Культура галицько-волинського князівства план

1. Соціально-політична та культурна ситуація в Галичині та на Волині у ХІІ – ХІІІ століттях.

2. Розвиток освіти та книжкової справи. Особливості розвитку перекладної та оригінальної літератури.

3. Розвиток архітектури, живопису, художніх ремесел, музики.

1. Соціально-політична та культурна ситуація в Галичині та на Волині у хіі – хііі століттях.

В епоху феодальної роздробленості в XII—XIII ст. завершуються процеси виділення окремих земель-князівств. Постійні вторгнення половецьких загонів підривали економіку, відволікали значні сили на боротьбу з ворогом. Та незважаючи на це, в умовах надзвичайного загострення внутрішньо- й зовнішньополітичної обстановки, виснажливої боротьби до- і відцентрових сил Київ як символ цілісності Русі залишався одним із головних вузлів міжкнязівських відносин.

Найпомітнішими політичними постатями на київському столі періоду феодальної роздробленості були Ярополк Володимирович (1132—1139), Всеволод Ольгович (1139—1146), Ізяслав Мстиславич (1146—1154), Ростислав Мстиславич (1158—1167), Святослав Всеволодович (1177— 1194). На певний час їм удавалося стабілізувати внутрішньополітичну ситуацію, об'єднувати сили земель для відбиття половецької загрози, але зупинити процеси дроблення було неможливо. Вони захопили і землі-князівства, котрі також роздробились на уділи.

У XII—XIII ст. у Південно-Західній Русі підносяться Галицьке та Волинське князівства.

Галицько-Волинське князівство розташовувалося в лісовій та степово-лісовій смугах. Разом з тим у долинах цих рік проживало чисельне сільське населення, яке займалося орним землеробством (сіяли жито, овес, менше — ячмінь і пшеницю), тваринництвом, рибальством, бджільництвом, мисливством (шкіри й хутра диких звірів використовувалися для виробництва одягу, бойового спорядження). Особливого значення набуло видобування солі з підкарпатських соляних джерел.

У Галицько-Волинській землі було чимало великих міст — торговельно-ремісничих центрів. Гончарництво, обробка хутра і шкіри, ливарництво, ювелірне виробництво досягли тут високого рівня. Галицько-Волинська земля вела жваву торгівлю із західноєвропейськими та придунайськими країнами. В Галичині й на Волині сходилися важливі торговельні шляхи.

У XII—XIII ст. ускладнювалася соціальна структура населення Галицько-Волинської землі. Класовий поділ, що поглиблювався, відображали вживані у літописах терміни: «бояри і проста чадь», «бояри і прості», «люди і бояри», «луччі бояри і слуги», «ліпші мужі Володимирські» тощо.

Наприкінці XII ст. у степах Центральної Азії утворилася могутня військово-феодальна Монгольська держава.

Через неузгодженість дій князів у битві на р. Калка 31 травня 1223 р. руські та половецькі загони були розгромлені. Зазнавши великих втрат, монголо-татари не наважилися продовжувати похід углиб Русі та повернули назад.

Восени 1240 р. монголо-татари «многом множеством сили своей» знову підступили до Києва й облягли його. 6 грудня 1240 р. монголо-татари остаточно захопили «верхнє» місто («княжий горбд») і повністю зруйнували його, а людей, за словами суздальського літописця, «от мала до велика все убиша мечем».

Здобувши Київ, кочовики рушили на Галицько-Волинську землю.

Отже, Галицько-Волинське держава – це друга велика держава на українській землі, яка зуміла об’єднати біля себе більшу частину української етнографічної території свого часу, яка проіснувала з кінця ХІІ ст. до середини ХIV ст. Власне ця держава, на думку багатьох учених, зберегла самобутність України перед передчасним опануванням і асиміляцією з боку Польщі. Ця держава, перейнявши культурно-національні традиції Київської Русі, розвивалася під сильним впливом Європи і залишила по собі значний культурний слід.