Тема 13. Особливості ліквідації суб’єкта господарювання у зв’язку з банкрутством.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Провадження у справах про банкрутство може проходити такі стадії:

1)порушення провадження у справі;

2)підготовче засідання господарського суду;

3)виявлення кредиторів та інвесторів;

4)попереднє засідання господарського суду;

5)визнання боржника банкрутом та оголошення про банкрутство;

6)припинення провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, студенту (слухачу) при розгляді даного питання необхідно розглянути кожну стадію та її проаналізувати на підставі чинного законодавства.

Розпочинаючи розгляд третього питання необхідно вказати, що відповідно до ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Щодо розгляду четвертого питання статтею 60 Господарського кодексу України передбачений загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання.

Так, ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений Господарським кодексом України. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в друкованих органах відповідно до закону повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені цим Кодексом чи спеціальним законом строки.

Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.

Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством.

Розкриваючи сутність п’ятого питання у відповідності до ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» черговість задоволення вимог кредиторів є наступною. Так, кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому вищевказаною статтею:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

в-1) вимоги кредиторів за договорами страхування;

г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

витрати на оплату державного мита;

витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;

витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в передбаченому порядку.

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим Законом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу, зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за громадян, які застраховані в цьому Фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов'язань зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом;

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

У разі якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.

Основні питання.

1. Поняття банкрутства та його правове значення.

2. Провадження у справах про банкрутство.

3. Санація боржника.

4. Ліквідаційна процедура, порядок призначення ліквідатора та створення ліквідаційної комісії.

5. Черговість задоволення вимог кредиторів.

Питання для самоконтролю.

1.Поняття та ознаки банкрутства.

2.Сторони у справі про банкрутство.

3.Стадії провадження у справі про банкрутство.

4.Санація боржника, порядок її проведення.

5.Ліквідаційна процедура у справах про банкрутство.

6.Правові засоби запобігання банкрутству суб’єктів господарської діяльності.

Завдання.

1.Розкрийте сутність заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації.

2. Іванов І.І., який є підприємцем, звернувся із заявою про порушення справи про його банкрутство господарського суду. Який порядок банкрутства суб’єкта господарської діяльності – громадянина?

3. Голова фермерського господарства «ЮК» Сидоров В.В. після закінчення сільськогосподарських робіт та у зв’язку з неспроможністю задовільнити вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями звернувся з заявою про порушення справи про банкрутство даного господарства до господарського суду. При цьому Петров В.В., який є членом фермерського господарства «ЮГ», категорично заперечував проти цього.

Дайте аргументований коментар даної ситуації.

Які підстави для визнання фермерського господарства банкрутом?

Який порядок провадження у справах про банкрутство фермерського господарства згідно чинного законодавства?

4. Господарський суд за клопотанням комітету кредиторів виніс ухвалу про проведення санації товариства з обмеженою відповідальністю «Бригантина». З дня винесення ухвали про санацію повноваження генерального директора, який є одночасно його одноособовим засновником та ревізійної комісії ТОВ, не були припинені. Крім того, генеральний директор виявив бажання стати керуючим санацією даного підприємства.

Дайте аналіз даної ситуації?

Що таке санація?

Яка процедура призначення санації?

Права та обов’язки керуючого санацією.

Теми рефератів:

1. Поняття та загальна характеристика банкрутства.

2. Державна реєстрація припинення суб'єктів господарювання на підставі рішення суду.

3. Порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням.

Рекомендовані нормативні акти:

1,2,4,6,7,9,10,23;

Рекомендована література:

71, 85, 93-96,100,101, 117-119,122, 124,125,128,129.

Тема № 14. Правове регулювання обмеження монополізму та захисту суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції.

Один з основних принципів ринкової економіки є вільна конкуренція товаровиробників. Конкуренція є потужним стимулом економічного росту, поліпшення якості продукції і прискорення науково-технічного прогресу в суспільстві.

На вищому рівні на підставі ч.2 ст.42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності та не допускає зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Економічною конкуренцією (конкуренцією) визнається змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначити умови обороту товарів на ринку (ст.1 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Нормативно-правовими актами в сфері захисту конкуренції (антимонопольно-конкурентне законодавство) є Конституція України (ч.2 ст.42), міжнародні нормативно-правові акти, які ратифіковані Верховною Радою України, Господарський кодекс України (ст.ст.18, 25-41), Кримінальний кодекс України (ст.ст.228, 229, 231, 232), Кодекс України про адміністративні правопорушення (ст.ст.164-3,166-1,166-2,166-3,166-4), закони України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України» та ряд інших підзаконних нормативно-правових актів.

Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю.

Суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти Антимонопольному комітету України у здійсненні його повноважень у сфері підтримки й захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму та контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції.

На підставі вищевказаного, при вивченні даної теми слід звернути увагу на наступне:

1. Визначення конкуренції, недобросовісної конкуренції, монополізму.

2. Поняття антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання, узгоджених дій малих або середніх підприємців, стосовно постачання або використання товарів, стосовно прав інтелектуальної власності, узгоджені дії, які можуть бути дозволені. Окремо слід проаналізувати монопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарювання та зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

3. Визначення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.

4. Поняття та змісту обмежувальної та дискримінаційної діяльності суб’єктів господарювання, об’єднань.

5. Правове становище Антимонопольного комітету України.

6. Відповідальність в сфері порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.

Основні питання:

1. Поняття та ознаки монополізму. Розвиток антимонопольного законодавства та законодавства про недобросовісну конкуренцію.

2. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання, антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю. Монопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарювання, зловживання ним.

3. Поняття та види недобросовісної конкуренції.

4. Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства. Правове становище Антимонопольного комітету України.

5. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства та законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

Питання для самоконтролю:

1. Поняття та ознаки монополізму.

2. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання.

3. Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.

4. Монопольне (домінуюче) положення, зловживання ним та його наслідки

5. Обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів господарювання, об’єднань

6. Поняття, ознаки та види недобросовісної конкуренції.

7. Недобросовісна реклама та її наслідки.

8. Правове становище Антимонопольного комітету України згідно чинного законодавства.

9. Контроль за концентрацією суб’єктів господарювання

10. Розгляд заяв та справ про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання.

11. Санкції за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.

Завдання:

1. Скласти в письмовому вигляді розгорнуту схему, яка б відображала розвиток антимонопольного законодавства та законодавства про недобросовісну конкуренцію, витримуючи відповідну ієрархію: Конституція України – Закони України – підзаконні нормативні акти.

2. Цукровий завод займає монопольне положення на регіональному ринку надання послуг по заготівлі та переробці цукрового буряку сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств. Під час планової перевірки територіальним відділенням Антимонопольного комітету було встановлено, що заводом було укладено і реалізовано 50 договорів з сільськогосподарськими підприємствами на умовах, що 70 процентів продукції отримує господарство, а 30 процентів залишається заводу як оплата за переробку сировини. З фермерськими господарствами було укладено 155 договорів на умовах, що 65 процентів продукції отримує господарство, а 35 процентів залишається в розпорядженні заводу.

Чи порушив завод антимонопольне законодавство? Дайте аргументовану відповідь.

3. До територіального відділення Антимонопольного комітету звернувся з заявою завод будівельних матеріалів в зв’язку з тим, що інше підприємство на вітрині свого магазину розмістив черепицю неналежної якості з надписом: “Шановні покупці, таку “якісну” черепицю ви можете придбати у наших сусідів на заводі будівельних матеріалів. Ціна така ж, як за якісну. Подумайте.”

В процесі розслідування було встановлено, що за період 2009-2010 років претензій від споживачів на якість черепиці заводу будівельних матеріалів не поступало. Дайте кваліфіковану оцінку ситуації.

Теми рефератів:

1. Розвиток антимонопольного законодавства та законодавства про недобросовісну конкуренцію.

2. Поняття та види недобросовісної конкуренції.

3. Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства.

4. Правовий статус Антимонопольного комітету України.

5. Відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.

Рекомендовані нормативні акти:

1 - 4, 10 -12

Рекомендована література:

9, 28, 30, 45, 47, 52, 59, 60, 69, 100, 106, 108 - 112, 117, 118

Тема № 15. Правове регулювання ціноутворення.

Україна згідно з Декларацією про державний суверенітет України та Законом України «Про економічну самостійність Української РСР» самостійно здійснює політику цін.

У відповідності до ст. 10 Господарського кодексу України одним із основних напрямів економічної політики, що визначається державою, є цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб’єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін.

Згідно ч. 2 ст. 12 Господарського кодексу України одним із основних засобів регулюючого впливу на діяльність суб’єктів господарювання є регулювання цін і тарифів.

При аналізі першого питання слід звернути увагу на положення Глави 21 Господарського кодексу України «Ціни і ціноутворення у сфері господарювання» (статті 189-192) та Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня 1990 року.

Відповідності до ч.1 ст.189 Господарського кодексу України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), які реалізують суб’єкти господарювання. При цьому термін «тариф» в даній частині вживається щодо господарських зобов’язань, пов’язаних з наданням послуг, і є встановленим компетентними органами розміром плати за надання послуг певного виду (наприклад, зв’язку, транспортування, зберігання тощо).

Згідно ч.2 ст. 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Суб’єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни – граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на яких встановлено державні ціни.

Вільні ціни визначаються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах – також за рішенням суб’єкта господарювання.

У практиці господарювання розрізняють два види вільних цін:

а) відпускні ціни, тобто ті, які встановлюються суб’єктом господарювання – виробником продукції (товарів). Інакше вони ще називаються цінами виробника;

б) договірні ціни, тобто ціни, що встановлюються у договорі за домовленістю сторін.

Державні (фіксовані та регульовані) ціни встановлюються:

• на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення (перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України);

• на продукцію (послуги) суб’єктів господарювання – природних монополістів (переліки видів продукції (послуг) зазначених суб’єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України);

• на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України.

Певні особливості має ціноутворення при здійсненні експортно-імпортних операцій. Відповідно до ч. 4 ст. 189 та ст. 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення» при здійсненні експортно-імпортних операцій у розрахунках із зарубіжними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

За загальним правилом контрактні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначаються її суб’єктами на договірних засадах з урахуванням попиту і пропозиції, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках під час укладення зовнішньоекономічних угод (контрактів).

Проте у ряді випадків Міністерство економіки України може запроваджувати на товари індикативні ціни, які є обов’язковими до використання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності всіх форм власності при укладенні та здійсненні зовнішньоекономічних угод (контрактів).

Під індикативними розуміються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту чи імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції, з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених згідно із законодавством України.

У відповідності до ч.3 ст. 19 Господарського кодексу України держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання у сфері цін і ціноутворення, а саме з питань додержання суб’єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги. У відповідності до ч.1 ст.13 Закону України «Про ціни та ціноутворення» державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

З метою забезпечення стабільності оптових і роздрібних цін законом можуть бути встановлені державні фіксовані та регульовані ціни на ресурси, які визначально впливають на загальний рівень і динаміку цін, а також ціни на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення, на продукцію (послуги) суб’єктів господарювання – природних монополістів, на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України. Органи місцевого самоврядування, у межах своїх повноважень, окреслених законом, мають право встановлювати комунальні фіксовані та регульовані ціни на продукцію та послуги, виробництво та надання яких здійснюється комунальними підприємствами.

Спеціалізований контроль за дотриманням державної дисципліни цін здійснює Державна інспекція з контролю за цінами. Щодо цін, встановлених на продукцію монопольних утворень, функції контролюючого органу покладено на Антимонопольний комітет України. Звернемо увагу на правове становище Державної інспекції з контролю за цінами.

Основними завданнями Державної інспекції з контролю за цінами є:

організація та здійснення відповідно до законодавства функцій з контролю та нагляду за дотриманням центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суб’єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування цін (тарифів);

проведення цінових спостережень на споживчому та товарних ринках.

Основні питання.

1. Поняття та види цін, їх функції.

2. Правове забезпечення ціноутворення в Україні.

3. Контроль за додержанням дисципліни цін.

Питання для самоконтролю.

1.Законодавство України про ціни та ціноутворення.

2.Ціна у господарських зобов’язаннях.

3.Вільні ціни.

4.Державні та комунальні ціни.

5.Особливості ціноутворення при здійсненні експортних та імпортних операцій суб’єктами господарювання.

6.Державний контроль та нагляд за цінами та ціноутворенням.

7.Правове становище Державної інспекції з контролю за цінами.

Завдання.

1. Подайте повний перелік нормативно-правових актів, якими регламентується ціноутворення в залежності від його юридичної сили в наступній схемі:

Нормативно-правовий акт (назва)	Статті
1.
2. і т.д.

Теми рефератів.

1.Ціна у господарських зобов’язаннях.

2.Державний контроль та нагляд за цінами та ціноутворенням.

3.Правове становище Державної інспекції з контролю за цінами.

Рекомендовані нормативні акти:

1,2,4,6,7,9,10,23;

Рекомендована література:

71, 85, 93-96,100,101, 117-119,122, 124,125,128,129.

Тема № 16. Захист прав споживачів

Дане питання врегульоване Законом України «Про захист прав споживачів», який регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політки у сфері захисту прав споживачів.

Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров’я і життєдіяльності. Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав.

Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також суди відповідно до законодавства.

Ключовими поняттями даного питання є:

Споживач – це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Споживач має право на те, що продукція за звичайних умов її використання, зберігання і транспортування була безпечною для його життя, здоров’я, навколишнього природного середовища, а також не завдавала шкоди його майну. Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Виробник – суб’єкт господарювання, який: виробляє товар або заявляє про себе я про виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та/або на упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє найменування (ім’я), торгівельну марку або інший елемент, який ідентифікує такого суб’єкта господарювання; або імпортує товар.

Виробник несе відповідальність за шкоду, завдану життю, здоров’ю або майну споживача, що виникла у зв’язку з використанням речей, матеріалів, обладнання, приладів, інструментів, пристосувань чи інших засобів, необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг, незалежно від рівня його наукових і технічних знань.

Недолік – це будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред’являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем).

Істотний недолік – недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від позивача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак:

а) він взагалі не може бути усунений;

б) його усунення потребує понад 14 календарних днів;

в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.

Гарантійний строк – строк, протягом якого виробник (продавець, виконавець або будь-яка третя особа) бере на себе зобов’язання про здійснення безоплатного ремонту або заміни відповідної продукції у зв’язку з введенням її в обіг.

Строк придатності – строк (термін), визначений нормативно-правовими актами, нормативними документами, умовами договору, протягом якого у разі додержання відповідних умов зберігання та/або експлуатації чи споживання продукції її якісні показники і показники безпеки повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів, нормативних документів та умовам договору.

Основні питання:

1. Основні права та обов’язки споживачів.

2. Відповідальність виробника.

3. Гарантійні зобов’язання.

4. Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів.

Питання для самоконтролю:

1. Ким та якими нормативно-правовими актами забезпечується захист прав споживачів.

2. Право споживача на інформацію про продукцію.

3. Права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості.

4. Права споживача при придбанні товару належної якості.

5. Основні зобов’язання споживача.

6. У якому випадку виробник звільняється від відповідальності?

7. Які права має споживач у разі придбання ним товару неналежної якості?

8. Які властивості товару можуть бути визнані недоліком/істотним недоліком?

9. Судовий захист прав споживачів.

Завдання:

1) Громадянка Труш В.І. придбала на ринку Барабашова термос для харчових продуктів. Коли вдома вона випробувала окропом, термос почав розповсюджувати неприємний запах хімічної речовини та через годину окріп охолонув до рівня кімнатної температури. Труш В.І. невдоволена істотними недоліками товару звернулася до продавця, в якого придбала термос. Але продавець сказав, що він не продавав їй ніякого термосу і взагалі заявив, що купований на ринку товар не підлягає поверненню. Постраждала звернулася до Товариства захисту прав споживачів.

Які права має споживач в разі придбання ним товару неналежної якості? Чи може Товариство захисту прав споживачів притягнути продавця неякісного товару до відповідальності? Що для цього потрібно?

2) Ігнатенко Л.Я. звернулася до суду з позовом до приватного підприємця Войнаровського О.Р. про розірвання договору купівлі-продажу та відшкодування збитків, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач порушив її право споживача на інформацію про якість товару, зокрема не повідомив, що дублянку рекомендовано чистити лише в спеціалізованих хімчистках, а не прати в домашніх умовах. Відповідач відмовився задовольнити позов, обґрунтовуючи тим, що продав їй товар належної якості, який містив на собі ярлик з відповідною інформацією, а дефекти з'явились внаслідок звичайної експлуатації дублянки та застосування на виробі розчинників побутового характеру.

Яке рішення повинен прийняти суд?

3) Громадянин Сирніков С. В. звернувся до суду з позовом до магазину «Білий слон» про розірвання договору купівлі-продажу мікрохвильової пічі, оскільки під час її продажу продавець-консультант не надав інформацію, а також інструкцію про порядок експлуатаціі товару. В результаті, не маючи належної інформації про правила використання мікрохвильової пічі, позивач під час її експлуатаціїї використовував металевий посуд, що заборонено інструкцією і що призвело до виходу даного електроприладу з ладу.

Яке рішення повинен прийняти суд?

Теми рефератів:

1. Зміст законодавства про захист прав споживачів.

2. Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів.

Рекомендовані нормативні акти:

1. Закон України «Про захист прав споживачів»

Рекомендовані нормативні акти:

1, 2, 3, 19, 22, 24, 27, 31, 41,42

Рекомендована література:

3, 6, 7, 8, 11, 37, 50, 84, 100, 101, 113, 117, 118