III. Показники стійкості (стабільності).

Однією з важливих характеристик фінансового стану підприємства є інвестиційна його незалежність від зовнішніх джерел. Останню визначають за допомогою наступних коефіцієнтів:

• фінансової незалежності;

• залучення довгострокових позичкових коштів;

• покриття платежів з фіксованими термінами виплат.

3.1. Коефіцієнт фінансової незалежності (Кфнз) обчислюється як відношення загальної суми власного капіталу (Кв) до загальної величини балансових коштів (Кб),

Кфнз=

Він характеризує ступінь незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування - чим більше значення коефіцієнта, тим кращим є фінансовий стан підприємства. Коли даний коефіцієнт більший за 0,5, то фінансування діяльності підприємства за рахунок залучених коштів здійснюється у допустимих межах.

Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) для підприємства "Весна" становить:

на початок 2011 року -

Кфнз == 0,72;

на початок 2012 року -

Кфнз == 0,70;

Це достатньо високий показник, що в 1,5 рази перевищує мінімально допустимий норматив (0,5).

3.2. Коефіцієнт залучення довгострокових позичкових коштів (Кзпк) при обчисленні визначається як частка довгострокових кредитів (Кдс) у загальному обсязі власних та прирівняних до них коштів (Квп) за такою формулою:

Кзпк =:

Бізнесова діяльність у світовій практиці визнається достатньо ефективною, коли частка позичкових коштів не перевищує 1/3 власного капіталу. На нашому підприємстві Кзпк становить:

на початок 2011 року:

Кзпк = = 0,285;

на початок 2012 року :

Кзпк = = 0,289,

Отже, у 2012 році довгострокові позичкові кошти становили майже 29% загальної суми джерел власних та прирівняних до них коштів, що менше за максимальний рівень, що свідчить про достатню ефективну систему господарювання.

3.3. Коефіцієнт покриття платежів з фіксованими термінами виплат (Кпп) фактично фіксує розмір річних платежів підприємства, зв'язаних з його довгостроковими зобов'язаннями, і визначається порівнянням валового прибутку (Пвал.) та суми довгострокових пасивів (Пдс.) за формулою

Кпп =;

Фінансовий стан підприємства вважається більш-менш нормальним, якщо коефіцієнт покриття таких платежів коливається в межах 1,5-2,0. На підприємстві "Весна" даний коефіцієнт становить:

на початок 2011 року -

Кпп ==2,59;

на початок 2012 року -

Кпп ==3,38;

Коефіцієнт покриття платежів на підприємстві знаходиться дещо вище межі норми, що говорить про його добрий фінансовий стан.

IV. Ефективність використання акціонерного капіталу (якщо підприємство функціонує у корпоративній формі) характеризують такі показники:

• прибутковість однієї акції;

• співвідношення ціни і дохідності однієї акції;

• співвідношення ринкової та балансової ціни звичайних акцій.

4.1. Прибутковість однієї акції (mа) характеризує відношення чистого прибутку (Пч) до загальної кількості акцій, які придбані акціонерами даного підприємства (па):

та =;

Якщо припустити, що підприємство "Весна" випустило і реалізувало 5000 акцій, то прибутковість кожної з них у 2012 році становить:

mа == 271,76 грн.

і це навіть дещо більше за очікуваний рівень:

(1027000 : 5000 = 205,40 грн.)

4.2. Співвідношення ціни і дохідності 1 акції (кц/д) - коефіцієнт "ціна-дохід" обчислюється діленням продажної ринкової ціни 1 акції (Цра) на прибутковість акції у абсолютному вартісному вираженні (та), тобто

kц/а =

Припустимо, що продажна ринкова ціна 1 акції становила 200 грн., тоді

kц/д = = 0,73

4.3. Співвідношення ринкової та балансової ціни звичайних акцій (кца) - ціновий коефіцієнт акцій. За умови, що балансова (номінальна) ціна 1 звичайної акції становила 100 грн., то ціновий коефіцієнт таких акцій дорівнює:

Кца = 200:100 = 2,0

Виходячи з того, що на підприємствах різних галузей ціновий коефіцієнт звичайних акцій може коливатися в межах від 0,5 до 3,0, співвідношення ринкової та балансової ціни звичайних акцій підприємства "Весна" можна вважати економічно виправданим. Воно є достатньо привабливим для потенційних інвесторів, допомагає їм правильніше оцінити фінансові можливості того або іншого підприємницького утворення.

Зважаючи на позитивні зрушення в господарській діяльності підприємства у звітному періоді керівництву, все ж таки, не варто зупинятись на досягнутому, необхідно і далі знаходити резерви підвищення ефективності виробництва.

Висновки і пропозиції

На сучасному етапі ефективність діяльності підприємств характеризується відносною дохідністю чи прибутковістю, яка визначається показником рентабельності – тобто співвідношенням прибутку з понесеними витратами. Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до зниження рентабельності підприємства. У нашому випадку нам слід визначити можливі заходи щодо підвищення рівня рентабельності.

Перш за все рентабельність підприємства напряму залежить від його прибутку. Для одержання максимального прибутку підприємство повинне найбільше повно використовувати ресурси, що знаходяться в його розпорядженні. Збільшення випуску знижує витрати на одиницю продукції, тобто витрати на її виготовлення в розрахунку на одиницю продукції знижуються, а отже, знижується собівартість, що в остаточному підсумку веде до збільшення прибутку від реалізації продукції. Ну а крім цього, додаткове виробництво рентабельної продукції вже саме по собі дає додатковий прибуток. Таким чином, при збільшенні випуску і, відповідно, реалізації рентабельної продукції збільшується прибуток у розрахунку на одиницю продукції, а також збільшується кількість реалізованої продукції, кожна додаткова одиниця якої збільшує загальну суму прибутку. Внаслідок цього, збільшення рентабельної продукції, що випускається, за умови її реалізації дає значний приріст обсягу прибутку.

Як ми знаємо фондовіддача є основним показником ефективності використання основних фондів. Отже, основними шляхами підвищення ефективності використання основних фондів, зокрема її основного показника - фондовіддачі - є збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок більш інтенсивного їх використання і зниження середньорічної вартості цих фондів за рахунок ліквідації зношених, малопродуктивних та невикористовуваних у процесі діяльності підприємства основних засобів.

Підвищення ефективності використання основних фондів на підприємствах потрібно за рахунок:

• здійснення раціонального розміщення основних фондів, підвищення тривалості корисного використання роботи обладнання;

• покращення контролю за дотриманням правил експлуатації та технічне обслуговування обладнання;

• удосконалення планування, управління і організації праці;

• удосконалення добору та підготовки кадрів, що здійснюють експлуатацію та технічне обслуговування обладнання;

• зниження фондомісткості, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці на підприємстві.

Однією з головних умов підвищення ефективності використання основних фондівта їх відновлення є оптимальність термінів експлуатації основних фондів, і передусім активної їх частини, відповідно до первинного технологічного призначення. Скорочення термінів експлуатації основних фондів, з одного боку, уможливлює прискорення їх оновлення, зменшення морального старіння, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого, — зумовлює зростання собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум. Продовження періоду функціонування основних фондів дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці й за рахунок цього спрямовувати більше ресурсів на розширене відтворення, але при цьому знижується загальна продуктивність діючих основних фондів.

Підвищенню фондовіддачі, поза сумнівом, сприяють підвищення кваліфікації працівників, а також матеріальне і моральне заохочення працюючих за дбайливе і ефективне використання техніки. У вирішенні проблем ефективного використання виробничих потужностей і підвищення фондовіддачі важлива роль належить вдосконаленню ціноутворення. Одна з причин зниження фондовіддачі в промисловості полягає в тому, що ціни на нову техніку останнім часом зростали швидше, ніж їх корисний ефект. Це привело до зростання фондомісткості виробництва, робило економічно вигідним використання старої техніки. Тому однією з найважливіших передумов підвищення фондовіддачі у всіх галузях матеріального виробництва є зниження цін на одиницю корисного ефекту на нові вироби, особливо на машини і устаткування. Лише за цих умов будуть забезпечені необхідні умови зростання фондовіддачі в галузях, споживаючих нову техніку.

Отже, зростання ефективності праці та усіх її показників забезпечує підвищення реального продукту і доходу, а тому є дуже важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання на основі підвищення ефективності праці стає однією з головних цілей держав з соціальною орієнтацією економіки.

Список використаних джерел:

1. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносин: Підручник.- К.: Знання, 2004.

2. Федченко А. Стимулирование работников: зарубежный опыт. Человек и труд. - 1998.

3. Богиня Д. П., Грішнова О. А. Основи економіки праці. - К.: Знання-Прес, 2000.

4. Іляш О.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини /О.І. Іляш, С.С. Гринкевич//– К. :Знання, 2010.

5. Горбонос Ф. В. Економіка підприємств: підручник. - К. : Знання, 2010.

6. Гончаров В. Ефективність праці її контексті становлення ринкової економіки в Україні: проблеми та концепція вдосконалення / В. Гончаров // Економіст. — 2007. -№В. -С. 10—14.

7. СемикінаМ. В. Соціально-економічна мотивація праці: методологія оцінки ефективності та принципи регулювання : навч. посіб. / М. В. Семикіна. — Кіровоград : Мавік, 2004. — 328 с.