047,5	59786,1	12738,6	27,07
17	Фондовіддача, грн	3,23	2,23	-1	-30,9
18	Фондомісткість, грн	0,309	0,447	0,138	44,6
19	Фондоозброєність, грн	14548,63	26740,86	12192,23	83,8
20	Рентабельність основних фондів, %	40,6	27,9	-12,7	-31,2
21	Матеріаломісткість продукції, грн	0,270	0,472	0,202	74,8
22	Зарплатомісткість, грн	0,220	0,181	-0,039	-17,7
23	Затрати на 1 грн. товарної продукції, грн	0,758	0,834	0,076	10,02
24	Обсяги експорту, грн	2070090	2750160	680070	32,8
25	Обсяги імпорту, грн	414018	550032	136014	32,8

Отже, провівши аналіз результатів виробничо-господарської діяльності, можна зробити висновок що підприємство "Весна" - стійке підприємство в сучасних ринкових умовах, про що свідчать досягнуті у 2012 році техніко-економічні показники в порівнянні з показниками 2011 року.

Завдяки зменшенню матеріальних і трудових витрат порівняно з 2011 роком знизились витрати на 1 грн. товарної продукції (на 10,02%), що, в свою чергу, вплинуло на величину прибутку підприємства (зріс на 32,3%).

Підприємство достатньо забезпечене трудовими ресурсами, але через використання нової та удосконалення діючої техніки, що призвело до росту продуктивності праці на 27,07%, постає необхідність в збільшенні певної кількості працюючих (на 4,54%).

Підприємство є надійним партнером, оскільки випускає конкурентоспроможну продукцію, яка на ринку збуту користується попитом.

Використання основних виробничих фондів не є ефективним, оскільки рентабельність основних фондів зменшилась порівняно з 2011 роком на -31,2%.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства зосереджена на експорті готової продукції в Німеччину. Підприємство "Весна" співпрацює з декількома партнерами з Німеччини, що забезпечує йому вихід на зовнішній ринок. Співробітництво з іноземними партнерами відкриває багато нових можливостей для підприємства. Не виключено, що в майбутньому підприємство налагодить і інші види зовнішньоекономічної діяльності , які сприятимуть покращенню його діяльності. Деякі компоненти для виготовлення власної продукції підприємство змушене закуповувати у іноземних партнерів, оскільки їх випуск в Україні ще не налагоджено.