Тема 8. Правове регулювання стандартизації та сертифікації

Сертифікаційна діяльність у багатьох випадках є обов'язковою частиною процедури отримання дозволу на здійснення торгівельної (підприємницької) діяльності і тим самим охоплюється поняттям її легалізації. Вона спрямована на забезпечення прав споживачів і підтримку авторитету національного товаровиробника на ринках товарів, послуг і робіт. У зв'язку з цим сертифікації підлягає виробництво, технологія, послуги, роботи і товар. Загалом, сертифікація – це процедура, в процесі якої третя сторона дає письмову гарантію, що продукція, процес, послуга і ін. відповідають заданим вимогам.

Основоположним нормативним актом, що визначає правові і економічні основи систем стандартизації і сертифікації, а також що встановлює організаційні форми їх функціонування на території України, є Декрет КМУ «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10 травня 1993 р. № 46-93 (далі Декрет). Відповідно до ч.1 ст.13 Декрету, сертифікація в Україні підрозділяється на обов'язкову і добровільну.

Обов'язкова сертифікація здійснюється на підставі законів і законодавчих положень і забезпечує доказ відповідності товару (послуги) вимогам технічних регламентів, обов'язковим вимогам стандартів. Оскільки обов'язкові вимоги цих нормативних документів відносяться до безпеки, охорони здоров'я людей і навколишнього середовища, то основними критеріями обов'язкової сертифікації є безпека і екологічність. Ст. 14 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. № 1024-XII в редакції від 01.12.2005 р., забороняє реалізацію і використовування товарів (в т.ч. імпортних), виконання робіт і надання послуг, які підлягають обов'язковій сертифікації.

Обов'язковій сертифікації підлягають такі види продукції, як продукти харчування, алкогольні напої, тютюнові вироби, нафта і нафтопродукти, електропобутове обладнання і ін.

Добровільна сертифікація може проводитися на відповідність продукції вимогам, не віднесеними актами законодавства і нормативними документами до обов'язкових вимог, за ініціативою виробника, продавця, споживача, органів державної виконавчої влади, громадських організацій і окремих громадян на договірних умовах між заявником і органом сертифікації.

Отже, сертифікаційна діяльність – це спеціальна діяльність визначених державою сертифікаційних органів, яка спрямована на підтвердження відповідності продукції, послуг і процесів вимогам рівня безпеки і якості. Вона включає експертизу і підтвердження третьою стороною (сертифікаційним органом) характеристик і якості продукції, послуг і процесів і виявляється в сертифікації продукції, робіт і послуг; процесів; атестації виробництва на підприємствах, які випускають продукцію, надаютьпослуги, виконують роботи і здійснюють технологічні процеси.

Мета сертифікаційної діяльності полягає в: забезпеченні належних умов для захисту життя і здоров'я людей;забезпеченні належного рівня екобезпеки і захисту навколишнього середовища від шкідливого впливу відповідної підприємницької діяльності;підвищенні потенційної безпеки продукції, послуг і робіт; підтвердженні гарантованого рівня якості і конкурентоспроможності товарів на внутрішньому і зовнішніх ринках; усуненні можливості проникнення на внутрішній і зовнішній ринки продукції, яка не відповідає встановленим вимогам; задоволенні потреб споживачів, захисті їх прав і інтересів; підтвердженні можливості здійснювати підприємницьку діяльність відповідними суб'єктами, що мають належним чином видані і оформлені сертифікати.

Сертифікаційна діяльність проводиться на принципах: об'єктивності і незалежності проведення випробування товарів (продукції), їх оцінки на відповідність вимогам нормативно-технічної документації; фінансової незалежності підприємств і організацій, яким надане право здійснення сертифікаційної діяльності від виробників і споживачів товарів; залучення до проведення сертифікації всіх зацікавлених сторін; відповідності сертифікації потенційно небезпечної продукції (товарів) і процесів безпеки життя і здоров'я людей, охорони навколишнього середовища, визначеними законом: державним стандартам, санітарним і будівельним нормам і правилам.

Сертифікація вважається основним достовірним способом доказу відповідності продукції (процесу, послуги) встановленим стандартам і вимогам. Процедури, правила, випробування і інші дії самого процесу сертифікації можуть розрізнятися залежно від низки факторів. Серед них – законодавство, що стосується стандартизації, якості і безпосередньо сертифікації, а також особливості об'єкту сертифікації, що в свою чергу визначає вибір методу або схеми проведення випробувань, і т.д. Доказ відповідності проводиться по тій або іншій системі сертифікації. Взагалі її складають: центральний орган, який управляє системою, проводить нагляд за її діяльністю і може передавати право на проведення сертифікації іншим органам; правила і порядок проведення сертифікації; нормативні документи, на відповідність яким здійснюється сертифікація; процедури (схеми) сертифікації; порядок контролю. Системи сертифікації можуть діяти на національному, регіональному і міжнародному рівнях. Якщо система сертифікації займається доказом відповідності певного виду продукції (процесу, послуг) – це система сертифікації однорідної продукції, яка в своїй практиці застосовує стандарти, правила і процедуру, що відносяться саме до даної продукції. Декілька таких систем сертифікації входять в загальну систему.

При вивченні теми «Правове регулювання стандартизації і сертифікації» слід звернути увагу також на органи і систему сертифікації і стандартизації, порядок придбання сертифікатів та відповідальність за порушення законодавства про сертифікацію

Основні питання:

1. Загальні положення про сертифікацію і стандартизацію.

2. Органи і система сертифікації і стандартизаці

3. Порядок придбання сертифікатів

4. Відповідальність за порушення законодавства про сертифікацію.

Питання для самоконтролю:

1. Поняття і зміст сертифікаційної діяльності.

2. Правові підстави стандартизації в торгівельній діяльності.

3. Суб'єкти та об'єкти стандартизації.

4. Види сертифікатів.

5. Об'єкти і види сертифікації.

6. Критерії проведення обов'язкової сертифікації.

7. Органи сертифікації.

8. Сертифікація продукції, що імпортується.

9. Способи вказівки відповідності стандартам.

10. Порядок отримання сертифікату.

11. Підстави відповідальності в сертифікаційній діяльності.

Завдання:

1) Зробить пакет документів на придбання сертифікату, підтверджуючого якість надання будь-яких послуг.

2) Пропишіть порядок проведення обов’язкової сертифікації товарів з наданням відповідним позитивним та негативним висновком випробувальної лабораторії.

3) Наведіть порядок оскарження рішення про відмову органа сертифікації заявнику у видачі сертифікату відповідності або припинення його дії.

4) Систематизуйте підстави відповідальності в сертифікаційний діяльності за ступенем тяжкості.

Теми рефератів:

1. Підстави для проведення обов’язкової сертифікації.

2. Система законодавства про стандартизацію і сертифікацію.

3. Порядок придбання сертифікатів

4. Види сертифікатів.

Рекомендовані нормативні акти:

1, 2, 10, 18, 35.

Рекомендована література:

93, 97, 98, 100.

Тема № 9. Правове становище господарських товариств

Одним із найпоширеніших видів суб’єктів господарювання є господарські товариства. Їх правовий статус визначається положеннями Глави 8 Цивільного кодексу України, Глави 9 Господарського Кодексу України, Законом України "Про господарські товариства", Законом України «Про акціонерні товариства».

Цивільний кодекс України містить досить вузьке визначення поняття господарського товариства, визначаючи, разом з тим, його головні ознаки: наявність статусу юридичної особи і наявність статутного капіталу, поділеного на частки між учасниками.

У ст. 1 Закону України "Про господарські товариства" та ст. 79 ГКУ міститься легальне визначення господарського товариства: "Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою отримання прибутку".

Виходячи з вищезазначеного можна визначити такі ознаки господарського товариства:

• створення на добровільних засадах;

• це підприємство або інший суб’єкт господарювання;

• створення як юридичними, так і фізичними особами;

• створення товариства поєднане із об’єднанням майна осіб, які його створюють;

• учасники товариства беруть участь в підприємницькій діяльності товариства;

• господарське товариство створюється з метою отримання прибутку.

Порядок створення господарського товариства залежить від виду товариства. Загальним є те, що для створення усіх повинно бути рішення засновників про створення товариства, підписаний установчий договір, за необхідності розроблений і затверджений статут, усі господарські товариства повинні бути зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності.

Установчі документи господарського товариства – це передбачені чинним законодавством, розроблені і затверджені в установленому законом порядку правові документи встановленої форми, які фіксують факт створення господарського товариства й основні характеристики цього товариства.

Відповідно до ч.1 ст. 82 ГКУ та ч.2 ст. 87 ЦКУ, установчими документами господарського товариства є установчий договір та статут. При цьому установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю є статут, а для командитного товариства та повного товариства є установчий договір.

Основним джерелом майна господарського товариства є внески його учасників: грошові кошти, цінні папери, матеріальні цінності, майнове право.

Учасниками господарського товариства є особи, які створили господарське товариство і зберігають свою участь у ньому в процесі його діяльності, або вступили в уже діюче господарське товариство у порядку встановленому законом та установчими документами товариства.

Господарські товариства залежно від складу учасників, наявності або відсутності відповідальності учасників за боргами товариства поділяються на п’ять видів:

1) акціонерне товариство;

2) товариство з обмеженою відповідальністю;

3) товариство з додатковою відповідальністю;

4) повне товариство;

5) командитне товариство.

1. Акціонерним товариством – є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Акціонерні товариства відповідно до Закону «Про акціонерні товариства» можуть бути публічні та приватні.

2. Товариством з обмеженою відповідальністю – є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном, а учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

3.Товариством з додатковою відповідальністю – є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а у разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

4. Повним товариством – є господарське товариство, усі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

5. Командитним товариством – є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Основні питання:

1. Поняття, види господарських товариств.

2. Правове положення майна господарських товариств і його формування.

3. Особливості створення і ліквідації окремих видів господарських товариств.

4. Особливості управління господарськими товариствами.

Питання для самоконтролю:

1. Поняття та характерні риси господарських товариств.

2. За якими ознаками здійснюється класифікація господарських товариств?

3. Поняття товариства з обмеженою відповідальністю.

4. Чи може створюватися господарське товариство однією особою?

5. Порівняйте правове становище товариства з обмеженою відповідальністю і закритого акціонерного товариства, зазначивши їх спільні та відмінні риси.

6. Порядок реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю.

7. Правовий режим майна товариства з обмеженою відповідальністю.

8. Відмінність між повним товариством і товариством з обмеженою відповідальністю.

9. Поняття і види акціонерних товариств.

10. Порядок створення акціонерного товариства.

11. Порядок управління акціонерним товариством.

12. Правовий режим акцій, порядок поширення.

13. Правове положення командитного товариства.

14. Порядок управління в командитному товаристві.

15. Відмінність повного товариства від товариства з додатковою відповідальністю.

Завдання:

1) Задорнов виявив бажання займатись підприємницькою діяльністю, а саме, відкрити свій супермаркет. Його знайомий юрист Петросян дав йому пораду, що буде краще та менш ризиковим створити юридичну особу у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю. Та сказав, що Задорнов повинен буде внести в статутний капітал такого товариства суму в розмірі, що дорівнює 130 мінімальним заробітним платам, інакше його не зареєструють. А також сказав, що Задорнов буде відповідати перед кредиторами в сумі, що дорівнює його статутному капіталу та, якщо цієї суми буде недостатньо, то також він буде відповідати додатково своїм власним майном. Петросян також сказав Задорнову, що для створення такого товариства він повинен знайти людину, яка буде згодна стати його співзасновником, тому що для того щоб створити товариство з обмеженою відповідальністю, відповідно до законодавства повинно буди не менше 2-х засновників.

Зробіть висновок, чи правильно Петросян проконсультував Задорнова? Якщо ні, то що саме невірно він порекомендував Задорнову? Дайте будь ласка вірну, юридично обгрунтовану консультацію, як Задорнову створити товариство з обмеженою відповідальністю.

2) Галкін, Коклюшкін та Шифрін створили повне товариство «ЖМО» («Жіночий модний одяг»), яке займалось пошивом та продажем одягу для жінок. При створенні товариства Галкін вніс до статутного капіталу товариства 30 000 грн, Коклюшкін – 50 000 грн., Шифрін – 20 000 грн, що в сумі склало 100 000 грн статутного капіталу.

Але у зв’язку з тим, що одяг, який вони шили та продавали в своєму магазині був з неякісних тканин та старомодних фасонів, тому він не користувався попитом, в результаті чого діяльність підприємства не приносила прибутку. Але потрібно було розраховуватись з кредиторами та за оренду приміщень, за поставлені тканини, платити заробітну платню робітникам та інші витрати. В результаті вони заборгували кредиторам суму в розмірі 500 000 грн. Кредитори ініціювали проти «ЖМО» справу про банкрутство.

Дайте правову оцінку, яким чином Галкін, Шифрін та Коклюшкін як засновники повного товариства«ЖМО» будуть відповідати перед кредиторами.

3) ПАТ «Контора Ніканора» провело загальні збори акціонерів, на яких 2\4 голосів акціонерів, які були присутні на зборах було прийнято рішення про ліквідацію товариства.

Дайте оцінку щодо правомірності такого рішення загальних зборів ПАТ та поясніть, які питання відносяться до виключної компетенції загальних зборів акціонерів та який порядок прийняття рішень на таких зборах.

Теми рефератів:

1.Органи управління акціонерним товариством та їх компетенція.

2.Порядок виходу з господарського товариства.

3.Поняття та зміст корпоративних прав учасників господарського товариства.

Рекомендовані нормативні акти:

1,2,4,7,9,10

Рекомендована література:

44, 47, 48, 62, 65, 75, 81, 84, 87, 100, 101, 107, 114, 115, 116, 119, 123, 124, 136, 141, 146, 156-159.

Тема № 10. Правове становище виробничих кооперативів

Підприємством колективної власності відповідно до ч.1 ст. 93 Господарського кодексу визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника або засновників.

Ч. 2 ст. 93 ГКУ відносить до підприємств колективної власності:

- виробничі кооперативи;

- підприємства споживчої кооперації;

- підприємства громадських та релігійних організацій;

- інші підприємства, передбачені законом.

Кооперативом, відповідно до ст. 2 Закону України "Про кооперацію" визнається юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об’єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Виділяють три основні види кооперативів:

• виробничі кооперативи;

• обслуговуючі кооперативи;

- споживчі кооперативи.

Одним із найпоширеніших видів підприємств колективної власності є виробничий кооператив. Його правове становище визначається положеннями Глави 8 ЦКУ, Глави 10 ГКУ та Законом України "Про кооперацію".

Виробничим кооперативом визнається добровільне об’єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об’єднанні пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.

Пайовий внесок або пай – це майновий поворотний внесок члена кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки.

Управління справами виробничого кооперативу здійснюється відповідними органами управління. Вищим органом управління виробничого кооперативу є загальні збори членів кооперативу; виконавчим – правління на чолі з головою ( у кооперативі, до складу якого входить менше 10 членів, обирається лише голова); контрольним органом виробничого кооперативу є ревізійна комісія (ревізор, якщо до складу кооперативу входить менше 10 членів), а в кооперативах з кількістю членів понад 50 додатково може обиратися спостережна рада, яка контролює діяльність правління.

Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ч.2 ст. 95 ГКУ).

Виробничі кооперативи здійснюють свою діяльність за наступними принципами:

• добровільність членства громадян у кооперативі та вільний вихід з нього;

• особиста трудова участь членів кооперативу у діяльності підприємства;

• відкритість і доступність членства для тих, хто визнає статут кооперативу, бажає брати участь у його діяльності на умовах, встановлених статутом кооперативу;

• демократичний характер управління кооперативом, рівні права членів кооперативу при прийнятті рішень;

• розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх трудової та майнової участі в діяльності кооперативу;

• контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, визначеному статутом.

Основні питання:

1. Поняття та ознаки виробничого кооперативу.

2. Права та обов'язки членів виробничого кооперативу.

3. Управління виробничим кооперативом.

4. Правовий режим майна виробничого кооперативу.

5. Органи управління виробничим кооперативом та їх компетенція.

Питання для самоконтролю:

1. Поняття, види та особливості кооперативів.

2. Які підприємства належать до підприємств колективної власності?

3. З якою метою створюються виробничі кооперативи?

4. Поняття та основні ознаки виробничого кооперативу.

5. Членство у виробничому кооперативу.

6. Основні права та обов’язки членів виробничого кооперативу.

7. Загальні збори членів виробничого кооперативу.

8. Правління виробничого кооперативу.

9. Спостережна рада виробничого кооперативу.

10. Ревізійна комісія виробничого кооперативу.

11. Обов'язкова наявність яких фондів передбачена у виробничому кооперативі?

12. За якими принципами здійснюють свою діяльність виробничі кооперативи?

13. Поняття пайового внеску.

14. Припинення діяльності виробничого кооперативу.

Завдання:

1. Після смерті громадянина Нікіфорова О. О., який був одним із членів виробничого кооперативу, його син вирішив вступити до даного кооперативу та стати його членом. Але інші члени кооперативу виступили проти його вступу у кооператив і рішенням загальних зборів було вирішено виділити його частку, що дісталася йому у спадок в натурі. Син Нікіфорова О. О., вважаючи рішення загальних зборів незаконним, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Чи є рішення загальних зборів законним? Вирішення яких питань входить до повноважень загальних зборів?

2. Іваненко Д. В., який був членом будівельного кооперативу окрім того самостійно займався поставкою будівельних матеріалів різним суб’єктам господарювання. Вищий орган управління даного кооперативу прийняв рішення про примусове виключення Іваненка Д. В. із числа учасників кооперативу, оскільки вважали, що його власна трудова діяльність конкурує з діяльністю кооперативу та суперечить його інтересам. Іваненко звернувся до суду з позовом за захистом своїх порушених прав.

Яке рішення повинен прийняти суд?

3. При створенні виробничого кооперативу троє учасників, що мали намір вступити до кооперативу в ролі пайового внеску внесли відповідні грошові суми і лише один учасник вніс в ролі пайового внеску земельну ділянку. Через рік діяльності кооперативу учасники, які внесли грошові суми прийняли рішення про продаж земельної ділянки, переданої четвертим членом кооперативу без його згоди для розрахунку з кредиторами. Член кооперативу, без згоди якого була продана земельна ділянка, звернувся з позовом до суду.

Яке рішення повинен прийняти суд?

Теми рефератів:

1.Права та обов’язки членів виробничого кооперативу.

2.Правовий режим майна виробничого кооперативу.

3.Зміст законодавства про кооперацію.

Рекомендовані нормативні акти:

1,2,4, 10, 33-35,38

Рекомендована література:

44, 47, 48, 62, 65, 75, 81, 84, 87, 100, 101, 107, 114, 115, 119, 123, 124, 136, 141, 146, 156-159.

Тема № 11. Правове становище підприємств та їх об’єднань

Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах та послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.

Правове становище підприємств визначається положеннями Глави 7 Господарського кодексу України та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст. 62 ГКУ підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГКУ та іншими законами.

Підприємство є самостійним суб’єктом. Підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. Як господарюючий суб’єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну, торгівельну та іншу господарську діяльність. Як правило, підприємства належать до комерційних, спрямованих на отримання прибутку, організацій, хоч можуть створюватися і для некомерційної діяльності (ч.2 ст.62 ГКУ).

Підприємство має необхідне для суб’єкта господарювання майно. Це основні та оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на праві власності, оперативного управління чи господарського відання. Також підприємство має печатку Ії своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Залежно від форм власності ч.1 ст. 63 ГКУ виділяє такі види підприємств:

• приватне, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання;

• підприємство, що діє на основі колективної власності;

• комунальне, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

• державне, що діє на основі державної власності;

• підприємства, засновані на змішаній формі власності.

Залежно від способу утворення та формування статутного фонду (ч.3 ст. 63 ГКУ) виділяють наступні види підприємств:

• унітарні, що утворюються одним засновником, який виділяє необхідне для того майно; формує статутний фонд, не поділений на частки; затверджує статут; розподіляє доходи; безпосередньо або через керівника керує підприємством; вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства;

• Корпоративне, що утворюється двома і більше засновниками за їх спільним рішенням; діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників);їх спільного управління справами.

Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства поділяються на:

• малі, в яких середньо облікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;

• великі, в яких середньо облікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період перевищує суму, еквівалентну п’яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;

• середні – усі інші підприємства.

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менше як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями.

У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених ст. 126 ГКУ, підприємство визнається дочірнім.

Згідно з ч.1 ст. 118 ГКУ об’єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Ч.1 ст. 120 ГКУ встановлює такі організаційно-правові форми об’єднань підприємств:

Асоціація – це договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.

Корпорація - це договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум – це тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети.

Концерн – це статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

Основні питання:

1. Поняття підприємства та його основні ознаки.

2. Види та організаційно-правові форми підприємств.

3. Правове положення майна підприємств і джерела його формування.

4. Поняття, ознаки, види та організаційно-правової форми об’єднань підприємств.

5. Органи управління об’єднанням підприємств.

Питання для самоконтролю:

1. Чим відрізняється підприємство від інших суб’єктів господарських правовідносин?

2. Які підприємства належать до категорії малих підприємств?

3. Розкрийте поняття «державне комерційне підприємство». Чим воно відрізняється від казенного підприємства?

4. Що таке унітарне підприємство?

5. Що таке корпоративне підприємство?

6. В яких галузях народного господарства створюються казенні підприємства?

7. Які види та організаційно-правові форми об’єднань підприємств можуть створюватися за законодавством України?

8. Порядок управління об’єднаннями підприємств.

9. Вихід учасника з об’єднання підприємств.

10. Припинення діяльності об’єднання.

Завдання:

1) Складіть таблицю відмінностей між такими організаційно-правовими формами об’єднань підприємств, як концерн та консорціум.

2) Для спільної діяльності три банки вирішили створити банківське об’єднання у формі асоціації, розробили статут даного об’єднання та пройшли державну реєстрацію. В процесі діяльності даного об’єднання один із банків вирішив вийти з кола його учасників та почав вимагати свою частку, але йому було відмовлено, оскільки останній рік діяльності даного об’єднання не приносив їм доходів, а навіть навпаки був збитковим. Яке рішення повинен прийняти суд?

Теми рефератів:

1.Правове становище казенного підприємства.

2.Правове положення майна підприємств і джерела його формування.

3.Асоційовані підприємства: поняття та ознаки.

Рекомендовані нормативні акти:

1, 2, 4

Рекомендована література:

8, 13, 42, 44, 100, 101, 128, 129