Pedagogika_Lozova_Trotsko

1.4. Методивиховання

133

У працях Є.О. Ножина, І.Г. Штокмана розкриті окремі прийоми вступу:

—прийом співпереживання, що передбачає залучення яскравих незвичайних фактів, подій, окремих епізодів, які викликають інтерес, зосереджують увагу школярів і примушують їх переживати те, що трапилось, разом із учителем;

—прийом парадоксальної ситуації;

—апеляція до інтересів учнів або до відомих засобів інформації, до авторитетів у тій чи іншій галузі (Лауреат Нобелівської премії... висловив думку про...), до особистості вчителя;

—постановка проблемного питання.

Увагу школярів можуть привернути також паузи, перехід від абстрактних міркувань до конкретних прикладів, фактів, ілюстрацій. У деяких випадках ефективним прийомом може бути влучний гумор, який допомагає встановленню контакту з вихованцями, але гумор вимагає особливого складу розуму, таланту і, безперечно, педагогічного такту.

3. Доказовість у процесі переконання, уміння пояснити свою думку за допомогою інших, уже відомих істин, що є основою переконливості міркувань. Доказовість включає три елементи: тезу, аргументи і способи доведення істини.

Теза — думка, положення, правдивість яких необхідно довести. Аргументи — думки, положення, правдивість яких уже доведена наукою, життєвою практикою. Особливо вагомим аргумен-

том є сукупність фактів, які малюють відношення до тези.

Способи доведення — форми логічного взаємозв'язку між аргументами і тезою.

Для цього використовуються дані науки (наприклад, про шкідливість вживання молоддю наркотиків), фактичний матеріал. У листі до молоді І.П. Павлов писав: «Факти — це повітря для вченого... Без них ваші «теорії» — пусті потуги... Але... настирливо шукайте закони, які ними керують»1.

Фактичний матеріал, приклади, цифри виконують різні функції: а) вони є основою для тих чи інших міркувань; б) можуть використовуватися з метою привернення уваги шко-

лярів; в) підтверджувати висловлені думки, положення;

г) можуть бути приводом для самостійних висновків дітей (Наприклад, про кількість дорожніх пригод та їх причини).

Але слід пам'ятати, що: відбирати їх необхідно системно, у відповідності до теми розмови; факти повинні бути достовірні, прав-

Павлов И.П. Полн. собр. соч. — Т. 1. — С. 22—23.

134 Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

диві; відповідати інтересам, віковим особливостям дітей; по можливості повинні мати не лише силу логічного впливу, а й бути зверненими до почуттів школярів; не має сенсу перенасичувати бесіди, лекції навіть яскравими фактами. Доречно наводити приклади аналогічні тим, які відомі учням, що сприяє опосередкованому впливу на індивідів.

Поряд з фактами, цитуванням роль аргументів можуть виконувати і різноманітні засоби наочності. «Хто не помічав, що в пам'яті нашій зберігаються з особливою міцністю ті образи, які ми сприймали самі шляхом споглядання, і що до такої картини, яка вкарбувалася в нас, ми легко і міцно прив'язуємо навіть абстрактні ідеї, котрі без того згладилися швидко»1.

Доказовість забезпечується і спонуканням учнів до виявлення активності у процесі оволодіння інформацією, прийняття певних висновків, чому сприяють ситуації вибору, дискусії, що вимагають аналізу відповідей, суджень, оцінки вчинків, проведення конкурсів тощо.

4. Звернення до почуттєво-вольової сфери учнів.

Вплив на свідомість особистості передбачає опору на ЇЇ почуття і волю. К.Д. Ушинський підкреслював, що суспільство, яке виключно турбується про освіту розуму, робить великий промах, бо людина «більше людина в тому, як вона відчуває, ніж у тому, як мислить»2, бо розвинутий інтелект може поєднуватися з емоційною бідністю, моральною глухотою. Тому так важливі сердечність, емоційне взаєморозуміння, чуйність, доброзичливість, увага, здатність до сприйняття почуттів інших у процесі переконання. Іноді формально проведені диспути, конференції, бесіди не залишать у дітей будь-яких позитивних емоцій тому, що не знайшлося місця для висловлення поглядів, переживань їх учасників. Влучно про почуття писав драматург В. Розов: «Пригнічувати почуття, не давати їм волі, перетворювати себе в раціональний механізм — найлютіший злочин. Природа буде за це мстити. І в той же час розпускати світ своїх почуттів, бути його рабом — занадто нікчемний для людини стан»3.

5. Особистість вихователя — головний фактор успішності використання методів освічення, навіювання, переконання; його ерудиція, педагогічна майстерність, мовна культура, стиль життя, манери, жести, міміка, педагогічний такт. Вихователь повинен сам щиро вірити в те, в чому переконує дитину, бути емоційним, але в той же час слід уникати фальшивого пафосу, відірваності від конкретних потреб, інтересів учнів. «Головне, що

Ушинскип К.Д. Собр. соч. - Т. 26. - С. 267.

Ушинський К.Д. Собр. соч. - Т. 9 - М., 1950. - С. 17-18.

36. «.Культура чувств*. — М., 1968. — С. 141.

1.4. Методи виховання

135

визначає ефективність слова вчителя, — його чесність. Учні дуже тонко відчувають правдивість слова вчителя, чуйно відгукуються на правдиве слово. Ще тонше вони відчувають неправдиве, лицемірне слово»1.

Метод прикладу — це метод впливу на свідомість, почуття, поведінку особистості через наслідування, бо діти навчаються раніше наслідувати, ніж пізнавати. Виховний вплив прикладу — це своєрідна наочність у виховній роботі. Наслідування спрямоване на відтворювання індивідом певних зовнішніх рис, зразків поведінки, котре супроводжується емоціональними і раціональними почуттями. Шляхом наслідування у дітей формується моральна мета особистої поведінки, тобто це складний процес, в якому можна прослідкувати конкретні дії, вчинки іншої особи в певних життєвих ситуаціях, шо викликають бажання вести себе так само, хоча це ще не значить, що бажання буде реалізоване, відбувається формування виконавчих, вольових і закріплення наслідувальних самостійних дій.

Прикладом для школярів можуть бути батьки, родичі'вчителі, знайомі, літературні герої, видатні сучасники, що яскраво проявили себе у праці, науці, мистецтві. У процесі взаємодії суб'єктів у контактних групах створюються умови для наслідування, особливо на ранніх етапах розвитку особистості. Діяльність одного сприяє діяльності іншого. Особливістю групової діяльності є співробітництво та суперництво, що в значній мірі визначають ефективність наслідування.

Таким чином, приклад у вихованні може виконувати різноманітні функції: конкретизувати прагнення, ідеали учнів; бути доказом для обґрунтування їх; переконувати в доцільності своїх поглядів, вчинків; стимулювати самовиховання. Ще давньоримський філософ Сенека твердив, що важко довести до добра повчанням, легко — прикладом.

С.Л. Соловейчик у книзі «Резервьі детского «я» зазначає, що поряд із силою позитивного прикладу відомі і негативні приклади, які бувають заразливі для дітей: «добро — сильне, а зло — заразне, як хвороба». Тому покладатися на автоматичний позитивний вплив прикладу просто «непередбачливо». Найнебезпечніше у вихованні прикладом, зазначає С.Л. Соловейчик, — це настирливість, нарочитість, повчальність («дивись, як «я»).

Не слід хвалити героя більше, ніж він цього заслуговує. Трохи перебрали, і зайва похвала перетворюється в насмішку. Тому приклад повинен бути переконливим і діяти сам по собі, мати внутрішню силу.

Сухомяішский В.А.О воспитаиии. — М., 1975. — С. 33-

136	Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

Методи формування досвіду поведінки

У процесі формування особистості одним із головних завдань є досягнення єдності свідомості і поведінки. Справді вихованою можна назвати людину лише тоді, коли вона не тільки засвоїла певні вимоги, але коли в неї виникла потреба діяти у відповідності з цими вимогами і вона не може поводитися інакше. Знання, шо не підштовхують учня до позитивних дій, стають ширмою, за якою ховаються лицемірство і ханжество. Тому процес виховання повинен передбачати привчання людини до позитивної поведінки і виробляти звичку до неї. Під звичкою розуміємо стійку форму поведінки, в основі якої стійкі навички організації особистістю своєї діяльності, спілкування, які закріплюються в поведінці і стають рисою характеру людини. Цьому сприяють такі методи, як: привчання, вправи, доручення, виховні ситуації тощо.

Привчання — організація планомірного і регулярного виконання дітьми визначених дій з метою перетворення їх у звичку поведінки {не розмовляти на уроці, прибирати зі столу, дотримуватися режиму тощо).

Вправи передбачають багаторазове повторення, закріплення, вдосконалення способів дій як стійкої основи суспільної поведінки, тобто це планомірно організоване виконання вихованцями різних дій, практичних справ з метою формування і розвитку певних навичок поведінки, рис характеру. Звички формуються на основі знань про норми поведінки, вироблених умінь позитивних дій і закріплюються вправами як цілеспрямованими і багаторазовими діями. Тому вправи являють собою систему організованих вихователем правильних вчинків вихованця, розраховану на тривалий час. Учень, підкоряючись певним вимогам, коли виконує якусь конкретну справу, відчуває виховний вплив.

Вправи ведуть до вироблення навичок і звичок, які включаються в загальну структуру поведінки дитини і проявляються як її індивідуальні особливості. Це може бути звичка до регулярної праці, до фізичної та гігієнічної культури (підтримання чистоти тіла, ранкова гімнастика, потреба в рухах), звичка бути обов'язковим у стосунках з людьми. У галузі культури поведінки можна виділити такі групи звичок (Г.І. Щукіна):

1. Звички, які виражають позитивний емоційний тон спілкування з людьми: ввічливо вітатися з людьми при зустрічі, прощатися при розлученні та ін.

2. Звички поведінки, які передбачають необхідність враховувати настрої оточуючих: не розмовляти голосно в громадських місцях, щоб не заважати хворим, втомленим, зайнятим своїми дум-

1.4.Методивиховання

137

ками, тим, хто перебуває в горі; не штовхати в спину того, хто йде попереду...

3. Звички уваги, завбачливості до людей. Вони пов'язані з наданням послуг, з готовністю прийти на допомогу людині у скруті: поступитися місцем, пропустити раніше себе в двері, допомогти донести речі, підняти впущену річ і т.п.

4. Звички, пов'язані з хорошими манерами: триматися природно, просто, з гідністю, бути гостинним, терпляче вислуховувати співбесідника1.

Основні прийоми використання вправ у школі:

—Постановка виховного завдання і пробудження в учнів потреби в тій чи іншій діяльності.

—Роз'яснення способів діяльності і набуття дітьми відповід-

них знань.

•

—Практичний показ дій.

—Організація початкового відтворення учнями показних дій (зразків поведінки).

—Подальші тренування у вдосконаленні і закріпленні способів діяльності.

Узв'язку з тим, що центральною ланкою вправ є повторюваність дій, Г.І. Щукіна називає деякі правила повторення:

—процес тренування повинен бути спрямований на закріплення корисної звички;

—повторення позитивних звичок вимагає дотримання точності умов, характеру дій, визначених обставин, часу;

—автоматизація звичок необхідна вимагатися поступово. Спочатку повторення повинне переслідувати точність дій, потім швидкість і, наостанку, автоматизм;

—повторення не повинно призводити до негативних емоцій

учня;

—повторення слід урізноманітнити, щоб уникнути перевантаження та втоми нервової системи;

—кількість повторень повинна бути індивідуальною;

—здійснюючи повторення, необхідно турбуватися про формування у дитини установки на самоконтроль, на самоперевірку виконання засвоюваних дій2.

М.І. Болдирев виділяє наступні типи вправ: а) вправи в діяльності; б) режимні вправи; в) спеціальні вправи3.

1 Теория и методика коммунистического воспитания в школе / Пол ред. Г.И. Щукиной. - М., 1974. - С. 115.

іТеория и методика коммунистического воспитания в школе / Под ред. Г.И. Щу-

киной. - М , 1974. - С. 127.

1Болдьірев М.И. Методика воспитательной работьі в школе. — М., 1981. — С. 152— 155.

138 Розділ І. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

Вправи в різноманітній діяльності використовуються з метою вироблення в учнів навичок до праці, переборювання труднощів, виховання наполегливості, сили волі, самостійності. У діяльності діти привчаються до культури спілкування.

Режимні вправи стимулюють дітей до дотримання встановленого в школі та в сім'ї режиму, що примушує їх повторювати і закріплювати позитивні дії, тренуватися у виконанні правил поведінки, керувати своїми бажаннями і діями, привчає до розумного використання робочого і вільного часу.

Широко використовувався метод вправ у будинках дитини

М.Монтессорі1, про що свідчить навіть розклад занять:

9.00— Прибуття дітей. Вітання. Прибирання кімнат. Рідна мова. Діти розповідають про події минулого дня. Загальна молитеа.

10.00 — Розумові вправи. Вправи почуттів.

11.00— Найпростіша гімнастика (граціозне виконання звичайних рухів. Вправи на увагу, ловкість дій з предметами).

11.30 — Сніданок. Коротка молитва.

12.00 — Вільні ігри.

13.00 — Керовані Ігри на свіжому повітрі. Старші діти наводять порядок у приміщенні.

14.00 — Ручна праця (ліплення з глини, малювання).

15.00 — Колективна гімнастика і співи, по можливості, на свіжому повітрі. Вправи на розвиток передбачливості: ретельний огляд тварин і рослин.

16.00— Діти ідуть до дому.

М.Монтессорі використовувала прості, на перший погляд, вправи, доступні дітям, але вони добре виховували волю. Так, для цього серед інших вправ було і таке — абсолютна мовчанка протягом 2—5 хвилин (дидактичне мовчання).

Спеціальні вправи тренувального характеру використовуються для вироблення і закріплення навичок і вмінь культурної поведінки, дотримання елементарних правил, пов'язаних із зовнішньою культурою, правилами етикету.

Реалізується метод вправ і через доручення, тобто шляхом виконання визначених завдань учителя, батьків, колективу, що сприяє накопиченню досвіду позитивної поведінки, вихованню гуманних якостей особистості, відповідальності, старанності (доручення: провідати хворого товариша, надати допомогу відстаючому, привести в порядок книги бібліотеки). Значущість доручень у системі виховної роботи буде вищою, якщо дотримуватись ряду умов: а) учні повинні усвідомлювати значення доручень; б) виконавці повинні

158 Монтессори М. Педагогика. — М., 1992. — С. 21.

1.4.Методивиховання

139

знати, в чому сутність доручення і як його виконати, в які строки; в) доручення виконується більш охоче, якщо воно відповідає інтересам, потребам і можливостям дитини, посильне їй; г) надавати допомогу школярам у процесі виконання доручення, корегувати за необхідності їх дії; д) давати можливість учням, особливо старшокласникам, виявляти самостійність, ініціативу, творчість; є) здійснювати оцінку результатів виконання доручення.

У теорії педагогіки і практиці школи все більшого поширення набуває використання виховних ситуацій, тобто створення таких зовнішніх обставин, які дозволяють опосередковано впливати на свідомість, почуття, вчинки людини. Педагогічний ефект забезпечується не прямим зверненням до учнів, а цілеспрямовано організованими обставинами, які і створюють ситуацію. Прийоми непрямого впливу на особистість школяра (створення виховних ситуацій) прямо відповідають вимогам життя. Заданими молодіжної інформаційно-соціологічної служби, із 1000 опитаних учнів 61,5 % хлопців і 48,6 % дівчат заявили, що не хочуть, щоб їх виховували. Результативність непрямого впливу зростає у зв'язку з особливостями підлітків, юнаків, про що у свій час писав А.С. Макаренко: «...хоча всі вихованці і розуміють, що в дитячому закладі їх навчають і виховують, але вони не люблять піддаватись спеціальним процедурам. Тому суть педагогічної позиції вихователя повинна бути прихована від вихованців»1.

Це можуть бути:

—ситуації упізнавання, в якій дитина може продемонструвати свою унікальність, своєрідність, талановитість, інтереси;

—ситуації взаємодії кожного члена колективу з однокласниками в позиції підлеглості та керівництва;

—ситуації співпереживання, турботи, взаємодопомоги, ситуації морального вибору;

—ситуації успіху та ін.2.

В основному виховна ситуація не викликає у школяра почуття образи, приниження власної гідності.

Вона розрахована на участь і підтримку батьків, ровесників, вчителів та ін., доречна при вирішенні гострих питань спілкування ровесників, при встановленні позитивних стосунків між батьками і дітьми. У той же час виховну ситуацію не можна вважати універсальним методом, її використовують у залежності від цільової установки, особистих якостей дитини, авторитетності вчителя тощо.

1	Макаренко АС. Соч. - Т. 5. - 1958. - С. 92.
1	Педагогическая тсхнология. — Бєлгород, 1998. — С. 120—121.

140 Розділ І. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

Корисним і необхідним є використання з педагогічною метою виховних обставин із життя. Сутність цих ситуацій в тому, що діти змушені робити вибір: зробити щось для себе, свого задоволення чи поступитися радістю іншому, допомогти ровеснику, старшому, якщо доводиться при цьому самому від чогось відмовитися. «Організація такої ситуації потребує особливо глибокого і різнобічного знання психологічних особливостей вихованців, домінуючих мотивів їх діяльності, інтересів, потягів, рівня домагання, всіх обставин їх життя*1.

У книзі Р. Дрейкурса і В. Зольца «Счастье вашего ребенка» наведено приклад створення виховної ситуації, яка підштовхує дитину до позитивного вибору дій:

«Матір з великими труднощами привчала чотирирічну доньку класти речі на місце. Вони жили в невеликій квартирі вчотирьох, молодшій дитині було 14 місяців. За порадою консультативного центру, який займається питаннями сім'ї і сімейного виховання, батьки вирішили провести цікавий експеримент.

Як завжди, дівчинка залишила на підлозі свою піжаму і розкидала по всій кімнаті свої іграшки. Опівдні мати запитала: «Чи не хочеш прибрати свої речі?» —«Ні», — була відповідь дочки. — «А тобі не хотілось би провести день і нічого після себе не прибирати?» — Дівчинка вигукнула, що це прекрасно. У відповідь мати попередила її, що вона теж не буде нічого прибирати. — «Звичайно», — сказала дочка, стиснувши плечима.

Цілий день мати залишала де попало все, до чого доторкувалась. Як звичайно, вона розмовляла і гралася з дітьми, запропонувала разом передивитися гардероб дочки, чи не потребує що ремонту. Дівчинка погодилася і разом взялися до роботи. Але весь одяг залишився на ліжку. Речі брата, його іграшки і пляшечки валялись де попало.

Коли прийшов батько, в квартирі панував повний хаос. Він кинув пальто на колиску для ляльок, ..., скинув черевики, ...і, як завжди, став гратися з дітьми. Він поводив себе так, ніби нічого особливого не відбувається. Доки підігрівався обід, мати нагодувала сина. Стіл був завалений малюнками, олівцями, папером так, що ставити їжу було нікуди. А потім мама прийшла у вітальню і сіла читати журнал. «А як щодо обіду?» — запитав через деякий час батько. — «Обід готовий». — «Ну то що, сядемо їсти?» — «Не можна, — відповіла мати з-за журналу. — Нікуди ставити тарілки». Батько сів читати газету. «Мамо, я хочу їсти", — сказала дівчинка. — «Я теж», — відповіла мати. Дочка замислилась: як бути у такій ситуації? Деякий час вона ногою

Касгшна В.С Спецнфика и место воспитьіваюшей ситуаиии в системе воспитательльгх вочлействий // Советская педагогика. — 1979- — ЛЙ 5. — С. 64—68.

1.4. Методи виховання

141

розпихувала свої кубики, тоді пішла до кухні. Батьки продовжували читати, впевнено знаючи, що дочка прибирає із столу, Незабаром вона повернулася і тихо сказала: «Мамо, тепер можна накривати на стіл». Коли підійшов час лягати спати, дівчинка не знайшла свою піжаму. «Дуже шкода, що ти не можеш її знайти». — «А як же я ляжу спати, на ліжку таке безладдя?» — запитала дочка, «Так, спати незручно, чи не правда?» — «Мамо, я так не хочу!» — розплакалась дочка. — «Що ж нам у цьому випадку робити?» — «Я вважаю, що краще нам разом все прибрати на місце», — відповіла дівчинка.

Автори вважають, що експеримент вдався з трьох причин: поперше, мати зберігала дружній тон і підтримувала в домі приємну атмосферу; по-друге, вона утрималась від повчань, вона не нагадувала про безладдя; по-третє, головне те, що мати зрозуміла справжній зміст навчання на практиці. Але одночасно автори радять звертатися до такого виду виховуючих ситуацій якомога рідше.

Методи цієї групи пов'язані з організацією діяльності індивіда:

навчальної, трудової, ігрової, суспільної, естетичної, що забезпечує не тільки досвід поведінки, але й переживання радості пізнання, творчості, творіння, спілкування тощо.

Таким чином, методи організації діяльності і формування досвіду моральної поведінки вирішують завдання виховання стосунків між людьми, навичок, умінь, звичок. Учень іде від усвідомлення необхідності знань, умінь через тренування до навичок і через тренувальні вправи — до звичок поведінки.

У деяких підручниках і навчальних посібниках до даної групи методів відносять і вимоги, тобто педагогічний вплив, який полягає в тому, щоб зобов'язати школярів виконувати які-небудь дії і вчинки. Основні вимоги будуються на гуманному ставленні до дитини, довір'ї до неї. За формою пред'явлення вимоги можуть бути прямі (наказ, розпорядження) і непрямі (прохання, порада, натяк). Розрізняють індивідуальні педагогічні вимоги, які висуває вихователь, і колективні, котрі йдуть від правил поведінки у школі, обов'язків (клятви) члена громадської організації тощо. Різноманітні і форми вираження вимог. Вони залежать від індивідуальних якостей дитини і педагога, характеру стосунків між вихователем і вихованцем, своєрідності ситуації (м'яке прохання, нагадування, докір, попередження, категоричні вимоги).

Використання методу буде більш успішним, якшо:

а) пояснювати дітям необхідність дотримання тих чи Інших вимог; б) одночасно не висувати багато вимог; в) залучати дітей до визначення певних вимог у процесі розроб-

ки «правил моральної поведінки» для свого класу, дитячих Конституцій і таке інше.

142	Розділ 1. Предмет педагогіки га питання теорії виховання
	Вимога дійсно є невід'ємною частиною методів організації ді-

яльності і формування досвіду поведінки, але головне їх завдання

— вплив на свідомість дитини.

Вимоги випереджують дію, тому їх можна віднести як до першої, так і до другої групи методів.

Методи стимулювання і корекції поведінки

Головні методи цієї групи — заохочення і покарання, які здійснюють функцію стимулювання і коректування діяльності і вчинків учнів. «Похмурий погляд, похвала, догана, жарт, порада, поцілунок, казка як нагорода, словесне заохочення — ось лікувальні процедури, які треба призначати в малих або великих дозах, частіше чи рідше в залежності від конкретного випадку і особливостей організму», — писав Я. Корчак1.

		Заохочення — це підтвер-
	Форми заохочення;	дження правильності вчинків,
		дій дитини. Значення його в
	— подяка;
		тому, що воно сприяє закріп-
	— вдячність;
		ленню позитивних форм по-
	— занесення до книги пошани
		ведінки людини і може знай-
	школи;
		ти прояв у різноманітних фо-
	— усна похвала;
		рмах.
	— похвала, записана ущоденнику;
		М.Г. Стельмахович відно-
	— преміювання;
		сить заохочення до лагідних
	— нагорода;
		методів виховання, формою
	— дорученняпочеснихобов'язків;
		вираження якого може бути
	— надання почесних прав.
		«ласкаве слово, приємна
		усмішка, теплий погляд, гла-

дження по голівці (якщо дитина мала) чи попліскування по плечу (якщо лідліток чи юнак), гостинець (у вигляді ласощів), залучення до виконання дій, які дітям подобаються, — їзда верхи, нічне випасання коней з ватрою, літування на полонині, участь у риболовстві (збирання грибів, ягід), в цікавій поїздці тощо»2.

Заохочення буде позитивним за певних умов: І) його справедливість, тобто заохочувати лише за певні позитивні дії, вчинки. Заохочення повинно бути усвідомлене як нагородженим, так і однолітками; 2) своєчасність заохочення; 3) дотримання міри в заохоченні (надмірне часте заохочення одних і тих людей знижує виховний ефект методу, може призвести до формування у школяра підвищеної самооцінки, завищеного рівня вимог, недоброзичливого ставлення однокласників).

Корчак Я. Избр. над. проиів. — М.. 1979. — С. 177.

Сте.іь.иа.хович М.Г. Українське ролиннс киховаимя. — К.. 19%. — С. 173-