13. Гендерна освіта учнів – новий напрям роботи соціального педагога

В умовах розвитку гуманістичного ставлення до людини як соціальної самоцінності, як центру освітнього та різноманітних соціальних (адаптації, індивідуалізації, інтеграції тощо) процесів, неможливо досліджувати особистість, сприяти її становленню та розвитку без урахування психологічних і соціокультурних особливостей статі (ґендеру). Ґендер розглядається у науці як один із базових вимірів соціальної структури суспільства, що разом з іншими соціально-демографічними та культурними характеристиками (етнос, культурний рівень, вік та ін.) організує соціальну систему, підтримуючи соціально-рольовий статус кожної особистості та визначаючи соціальні можливості людини в освіті, професійній діяльності, суспільному виробництві [Цокур О., Іванова І. Розвиток гендерного підходу в освіті. – К., 2009 // Освіта.ua. - osvita.ua/school/upbring/1693].

Побудова демократичного суспільства вимагає створення у його межах умов для повноцінної самореалізації людей різних статей, незалежно від їх психофізичного стану та умов навчання. Уряд України здійснив низьку кроків щодо встановлення ґендерної рівності у державі. Так, 27 грудня 2006 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №1834 «Про затвердження Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві», у межах виконання якої, затверджено наказ № 839 від 10 вересня 2009 року «Про впровадження принципів ґендерної рівності в освіту». Накреслені у державних документах положення покликані сприяти встановленню ґендерної справедливості, усуненню негативних статево-рольових стереотипів, що особливо актуально у закладах освіти, зокрема й інтернатного типу.

Зважаючи на значення ґендеру для індивідуального становлення та розвитку особистості, для формування в індивіда можливостей щодо повноцінної участі в освітніх і соціальних процесах, до розробки ґендерних проблем звернулися вчені різних галузей: психологи, культурологи, соціологи, а також юристи, медики, соціальні працівники та інші фахівці.

Останнім часом ґендерні дослідження посіли чільне місце у педагогічній науці (Т. Вороніна, І. Іванова, І. Кльоцина, В. Кравець, Т. Надвинична, Л. Смоляр, О. Цокур, А. Фурман, О. Шнирова, Л. Штильова та інші вчені). На думку дослідників, особливий інтерес викликає становлення ґендерної самосвідомості особистості, що знаходиться у процесі навчання, виховання та розвитку у закладах освіти. За твердженням вчених, освіта не є ґендерно нейтральною, оскільки різні її елементи по-різному впливають на представників різної статі, і часто ґендерні стереотипи у повсякденній педагогічній практиці укорінюються внаслідок прихованих чи відкритих елементів статевої дискримінації [Цокур О., Іванова І. Розвиток гендерного підходу в освіті. – К., 2009 // Освіта.ua. - osvita.ua/school/upbring/1693].

Розуміючи гендерну педагогіку як сукупність освітніх підходів, спрямованих на створення комфортних умов у начально-виховних закладах для соціалізації дітей, важливою складовою якої є статева самоідентифікація індивіда, підкреслимо значення впровадження такої педагогіки у заклади освіти різних ланок.

У межах психологічної науки вироблено погляд на гендер як на психологічну стать. Формування гендерно вікової самосвідомості зв’язано з розвитком самосвідомості дитини. В нормі перша гендерна самосвідомість формується у дитини у віці від 1,5 до 3 років. В цей період діти навчаться правильно відносити себе до визначеної статі, визначати стать своїх однолітків, розрізняти чоловіків від жінок. У віці 3-4 років виникає зв’язане з статтю усвідомлене надання переваг тим чи іншим іграшкам. Важливого значення набувають наразі дослідження, пов'язані з ґендерною самосвідомістю особистості у старшому шкільному віці, адже старший підлітковий вік (14-17 років) - це найбільш складний період життєдіяльності особистості в онтогенезі.

Соціальному педагогу потрібно розуміти, що сьогодні поняття гендер значно розширено. Це не тільки «психологічна стать» (я – дівчина, я - хлопець), а й «соціальна стать» - сукупність соціальних ролей, які може виконувати у суспільстві людина як представник певної статі (жінка – вихователька, секретарка, прибиральниця; чоловік – начальник, військовий, пожежник). Сьогодні, у зв’язку зі зміною умов праці та побуту людей, поступово змінюються погляди на їх призначення у суспільстві, розширюються можливості самореалізації людини у суспільстві незалежно від її статі, у відповідності з її бажаннями, прагненнями, здібностями та можливостями. Цій, характерній для демократичного суспільства тенденції, перешкоджають існуючі у суспільстві негативні гендерні стереотипи («Жінка має сидіти вдома, кар’єра не для неї», «Чоловіки не плачуть, не скаржаться, не хворіють!» та ін.).

Вивчення праць вчених переконує, що на сучасному етапі розвитку освіти стає нагальним формування у середніх закладах освіти гендерної культури особистості, як невід’ємної частини її соціалізації. Особливої гостроти у колі освітніх проблем набуває питання формування ґендерної самосвідомості людей, що мають психофізичні вади, зокрема дітей, що навчаються в інтернатному закладі. Специфіка таких закладів, визначена вченими (Ю. Чернецька) полягає у тому, що в них шляхи отримання дитиною соціального досвіду є досить обмеженими і тому для повноцінного соціального та особистого розвитку учнів, зокрема й формування в них гендерної самосвідомості, необхідно створювати у інтернатному закладі особливе сприятливе для формування гендерної самосвідомості старших школярів середовище.

Виходячи із сказаного вище, соціальний педагог має впроваджувати у своїй роботі заняття з формування гендерної самосвідомості учнів, проводити просвітницькі заходи серед вчителів та батьків. Робота соціального педагога має вміщувати: систематичне гендерне навчання, просвіту (тобто пропаганду та розповсюдження гендерних знань, становлення гендерної культури), стимулювання гендерної самоосвіти у процесі освіти та виховання учнів.

Уроки гендерної рівності (Додаток 27), доречні у роботі соціального педагога щодо гендерної освіти підлітків мають вирішувати наступні завдання:

– широке ознайомлення учнів з інституційними цінностями, нормами і правилами міжстатевого спілкування;

– формування адекватного розуміння дорослості;

– формування тілесної ідентичності, з якою тісно пов’язаний психосоматичний потенціал особистості;

– розкриття особливостей людської, як жіночої, так і чоловічої психології, демонстрація їх тотожності;

– формування у підлітків і молоді вірного уявлення про взаємини статей, що базуються засвоєнні системи загальнолюдських і національних моральних цінностей.

Результат процесу формування гендерної самосвідомості полягає не лише у правильному розумінні підлітком сутності моральних норм та настанов у сфері взаємин статей, але й потреби керуватися ними в усіх сферах діяльності. У процесі становлення гендерної самосвідомості необхідно досягнути розвитку в підлітка: соціальної відповідальності у взаєминах між статями; прагнення мати сім’ю, що відповідає сучасним вимогам суспільства: рівноправність батька й матері в сім’ї, свідоме і відповідальне ставлення до виховання дітей; здатності розуміння інших людей і почуття поваги до них; усвідомлення себе представником своєї статі, що підтримує самооцінку і почуття самоповаги, впевненість і потенціал самореалізації; формування необхідних навичок спілкування й взаєморозуміння у сфері міжстатевих стосунків; формування досвіду нестатевої любові, дружніх стосунків між представниками різних статей.