- •18.Самоуправління: зміст та умови розвитку.
- •19.Характерні риси соціального менеджменту як системи.
- •20.Об'єкти соціального менеджменту.
- •21.Соціальні процеси та їх складові.
- •22.Суб'єкти соціального менеджменту.
- •23.Механізми соціального менеджменту.
- •25.Характеристика основних функцій соціального менеджменту.
- •26.Структура соціального менеджменту.
- •27. Класифікація кадрів соціальної організації
- •I. По підставі мети
- •30.Формальні і не формальні організації.
- •31.Принципи створення формальних організацій
- •32. Основні принципи побудови соціальних організацій
- •33. Корпоративізм – інноваційний метод розвитку соціальних організацій.
- •34.Сутність, структура і специфіка соціальних ресурсів організацій.
- •35.36. Основні види соціальних ресурсів.
- •38. Сутність та соціально-психологічні механізми мотивації.
- •39. Стимули і стимулювання в соціальному менеджменті.
- •40. Адміністративна мотивація.
- •41. Організація мотивації.
- •49,Управління і соціальна інформація.
- •50. Сутність і завдання моніторингу соціально-трудової сфери
- •58. Поняття інновації, соціальної технології. Їхні ознаки
- •59. Зміст ефективності соціального менеджменту в суспільстві.
- •61.Поняття про критерії та показники ефективності соціального менеджменту.
32. Основні принципи побудови соціальних організацій
Загальні принципи таких організацій:
1) загальна організаційна мета діяльності;
2) стійкі нормативні (формальні) зв'язку між членами організації, встановлені правила, порядок взаємодій, сформована організаційна структура;
3) взаємодія з зовнішнім середовищем;
4) використання організаційних ресурсів для досягнення цілей.
Організаційна структура характеризується поділом праці, спеціалізованими підрозділами, ієрархією посад і порядком використання ресурсів.
До числа ресурсів формальної організації відносяться праця, обладнання, кошти, земля, капітал і людський ресурс.
Організація все в більшій мірі розуміється не тільки як система функцій, нормативів, але і як сфера міжгрупового і міжособистісного взаємодії.
Визначальний чинник пов'язаний із зростанням ролі і значення соціального ресурсу в системі організаційних відносин, який стає головним.
Неформальна організаційна структура за певних умов може потіснити формальну. Початок розумінню неформальних організацій було покладено під керівництвом Мейо в рамках хотторнского експерименту на одному з підприємств США, де вперше були виявлені можливості малої групи, резерв людського фактора, творчих можливостей людини, що багато в чому суперечило панівної тоді класичної теорії Тейлора.
Знання і розуміння людини, можливостей його поведінки в організації - найважливіший елемент сучасної управлінської та організаційної культури, суть менеджеральной революції. Тому в науці розробляються технології побудови сильних соціальних організацій з урахуванням їх формальних і неформальних структур.
33. Корпоративізм – інноваційний метод розвитку соціальних організацій.
Загальним напрямком у розробці сучасної соціальної доктрини російського суспільства є корпоративізм. Корпоративізм У література корпорація переважно досі була відома як корпорація економічна, тобто такий вид взаємодії людей, який характеризується акціонерними началами, де капітал утворюється шляхом продажу акцій і облігацій. У міру розвитку й утвердження корпоративної власності корпорація все більше розглядається як особливий тип організації всього суспільного життя - економічній, соціально-політичній, духовній.
Корпоративізм сьогодні розуміється як спосіб організації суспільного життя, при якому місцеві спільноти, соціальні організації, господарські суб'єкти, люди, що проживають на територіях, включаються у спільну активне громадське життя.
34.Сутність, структура і специфіка соціальних ресурсів організацій.
Социальные организации
Социальные системы, которые реализуют себя в производстве товаров, услуг, информации и знаний, называются социальными организациями. Таким образом, существует социально-политические, социально-образовательные, социально-экономические и другие организации. Каждый из этих видов имеет приоритет собственных целей. Так, для социально-экономических организаций главная цель – получение максимальной прибыли; для социально-культурных – достижение эстетических целей, а получение максимальной прибыли является второй целью; для социально-образовательных – достижение современного уровня знаний, а получение прибыли также является вторичной целью.
Социальные организации играют существенную роль в современном мире
Их особенности:
- реализация потенциальных возможностей и способностей человека;
- формирование единства интересов людей (личных, коллективных, общественных). Единство целей и интересов служит системообразующим фактором;
- сложность, динамизм и высокий уровень неопределенности.
Социальные организации охватывают различные сферы деятельности людей в обществе. Механизмы взаимодействия людей через социализацию создают условия и предпосылки развития коммуникабельности, формирования позитивных моральных норм людей в общественных и производственных отношениях. Они также создают систему контроля, включающую наказание и поощрение индивидов, так чтобы выбираемые ими действия не выходили за рамки доступных для данной системы норм и правил. В социальных организациях проходят объективные (естественные) и субъективные (искусственные, по воле человека) процессы. К объективным относятся циклические процессы спада-подъема в деятельности социальной организации, процессы, связанные с действиями законов социальной организации, например, синергии, композиции и пропорциональности, информированности. К субъективным относятся процессы, связанные с принятием управленческих решений (например, процессы, связанные с приватизацией социальной организации).
В социальной организации имеются формальные и неформальные лидеры. Лидер – это физическое лицо, которое оказывает наибольшее влияние на работников бригады, цеха, участка, отдела и т.д. Он воплощает групповые нормы и ценности и выступает в защиту этих норм. Формальный лидер (руководитель) назначается вышестоящим руководством и наделяется необходимыми для этого правами и обязанностями. Неформальный лидер – это член социальной организации, признанный группой людей как профессионал (авторитет) или защитник в интересующих их вопросах. Лидером обычно становится человек, у которого профессиональный или организаторский потенциал существенно выше потенциала его коллег в какой-либо области деятельности. В коллективе могут существовать несколько неформальных лидеров только в непересекающихся сферах деятельности.