3. Методика пояснювального читання
Послідовники традиційної методики пояснювального читання вважали також, що воно збагачує й розвиває усне мовлення учня,впливає на його письмове мовлення. Я.Чепіга підкреслював, що у процесі неперервного коментування прочитаного учень не встигає встановлювати асоціативні зв’язки з уже відомим, а це є причиною несвідомого засвоєння словникового запасу й мови в цілому. Звичайно, що говорити в умовах про можливість розвитку не доцільно. Доти ж не враховується той факт, що у дітей молодшого шкільного віку переважає зорова чи моторна пам‘ять, тому для першої категорії учнів збагачення відбудеться, але й забезпечити його можуть й інші способи читання, а й іншої категорії дітей гальмується писемне мовлення, оскільки їм необхідно читати самим.
Заперечує Я.Чепіга й твердження, що пояснювальне читання допомагає розвиткові душевних сил дітей. На його думку, один метод на всіх учнів, одна мірка, і з якою первинно підходить вчитель до визначення можливостей кожної дитини,принципово не може забезпечити максимально можливий духовний розвиток кожної особистості зокрема.
Виходячи із наведених вище аргументів, Я.Чепіга пропонує підходи до використання пояснювального читання, котрі були б відповідні вимогам сучасної школи й ґрунтувалися на засідках нової педагогіки.
Основні положення підкріплюються й загально дидактичними вимогами, котрі є базовими для методики пояснювального читання й базуються на конкретному навчальному предметі. Вони такі:
1)ініціатива й самодіяльність учнів виникає із внутрішніх переживань й потреб;
2)попереднє твердження пояснюється тим, що повсякчасні вимоги знижують працьовитість й або йдуть проти бажань дитини;
3)пояснюються лише тих слова, котрі за віком незрозумілі дитині;
4)уривки творів придатні лише для механічного читання, для вироблення дикції, при привчанні до розділових знаків;
5) вчитель не винен втручатися у процес читання.
Такою Я.Чепіга бачить роботу над текстом за годину пояснювального читання: У читанні й розборі твору беруть долю усі учні групи. Кожен пропонує свої запитання. Їх записують, а потім систематизують й обговорюють всім класом. Тут дитина виховується,розвивається, духовно міцніє й зростає. Власна праця викликає Перші самостійні думи й наміри. Товариська допомога й порада вчителя неповинні дискредитувати самостійних з висновками учня. Навпаки,спільна праця вчителя й учня повинна допомогти школяреві розвивати віру у собі й свої сили. За таких умов у навчальному процесі зберігається найцінніше – активна й діяльна роль дитини у ньому.
Аналізуючи науково-педагогічну спадщину К.Д.Ушинського, метод пояснювального читання відзначається такими особливостями:
1.Старанний добір матеріалу для читання із погляду його доступності для дітей.
2.Чітка цільова настанова: досягти цілковитого розуміння учнями прочитаного.
3.Органічний зв'язок розвитку мови в процесі роботи над текстом із розвитком логічного мислення.
4.Систематичне тренування уваги:поступове привчання до серйозної роботи.
Цікаву думку що до використання пояснювального читання у навчанні рідною для дітей мовою висловлюється М.Горбов . У зв’язку з зловживанням цим методом навчання більшістю методистів й вчителів-початківців, автор пропонує чітко визначити його потенціал та умови використання. Він визначає їхні однієї з найважливіших показників – свідомості читання. Саме так позначається межа, за якою привчання до свідомішого читання уже немає сенсу, а чи не винне відбуватися.
На думку автора,пояснювальне читання треба розпочинати із конкретних питань,зі змісту з статтею. Його основними етапами є:
І.Пояснення:
а)не зрозумілих слів,висловів й конкретних думок з статтею. При цьому вчитель повинен пам’ятати, що пояснювати треба лише, очевидно,незрозуміле, а саме пояснення повинне бути коротким й чітким;
б)незрозумілих висловів через доступне дітям перефразування, "переклад" у просту форму
в)конкретних думок лише у руслі контексту,тобто у зв’язку з цим предметом. ІІ.Розкриття плану розміщення конкретних думок чи ідеї з статтею;
ІІІ.Формулювання загальної думи чи ідеї з статтею.