- •1.Метод і методологія
- •2.Співвідношення понять «теорія» «предмет»»метод»
- •3. Основні функції філософії
- •5.Сутність пояснень і які його основні функції
- •6. Загальнонаукові методи емпіричного досліджень
- •7.Загальнонаукові методи теоретичного пізнання
- •8/ Логічні методи і прийоми дослідження (пізнання)
- •9. Особливості системного та структурно-функціонального підходів
- •10. Специфіка ймовірносно-статистичних підходів
- •11. Раціональність в античній філософії
- •12. Перша наукова революція і формування наукового типу раціональності
- •13. Друга наукова революція і зміна типу наукової раціональності
- •14. Вплив третьої наукової революції на формування нового типу раціональності.
- •15. Елементи античної раціональності в ході четвертої наукової революції
- •16. Головні характеристики сучасної постнекласичної науки
- •17. Взаємопов’язаність релігійних, соціальних та внутрішньо наукових цінностей
- •18. Зміни світоглядних орієнтацій техногенної цивілізації
- •19. Поняття якими описується нелінійна динаміка систем,що самоорганізуються
- •20. Нові етичні проблеми науки початку 21 ст.
- •21. Соціальне пізнання і його основні моделі
- •23. Формирование социально-гуманитарных наук
- •24. Основні особливості сучасного соціального пізнання
- •25. Основні риси нової парадигми пізнання
- •26. Особливості описової психології та герменевтики в. Дільтея
8/ Логічні методи і прийоми дослідження (пізнання)
Логічні методи використовуються в усіх видах пізнання — буденному, науковому, філософському та ін. Кожна людина використовує логіку у своєму мисленні як інструмент, засіб при виконаннні різноманітних інтелектуальних дій.
Логічні методи є головними і необхідними засобами пізнання, тому кожна людина повинна добре оволодіти цими методами і використовувати їх у своїй розумовій діяльності.
До логічних методів пізнання (дослідження) предметів, явищ, процесів об'єктивного світу відносяться: аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація, узагальнення, дедукція, індукція, аналогія, екстраполяція, моделювання, гіпотеза.
Аналіз—полягає в тому, що досліджуваний об'єкт уявно або практично розчленовується на складові елементи (ознаки, властивості, структурні частини), кожний з яких відтак досліджується окремо як частина розчленованого цілого.
Синтез— це уявне з'єднання частини предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановлення взаємодії частинок та пізнання цього предмета як єдиного цілого.
Абстрагування— це процес уявного відділення окремих або загальних властивостей, ознак і відношень від конкретного предмета, що цікавлять людину у даний час, а також уявного відвертання їх від множини усіх інших ознак.
Ідеалізація— один з видів абстрагування, в результаті якого створюються поняття ідеалізованих (ідеальних) об'єктів.
Узагальнення (від гр.) як метод дослідження означає формування та розвиток знання шляхом переходу: а) від думки про індивідуальне, яке міститься в понятті, судженні, нормі, гіпотезі, питанні та ін., до відповідної думки про загальне; від думок про загальне до думок більш загальних; б) від окремих фактів, ситуацій, подій, предметів та явищ до ототожнення їх в думках і до створення щодо них загальних понять і суджень.
Дедукція та індукція як логічні методи пізнання використовуються у процесі пошуку виводу з вихідних даних (засновників). У цьому значенні дедукцію та індукцію можна розглядати як методи, які забезпечують пошук необхідного матеріалу для узагальнення і одержання нових висновків. Методи дедукції та індукції органічно взаємопов'язані.
Екстраполяція є різновидом індукції, аналогії та узагальнення в їх взаємозв'язку і широко використовується в усіх науках
Моделювання як метод пізнання дуже активно застосовується у сучасній науці в процесі пошуку нових наукових результатів. Сутність цього методу полягає в побудові моделей, за допомогою яких досліджуються різноманітні природні та соціальні об'єкти.
Гіпотеза. Термін "гіпотеза" (припущення) вживається у таких значеннях: а) як проблематичне знання б) як припущення; в) як ідея, що дає змогу об'єднати деяку сукупність знань у систему знання (гіпотеза у вузькому значенні).
9. Особливості системного та структурно-функціонального підходів
Системний підхід - сукупність загальнонаукових методологічних принципів (вимог), в основі яких лежить розгляд об'єктів як систем. До числа цих вимог відносяться:а) виявлення залежності кожного елемента від його місця і функцій в системі з урахуванням того, що властивості цілого несвідомих до суми властивостей його елементів;б) аналіз того, наскільки поведінка системи обумовлено як особливостями її окремих елементів, так і властивостями її структури;в) дослідження механізму взаємодії системи і середовища;г) вивчення характеру ієрархічності, властивою даній системі;д) забезпечення всебічного багатоаспектного опису системи;е) розгляд системи як динамічної, що розвивається цілісності. Специфіка системного підходу визначається тим, що він орієнтує дослідження на розкриття цілісності розвивається об'єкта і забезпечують її механізмів, на виявлення різноманітних типів зв'язків складного об'єкта і зведення їх в єдину теоретичну картину. Важливим поняттям системного підходу є поняття «самоорганізація». Структурно-функціональний метод будується на основі виділення в цілісних системах їх структури - сукупності стійких відносин і взаємозв'язків між її елементами та їх ролі (функцій) відносно один одного. Структура розуміється як щось незмінне за певних перетвореннь, а функція як «призначення» кожного з елементів даної системи).Основні вимоги процедури структурно-функціонального методу : а) вивчення будови, структури системного об'єкта;б) дослідження його елементів і їх функціональних характеристик;в) аналіз зміни цих елементів і їх функцій;г) розгляд розвитку (історії) системного об'єкта в цілому;д) подання об'єкта як гармонійно функціонуючої системи, всі елементи якої «працюють» на підтримку цієї гармонії.